Постановка проблеми: Україна зробила свідомий вибір на користь загальноєвропейської інтеграції. Наша держава намагається сприяти подоланню геополітичних бар’єрів і створити умови для глобальної взаємодії світових культур та формуванню демократичного світового устрою. Сучасний етап розвитку людської цивілізації, що визначається як перехід до знань суспільства, характеризується якісно новими вимогами до розвитку освіти. Входження України в цивілізоване світове співтовариство неможливе без структурної реформи національної системи вищої освіти, спрямованої на збереження мобільності і сприянню працевлаштування випускників як на внутрішньому так і зовнішньому ринках праці в умовах високої конкурентності.
Мета: На всіх етапах багаторічної фізичної підготовки студентів у закладах вищої освіти найбільш головними завданнями завжди повинні бути: зацікавленість студентів активним способом життя і спортом, зміцнення фізичного і психічного здоров’я, сприяння фізичному розвитку і різнобічній фізичній підготовленості, розвитку психологічних умінь і інтелектуальних здібностей, впровадження в освітній процес нових, цікавих і сучасних методів фізичного виховання. Навчальна теоретична і практична робота в кожній студентській групі повинна забезпечувати загальну фізичну, психологічну й спеціальну підготовку майбутнього спеціаліста.
Метою модернізації вищої освіти в Україні в умовах євроінтеграції є створення такої моделі освітнього процесу, в якій би оптимально поєдналися кращі вітчизняні й зарубіжні традиції. Поєднання гуманістичних традицій української педагогіки та зарубіжного досвіду виховання особистості, здатної до активних самостійних дій, дозволить створити динамічну, мобільну, конкурентоспроможну модель освітньої системи. Освіта в Україні значною мірою закладає європейські погляди світосприйняття і тому співмірність сучасної освіти має стати ефективним стимулятором європейської інтеграції на тривалу перспективу [1].
Виклад основного матеріалу: Негативна соціальна і політична ситуація яка обумовлена військовим конфліктом в Україні, якісно, по-новому, відображує проблему підготовки педагогічних кадрів і негайно вимагає наукового переосмислення цінностей системи формування професійно значущих якостей вчителя та актуалізує пошук оптимальних форм цього процесу в період навчання у вищому навчальному закладі. Таким чином освіта, як особливий вид соціокультурної діяльності, функціонує на «перехресті» сфери пізнання та адекватних явищ як природного світу, так і світу культурно-цивілізаційного. Соціальний сенс освітньої діяльності полягає в забезпеченні двох основних процесів: передачу учням соціального досвіду, накопиченого людством і перетворення навколишньої дійсності.
Аналіз наукових публікацій, присвячених оптимізації освітнього процесу підготовки фахівців у сфері фізичної культури і спорту свідчить про їх різноманіття [2]. На теперішній час в Україні підготовка у сфері фізичної культури здійснюється за такими напрямками як «фізичне виховання і спорт» та «здоров’я людини», які в свою чергу, на рівні магістратури діляться ще на кілька спеціальностей. Кожна з цих спеціальностей мають також свої специфічні особливості.
Однією з багатьох проблем є підготовка фахівців з адаптивного фізичного виховання. В Україні до початку війни функціонувало більш як 380 спеціальних загальноосвітніх шкіл та шкіл-інтернатів. Наразі важко навіть перерахувати скільки з них припинило своє існування. Разом з тим, орієнтуючись на світовий досвід, в Україні все більше використовується спільна форма навчання й виховання дітей з особливими потребами та їх здорових однолітків. За даними О. М. Мельника, зі 100 тис. дітей з особливими освітніми потребами, які були інтегровані в загальноосвітні школи, 45% становили діти-інваліди. Це діти, які мають проблеми розумового розвитку, сенсорні порушення та порушення опорно-рухового апарату. Однак, організаційно-методичні основи навчального процесу в загальноосвітніх школах орієнтовані переважно на дітей, які нормально розвиваються. Проблеми визначення особливостей побудови і методики занять фізичною культурою з дітьми з особливими потребами в навчальних програмах підготовки вчителів фізичної культури і досі залишаються невирішеними.
У цілому, вивченню питань професійної підготовки фахівців у сфері фізичної культури і спорту, присвячено досить велику кількість наукових робіт. Наприклад, дослідження Ю.В. Коваленко свідчать про неготовність випускників вищих навчальних закладів на високому професійному рівні керувати процесом фізичного виховання дітей дошкільного віку. Автор наводить умови підвищення ефективності професійної підготовки студентів, які освоюють цю спеціальність, а саме формування професійної готовності студентів до фізичного виховання дітей дошкільного віку, суть якої полягає в єдності особистісного, мотиваційного, когнітивно-діяльнісного та здоров’язберігаючого компонентів з урахуванням їх взаємодії.
У науковій літературі особлива увага приділяється індивідуальному підходу, який забезпечує розуміння, пізнання, розвиток і самореалізацію особистості майбутнього фахівця в його цілісності і гармонійності. Це можливо за умови особистісно спрямованої трансформації форм і методів навчально-виховної роботи у вищих навчальних закладах [2].
Ю.В. Коваленко зазначає, що принцип особистісного підходу, покладений в основу побудови особистісно-орієнтованої професійної підготовки майбутніх фахівців у сфері фізичного виховання і спорту піднімає останню на новий, більш якісний рівень функціонування. Особистісно-орієнтована освіта майбутніх фахівців у фізичній культурі і спорті реалізується в діяльності, яка має зовнішні атрибути спільності. Своїм внутрішнім змістом передбачає співпрацю, саморозвиток суб’єктів навчального процесу, виявлення їх особистісних функцій. Особистісно-орієнтована освіта відрізняється від традиційної тим, що розглядає механізми особистісного існування людини як самоціль освіти. Даної мети, в кінцевому рахунку, підпорядковані його змістовні і процесуальні компоненти.
Щодо теми компетентності, можна навести дані А.М. Тихонова, який вважає, що сучасний учитель не зовсім відповідає вимогам інноваційної освіти саме низьким рівнем суб’єктивного контролю і невмінням вирішувати педагогічні та організаційні проблеми, що і є однією з ключових компетентностей.
Індикаторами комунікативної компетентності автор вибрав способи вирішення конфліктних ситуацій і вміння давати словесну інструкцію в усній та письмовій формі. В результаті досліджень автор приходить до висновку, що вчителі, в основній масі, не можуть відмовитися від авторитарної школи. Більше ніж 60% так і не змогли прийти до суб’єкт-суб’єктним відносинам з учнями.
Удосконалення особистісно-орієнтованого навчання А.М. Тихонов пропонує через інтеграцію, упорядкування міжпредметних зв’язків психолого-педагогічних, загально-професіональних та інших блоків дисциплін освітнього стандарту. Знаючи теоретичні основи інноваційних технологій, але займаючись на практичних заняттях зі спеціальних дисциплін за технологією традиційного навчання, випускники вищих навчальних закладів не можуть їх застосувати у практичній діяльності. Тому автор пропонує викладачам спеціальних предметів інтегрувати знання загальних професійних дисциплін у викладання своїх курсів.
Враховуючи інноваційний характер сучасної европейської освіти, необхідно створити інноваційне середовище в багатьох дисциплінах. При дослідженні формування професійної майстерності студентів на основі особистісно-орієнтованої технології освіти, необхідно звернути увагу на поняття «професійна спрямованість», яка визначається як система активних відносин особистості до обраної діяльності. Характеризується ця система інтересом, життєвими установками, пов’язаними з професією вчителя, інтересом до психолого-педагогічних наук, самостійністю і активністю, успішністю в діяльності та задоволеність нею.
Пріоритетне місце в навчальному плані професійної підготовки майбутнього вчителя фізичної культури, на думку фахівців, займають дисципліни предметної підготовки, від якості засвоєння яких суттєво залежить становлення професіоналізму на цьому етапі. Тому, важливе значення має об’єднання цих дисциплін в єдину систему з орієнтацією на цілісну професійну діяльність [3]. Кожна окрема дисципліна, а також цикл базових і нових фізкультурно-спортивних, медико-біологічних дисциплін повинні виступати в якості засобу для досягнення певної мети.
В основі формування професійної спрямованості особистості лежить потрібно-мотиваційна сфера, пов’язана з інтересом до обраної професії, життєвими цінностями, самостійністю, активністю, спрямованістю на досягнення мети, самоактуалізацією. Дані проблеми лежать у сфері особистісно-орієнтованого навчання, на які вказують багато авторів, однак досліджень у цій області, які розкривають структуру потребово- мотиваційної сфери студента, який освоює професію викладача фізичного виховання, вкрай недостатньо [4].
Однак, які б модернізації в галузі освіти не відбувалися, всі вони зрештою фокусуються на вчителеві як на творчій, соціально активній, професійно компетентній особистості, котра адаптована до неоднозначних суспільних реалій і спроможна передати свій досвід молодому поколінню у навчально-виховному процесі загальноосвітніх навчальних закладів.
Висновки: Незважаючи на велику кількість проблем з якими Україна стикнулася на тлі збройного конфлікту ми сподіваємось, що всі напрацювання науковців знайдуть своє застосування у практичній роботі.
Виходячи з цього на сьогоднішній день треба приділити особливу увагу підвищенню рівня і якості підготовки фахівців у вищих навчальних закладах України які здатні професійно вирішувати державні проблеми та спроможні захищати її інтереси; приділити увагу розробленню нових освітніх стандартів інтегрування вищої школи України до європейського і світового простору.
Враховуючи те, що вимоги освітньої європейської спільноти з кожним роком будуть тільки посилюватися, зволікання з модернізацією вітчизняної системи освіти катастрофічно неприпустиме.
Використані джерела:
1.Інтеграція в європейський освітній простір: здобутки, проблеми, перспективи: монографія / за заг. ред. Ф.Г. Ващука. Ужгород: ЗакДУ, 2011. 560 с.
2.Давиденко Д. Фізична культура и культура здоров’я студентів // Теорія і методика фізичного виховання і спорту. 2010. № 2. С. 65–70.
3.Матвійчук Т. В. Формування і виховання студента як суб’єкта фізичної культури // Інститут фізичного виховання і спорту. Сер. 15. «Науково-педагогічні проблеми фізичної культури / Фізична культура». Київ: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2011. Вип. 13. С. 362–366.
4.Турчина Н.І. Педагогічні особливості моделей фізичного виховання студентів ВНЗ на різних курсах навчання : дис. … канд. наук з фізичного вих. і спорту : 24.00.02. Київ, 2009. 204 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter