З іменем німецького лютеранського теолога та історика Р. Бультмана пов’язана ціла епоха християнської думки. Його навіть називають останнім в ряду великих протестантських теологів. Створена Р. Бультманом теологічна система підвела риску під черговим етапом розвитку християнства і стала початковим, стартовим пунктом для нового періоду осмислення змісту християнської віри, який інколи називають “післябультманівський”. На Україні творчість Р. Бультмана є малодослідженою, між тим, ось уже ніж пів століття ім’я цього мислителя активно згадується при обговоренні сучасного стану християнства.
Світобачення Р. Бультмана формувалося в контексті протестантської ліберальної теології ХІХ-ХХ століть. Від свого колеги по Марбурському університету М. Хайдеггера він запозичив ідею переходу від недійсного до дійсного існування у людському бутті та використав її у своєму розумінні сучасної людини. Від М. Бубера Р. Бультман сприйняв тему діалога як єдиноможливого шляху повного розуміння. Від К. Ясперса у Р. Бультмана чітко прослідковується концепція комунікації.
Центральною ідеєю керигматичної теології є екзистенційний Ісус та деміфологізований Новий Заповіт. Традиція, на яку спрямовувалися інтерпретаційні інтереси Р. Бультмана – сучасна християнська теологія. Центральна проблема ліберальної теології – це образ Ісуса. Ліберальні теологи вважали, що Новий Заповіт є свідченням не про Ісуса як реальну історичну особу, а про віру ранньої церкви [1]. Вони переконували, що за Новим Заповітом та за іншими історичними джерелами необхідно відтворити Ісуса як реальну історичну особу, а щоб зрозуміти справжні слова і справи істинного Ісуса, які б стали основою для нового образу християнської віри, треба окремо відтворити образи історичного Ісуса та новозавітного Христа. При цьому не можна погодитися з думкою про те, що «християнська церква ніколи не ставила перед собою окрему мету ґрунтовно дослідити життя «тілесного» чи історичного Ісуса» [4, c. 157].
В історії ліберальної теології можна знайти декілька тлумачень образу Ісуса Христа. Наприклад, для Д. Ф. Штрауса Ісус – це історичний “галілейський рабі”, для К. Барта уяви про Ісуса – це уявлення про радикальне заперечення всіх можливостей, які має людина. У А. Швейцера Ісус набуває есхатологічного тлумачення, постає як апокаліптик, що зневірився у своїх надіях на Бога. У працях американських теологів тема Христа звучить навпаки абсолютно неесхатологічно, Ісус постає як мандрівник-вчитель канонічної мудрості.
Р. Бультман інтерпретує Ісуса екзистенційно, наполягає на тому, що триматися за новозавітну картину світу безсмисленно, адже вона не містить нічого християнського, будучи картиною світу далекого минулого, ще не сформованого наукового мислення. «Відтак з’являється підозра, що й віра в Ісуса Христа, переказана нам Традицією, є міфом. Чи можемо ми тепер і далі сумлінно повторювати Добру Новину про те, що Бог сходить з неба, приймає людську постать, народжується від Діви, виступає привселюдно та творить чудеса, після своєї смерті сходить до пекла, а на третій день воскресає і, вознісшись на небо, сидить праворуч від Бога – і відтоді через Духа завше присутній у проповіді і таїнствах Церкви? Чи не є усе це лише …наслідком застарілого функціонування міфічного образу світу?» [3, c. 49].
Основною характеристикою картини світу у християнській міфології є поділ світу на видимий та невидимий. Ця новозавітна картина світу визнається Р.Бультманом застарілою і він відкидає її. Картина світу, на його думку, задається історичним розвитком, тому сучасна людина спирається на науково-природничу картину світу. В результаті розвитку науки і техніки людина оволодіває світом та досвідним знанням про світ в тій мірі, що ніхто вже не може триматися за новозавітну картину світу. Проте, окремі міфи Нового Завіту все ж можуть бути деміфологізовані і органічно використані у поясненні сучасного світобачення, наприклад, міф про всесвітній потоп.
Р. Бультман намагається зробити новозавітні свідчення віри значимими для своїх сучасників. Розуміючи несумісність новозавітних міфів та сучасного мислення, він ставить перед собою завдання – екзистенційно інтерпретувати Новий Заповіт. Герменевтична проблематика виникає в герменивтичній ситуації нерозуміння і кризи довіри. Це означає, що внаслідок певних причин, люди не можуть сприймати деякий зміст як авторитетне та принципове знання для свого життя. Через нове розуміння Христа може бути досягнута ціль створення нового проекту протестантської теології, яка б відповідала потребам часу і свідомості сучасної людини. Свій метод інтерпретації Р. Бультман називає герменевтичною деміфологізацією Нового Завіту. Лише такий підхід, на його переконання, дозволить новозавітному правозвістю зберегти значимість.
Герменевтична деміфологізація має бути абсолютно відкритою для будь-якого спостерігача і, в першу чергу, для віруючої людини не повинно залишатися ніяких неясностей відносно того, що саме усуває інтерпретатор. Ідея інтерпретації органічно виростає з проголошеної мети герменевтичної деміфологізації: створити екзистенційний образ Христа, модернізуючи специфічно християнське явище. Основою перетлумачення постає переосмислення змісту християнської Традиції, аналіз, критика та відкидання застарілих фактів.
Р. Бультман критикує суперечку в ліберальній теології про історичного Ісуса та догматичного Христа. Історичного Ісуса із Назарета він залишає історикам і зазначає, що християнство для розвитку свого змісту вимагає визнання існування тільки факту його життя та насильницької смерті. Цей мінімум, як сподівається Р. Бультман, історичне дослідження завжди може гарантувати. Що ж відбувається в теології Р.Бультмана з догматичним Христом?
Вся справа у тому, що Р. Бультман відкидає історичного Ісуса зовсім не для того, щоб захистити ортодоксальне розуміння догматичного Христа. Тут в концепції Р. Бультмана відбувається настільки радикальний переворот, що навіть його найбільші прихильники не були готові сприйняти такий радикалізм. Протестантський теолог формулює та обґрунтовує тези своєї теології. На його думку, догматичний Христос також застарів. Застарів у тому плані, що не дає сучасній людині здійснити процес саморозуміння. Догматичний Христос недіалогічний.
Для Р. Бультмана екзистенційна інтерпретація вчення Ісуса («зустріч» з ним) не передбачає те, що справжнє слухання та діалог виключають кінцеву оцінку особистості співрозмовника і його позиції, послідовне пояснення цієї позиції. Слово співрозмовника повинне сприйматися як звернення до мене, осмислюватися повинні ті можливості, які це слово відкриває для мене і ті вимоги, які це ж слово ставить переді мною. Заміна слухання поясненням особистості співрозмовника на основі його слів – це підміна зустрічі об’єктивованим спогляданням.
Таким чином, згідно з християнською теології Р. Бультмана, вчення Ісуса треба розуміти як нові можливості зустрічі з конкретною ситуацією людини, що живе у певному часі, як тлумачення її власного існування, що набувається у боротьбі, в невпевненості, у виборі. Слова Ісуса зустрічають нас як «питання» про те, як ми самі розуміємо своє існування. Р. Бультман вважав, що Ісус має бути осмисленим як той, хто кличе людей до останнього рішення в «останній час», адже для істинного існування, в потрактуванні теолога, есхатологічним часом є кожна мить прожита нами. Бультмановський Ісус використовує єврейську міфологічну есхатологію своєї епохи з метою вираження особливого вираження екзистенції: людина поставлена в ситуацію вибору і прийняття рішення перед Богом. Відповідно, правозвістя Ісуса ставить людину перед необхідністю зараз прийняти рішення «за» або «проти» Бога, волю якого сповіщає Ісус. Інтерпретуючи вчення Ісуса про царство Боже, Р. Бультман зазначав, що людина поставлена перед великим «Або-Або» і чи захоче вона діяти на користь Царства і пожертвувати заради нього всім залежить від її вибору. Фактично, через екзистенційного Ісуса Р.Бультман вирішує питання: «Що значить християнська віра сьогодні?».
Список використаних джерел
1. Барщевський Т. Вступ до біблійних наук : конспект лекцій / Т. Барщевський, Львів : Свічадо, 2010. 304 с.
2. Каспер В. Ісус Христос / В. Каспер ; [пер. з нім.]. К. : Дух і літера, 2002. 427 с.
3. Новий Завіт з коментарем. Львів : СТРІМ, 1994. 672 с.
4. Павленко П. Ю. Постать Ісуса Христа в контексті релігієзнавчих досліджень / П. Ю. Павленко // Українське релігієзнавство. 2003. № 27–28. С. 146–157.
5. Райда К. Ю. Екзистенціальна філософія. Традиція і перспективи. К.: Видавець Парапан, 2009. 328 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter