Досить актуальними питаннями під час дії воєнного стану є питання дотримання прав дитини та дотримання прав на батьківство. Ці права обох батьків та дитини тісно пов’язані між собою та їх реалізація має істотне значення для забезпечення існування гармонійної сім’ї. Однак, є доволі частими випадки проживання дитини з одним із батьків, яке порушує батьківські права іншого з батьків та інтереси дитини вцілому.
Зокрема, викликає занепокоєння можливість безперешкодного вивезення дитини за кордон України одним з батьків, під час дії воєнного стану. Адже такими діями, умисні вони чи ні, фактично блокується можливість вирішення спору про місце проживання дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом [1].
Під час розв’язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання (перебування) дитини служба у справах дітей повинна керуватися найкращими інтересами дитини з урахуванням рівних прав та обов’язків матері та батька щодо дитини. У разі коли батьки дитини проживають у межах різних адміністративно-територіальних одиниць, той із батьків, який подав заяву про визначення місця проживання дитини з ним, звертається до служби у справах дітей за місцем свого проживання (перебування) стосовно проведення обстеження його житлово-побутових умов і складення акту обстеження умов проживання. Зазначений акт передається заявником до служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини, працівник якої проводить з ним бесіду. Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення [2].
Тобто, на шляху реалізації права на визначення місця проживання дитини серед інших етапів, можливо виділити такий обов’язковий етап, як проведення бесіди службою у справах дітей з дитиною та з другим з батьків. Зважаючи на це, той з батьків хто ініціює процес визначення місця проживання з ним потрапляє в залежність як від обставини доступу як до іншого з батьків, так і до дитини.
В умовах воєнного стану виїзд дитини за кордон з одним з батьків дозволяється без нотаріально посвідченої згоди іншого з батьків.
Таким чином, один з батьків, враховуючи надану можливість виїзду дитини без згоди іншого з батьків, може безперешкодно покинути територію України з дитиною та тим самим не дозволити іншому з батьків визначити місце проживання дитини з ним. В свою черги служба у справах дітей, яка має діяти тільки в рамках законодавчо встановлених повноважень, позбавлена можливості без проведення бесіди з дитиною та іншим з батьків прийняти рішення щодо встановлення місця проживання дитини.
Це порушує ряд прав другого з батьків, не йде на користь самій дитині та суперечить встановленій в ч. 1 ст. 152 Сімейного кодексу України гарантії, а саме: право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Державам, як основним відповідальним суб’єктам за життя, безпеку їх населення, необхідно підвищувати рівень координації і взаємодії щодо потреб дітей і молоді під час збройних конфліктів і в постконфліктних ситуаціях [3 с. 26].
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, Конвенцію ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Конвенції про права дитини, держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів [4].
Враховуючи наведене вище, вбачається необхідність у внесенні змін до законодавства України, зокрема до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини. Такі зміни мають надати можливість службі у справах дітей у встановленні місця проживання дитини без спілкування з іншим з батьків та дитиною, якщо ситуація цього потребує. Слушно буде додати до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, що заявник, тобто один з батьків, який ініціює визначення місця проживання дитини з ним, має право подавати до служби у справах дітей будь-які документи та свідчення, що підтвердять необхідність прийняття того чи іншого висновку або рішення.
Література:
1.Сімейний кодекс України, від 10.01.2002 р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text (дата звернення 20.10.2023 року).
2.Про затвердження порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини: постанова Кабінету міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/866-2008-%D0%BF#Text (дата звернення 20.10.2023 року).
3.Кононенко В.В., Кронівець Т.М., Одобецька І.С. Правове забезпечення інтересів дітей в умовах воєнного стану. Збірник матеріалі круглого столу на тему «Захист прав дітей в умовах війни». Вінниця. 2022 рік. URL: https://ippi.org.ua/sites/default/files/kruglii_stil_17_travnya_2022.pdf (дата звернення 20.10.2023 року).
4.Конвенція про права дитини. ООН URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021#Text (дата звернення 20.10.2023 року).
_________________________________________________________________
Науковий керівник: Биков Олександр Миколайович, доктор юридичних наук, професор кафедри теорії та історії держави і права, Університет економіки та права «КРОК»
|