Ризикованість - це одна з складових, що супроводжує розвиток ринку банківських продуктів. Саме різноманіття ризиків – їх види та особливості, які залежать від тих процесів, що здійснює банківська установа з фінансовими ресурсами, стало причиною виділення ризик-менеджменту в окрему систему загального менеджменту банку. Проведений аналіз наукових підходів вітчизняних та закордонних вчених щодо природи ризиків дозволяє виділити два підходи. Теорія ризику базується на твердженні, що ризик є загальносистемним явищем, натомість друга теорія враховує фактор ризику як в банківській справі, так і в економічних науках в цілому.
В подальших дослідження під банківським ризиком ми будем розуміти певну ймовірність настання такої події, що через несприятливий вплив внутрішніх або зовнішніх чинників призведе до втрати або недоотримання частини доходів, зменшенню ринкової вартості тощо. При цьому природа ризику передбачає, що певні події можуть призвести не лише до негативних наслідків, а й, навпаки, дати додатковий прибуток за певних обставин. На результати, отримані в наслідок певних подій може впливати система управління ризиками в банківській установі. Така стратегія має включати задачі стратегічного та тактичного характеру, основна мета яких – досягнення поставлений бізнес-задач. При цьому процес ризик-менеджменту будь-якого банку у відповідності до Методичних рекомендацій щодо організації та функціонування системи ризик-менеджменту, затвердженних НБУ має охоплювати всі рівні у структурі банку.
В системі ризик-менеджменту прийнято виділяти організаційну підсистему, що передбачає створення структурних підрозділів для ефективного управління групами ризиків і делегування їм відповідальності за цей процес. Другою підсистемою є управлінська, яка передбачає, що структурні одиниці мають повноваження щодо прийняття рішень спрямованих на мінімізацію чи нівелювання певних груп ризиків, а також використання методів управління ними.
Банки створюють профільні комітети з метою управління основними групами ризиків, до яких відносять кредитний ризик, операційний, ринковий тощо. Прикладами таких підрозділів можуть бути комітет з кредитного ризику, комітет з ринкового ризику, комітет з управління активами та пасивами банківської установи.
Системі ризик-менеджменту властива певна етапність процесі. Так, світова практика передбачає ідентифікацію ризику на першому етапі, тобто виявлення ризикових факторів, їх класифікація, далі опроводиться процедура вимірювання якісних та кількісних показників ризику, тобто здійснюється оцінка ризиків. Третій етап передбачає контролювання ризиків та четвертий етап – моніторинг.
Основою ефективних управлінських рішень, особливо в аналітичній підсистемі, є отримання повної, своєчасної та достовірної інформації про певний вид ризику. На основі інформації, що відповідає таким критеріям доцільно ухвалювати рішення про подальші дії – відмову від ризику чи його прийняття. Саме тому наведений вище перший етап системи ризик-менеджменту є таким важливим. Оцінку ризиків доцільно здійснювати як окремо за кожним ризиком, так і проводити аналіз за його сукупним впливом. Якість, диверсифікація та доходність – це основні показники на основі яких здійснюється оцінка сукупних ризиків.
Список використаних джерел:
1.Третяк Д. Д. Теоретичні аспекти ризик-менеджменту банку / Д.Д.Третяк, П.А.Душейко // Економiка та держава. – 2022. – No1. – С. 100-107
2.Панченко О. Банківські ризики як об’єкт страхування в сучасних умовах/ О.Панченко, О. Маслюк, А. Гориленко //Проблеми і перспективи еко-номіки та управ-ління. – 2020. – No4(24). – С. 146-154
_________________________________________________________________________
Науковий керівник: Гузенко Тетяна Сергіївна, кандидат економічних наук, Сумський національний аграрний університет
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter