Вища школа займає особливе місце в системі освіти, оскільки забезпечує професійну підготовку майбутніх спеціалістів відповідно до потреб як суспільства, так і самих здобувачів освіти. При цьому для багатьох закладів вищої освіти нерідкою є ситуація, коли викладачі за високого рівня професійної компетенції не мають педагогічної освіти. Викладач вищої школи, як правило, одночасно є вченим і педагогом. У той час як перша обставина забезпечує високий професійний потенціал викладача, друга обставина значною мірою залишається невизначеною, оскільки донедавна багато видів професійної освіти не передбачали спеціальної психолого-педагогічної підготовки. Нові ж реалії діяльності в умовах сучасного суспільства висувають і нові вимоги до педагогічного забезпечення викладацької діяльності у вищій школі.
Необхідність регулярного перегляду змісту професійної підготовки фахівців, оновлення навчальних планів та програм освітніх компонент, разом зі специфікою вищої школи, повинні знайти своє відображення в інноваційній педагогіці вищої школи як цілісної теорії навчання і виховання майбутніх фахівців. При розробці цієї теорії необхідно виходити із забезпечення єдності навчально-пізнавальної діяльності студентів та навчальної педагогічної діяльності викладачів, одночасно покладаючи в її основу аксіоматичні принципи, що визначають обґрунтованість та доцільність усіх дій щодо ефективної організації та проведення навчального процесу у закладах вищої освіти.
Кожен фахівець, який пов’язує своє майбутнє з викладацькою діяльністю у вищій школі, окрім відмінної професійної підготовки з обраної спеціальності має отримати також необхідну психолого-педагогічну підготовку. Така підготовка повинна включати як глибоке знання загальнопедагогічних принципів та законів, так і знання характерних рис педагогічної діяльності у вищій школі.
Однією з таких особливостей є існування наукової методології педагогічної діяльності та необхідність чітких світоглядних позицій викладача вищої школи. Вони базуються на природничо основі і спираються на досягнення психолого-педагогічної науки, на закономірні зв’язки вищої освіти та її змісту з потребами суспільства, з науково-технічним і соціальним прогресом.
Неодмінною умовою побудови сучасної теорії навчання у вищій школі можна розглядати наступні завдання:
1)поєднання в навчальному процесі емпіричного досвіду з доказовими методами сучасної науки;
2)об’єктивний розгляд стану навчального процесу та шляхів його розвитку;
3)аналіз передового досвіду зарубіжної вищої школи, насамперед у галузі організації інженерної освіти;
4)широке використання у навчальному процесі можливостей його інтенсифікації з метою активізації пізнавальної діяльності студентів.
Для побудови теорії вищої освіти необхідно проаналізувати як культурно-історичний досвід етапів її розвитку, так і сучасний характер функціонування закладів вищої освіти, рівень та якість підготовки фахівців. Така теорія повинна мати необхідну змістовну основу та достатню наукову обґрунтованість та об’єктивність. У той же час вона повинна відображати основні особливості педагогічної діяльності у вищій школі, знання яких необхідне кожному викладачу.
Список використаних джерел:
1.Туркот Т.І., Коновал О.А. Педагогіка та психологія вищої школи: навч. посіб. – Херсон: Олді-плюс, 2013. – 466 с.
2.Гузій Н.В. Педагогічний професіоналізм: історико-методологічні та теоретичні аспекти. – К.: НПУ, 2004. – 243 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter