Як відомо, фортепіано вважається найбільш досконалим інструментом-учасником будь-якого виду ансамблевого та колективного вокально-інструментального музикування. За потреби, фортепіанне звучання здатне з успіхом замінити оркестрову партію. В Україні розповсюдження його попередників органу та клавіру мало свої особливості. Орган, із причини традиції застосування в богослужбовій практиці акапельного хорового співу, мав переважно світське призначення – для виконання артистичної музики (переважно в маєткових інструментальних капелах магнатів, гетьманів) та побутової (у домашньому музикуванні суспільної верхівки).
Відомо, що видатний композитор і теоретик, Микола Дилецький добре володів органом, надавав поради щодо його використання у вихованні музиканта, а також був пропагандистом клавірного мистецтва. Михайло Степаненко зазначав про випадки застосування органу в шкільній практиці на уроках музики. Так, Григорій Сковорода в одному зі своїх листів повідомляв, що буде проводити навчання співу в Харківському колегіумі «в супроводі органа» [6, c. 69].
Перша згадка про суто фортепіанне виконавство в колах української шляхти відноситься до 1787 року. Поширення цього інструменту впродовж ХІХ століття викликалося пожвавленням музичного життя та побутового музикування, включно зі співом (сольним, ансамблевим, хоровим) у супроводі фортепіано або оркестру. Коли у другій половині ХІХ століття в Україні почали формуватися хорові колективи світського характеру, поставало питання про їхню інструментальну складову. В Одесі, наприклад, музиканти на чолі з Петром Сокальським організували 1864 року хор. Репертуар, до якого входили, крім народних пісень, вокально-симфонічні твори Сокальського, диктував потребу долучення оркестру, що й було зроблено [1, с. 350].
Розкриваючи еволюцію діяльності хорових товариств у Львові, Любов Кияновська зауважила, що в першому світському русинському хорі, який виник 1863 року при театрі «Руська Бесіда», акомпаніатором був «відомий у Львові піаніст німецького походження Кайзер» [2, с. 108]. Цей факт свідчив про те, що учасниками хору «були не лише виключно українці, але й представники інших національностей». Репертуар складався з творів західноєвропейських та українських композиторів, почесне місце в ньому належало музиці Вербицького, Лаврівського та інших видатних національних авторів [2, с. 108].
Сформовані переважно з аматорів хорові колективи Миколи Лисенка досягали високого рівня виконавської майстерності завдяки, в тому числі, його вагомому творчому внеску до хорової літератури, а саме, кантатам зі супроводом оркестру, творам на слова Т. Шевченка та інших українських поетів (зі супроводом фортепіано), а також хоровим опрацюванням народних пісень у супроводі фортепіано.
Лисенко, як фаховий піаніст, часто виступав у ролях диригента й концертмейстера. У праці з хорами він поєднував ці свої вміння з педагогічними. Застосовував для цього різні методи. Зокрема, учасники його хорів писали, що він дуже тонко виконував супровід, одночасно виявляючи здатність володіти людським гуртом. Час від часу рука Лисенка відривалися від інструмента, щоб подати той або інший знак. Сила його темпераменту виливалася також із міміки його обличчя, з очей і з глибоких співучих звуків рояля. Знайомлячи хористів з новим твором, мав звичку спочатку перегравати його сам, інколи навіть демонструючи пісню голосом Але перед тим пояснював її, звертаючи увагу на розуміння ними змісту тексту. Бувало, що Лисенка-концертмейстера заміщував його помічник – диригент і композитор Яків Яциневич [4, с. 108]. Ці згадки є цінними свідченнями майстерності М. Лисенка в різних ділянках музичного мистецтва.
За його прикладом, інші композитори-піаністи також набували концертмейстерської практики з хорами. Так, один із його учнів, згодом видатний український композитор Левко Ревуцький, під час навчання в Музично-драматичній школі Лисенка познайомився з майбутніми композиторами й хоровими диригентами Кирилом Стеценком і Олександром Кошицем. Впродовж 1909 – 1912 років Л. Ревуцькому довелося бути акомпаніатором Кошицевого університетського хору [3, с. 22].
Більшість представників львівської композиторської школи періоду першої третини ХХ століття так само поєднувала різні види музичної діяльності. Головна причина цього – у значній популярності хорового співу, який охоплював широкі маси населення й тому використовувався як засіб консолідації українців і водночас виконував, за визначенням Наталії Синкевич, пізнавально-просвітницьку та артистичну функції [5, с. 9] – знайомив із творчістю не лише композиторів, а й літераторів, сприяв поширенню їхніх ідей. Як зауважила Оксана Фрайт, окрім диригентських ролей, галицькі композитори неодноразово виступали в ролях концертмейстерів, адже були добрими піаністами. Це Денис Січинський, Нестор Нижанківський, Роман Сімович, Зиновій Лисько, Борис Кудрик, Станіслав Людкевич [7]. Згодом, особливо з появою професійних хорових колективів, виокремилися концермейстери-спеціалісти, які розвивали культуру українського колективного співу поруч із диригентами.
ЛІТЕРАТУРА
1.Історія української музики в шести томах. Т. 2. Друга половина ХІХ ст. / відпов. ред. Т. Булат. Київ : Наукова думка, 1989. 464 с.
2.Кияновська Л. Стильова еволюція галицької музичної культури ХІХ-ХХ ст. Тернопіль : Астон, 2000. 339 с.
3.Кузик В. Лев Миколайович Ревуцький. Ніжин : Видавець ПП Лисенко М.М., 2011. 83 с.
4.М.В.Лисенко у спогадах сучасників / упор. О. Лисенко, ред. та коментарі Р. Пилипчука. Київ : Музична Україна, 1968. 822 с.
5.Синкевич Н. Соціокультурні функції українського хорового мистецтва: Автореф-т ... к. мист. (спеціальність 26.00.01 – теорія та історія культури). Київ, 2012. 20 с.
6.Степаненко М. Музично-історичні етюди. Київ : Гроно, 2012. 160 с.
7.Фрайт О. Українські композитори Галичини першої третини ХХ століття в амплуа піаністів, концермейстерів і ансамблістів. Musica Galiciana. T. XVII. Rzeszów: Wyd-wo uniwersytetu Rzeszówskiego, 2021. S. 162-180.
____________________________________
Науковий керівник: Матійчин Ірина Мстиславівна; кандидат мистецтвознавства, доцент, Дрогобицький державний педагогічний університет ім. І. Франка
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter