Сучасні тенденції розвитку промислових підприємств України, що сформувалися в процесі імплементації Угоди про асоціацію з ЄС, можна охарактеризувати як деструктивні з точки зору самодостатності та сталого їх розвитку. Підприємства промислового сектору зазнають негативних впливів через низьку їх здатність випускати на світовий ринок конкурентоспроможну продукцію відповідно до міжнародних стандартів. Проте, саме продаж продукції з високою доданою вартістю на зовнішніх ринках є свідченням ефективного використання ресурсного потенціалу країни. В протилежному випадку – країна слугує сировинним додатком до економіки інших країн. Враховуючи гостру фазу війни в Україні, знищення значної частини виробничих потужностей ефективне використання наявних ресурсів та нарощування випуску висококонкурентної продукції є досить проблематичним.
Тому для вітчизняних промислових підприємств проблема організаційно-технологічних інновацій є надзвичайно актуальною і тільки її вирішення дасть можливість успішної їх інтеграції в європейський ринковий простір. А отже, необхідно сформувати нові підходи до вирішення проблеми підвищення підприємствами своєї технологічної конкурентоспроможності, що потребує відповідного методологічного обґрунтування.
Технологічне оновлення і технологічний розвиток є невіддільною складовою управління конкурентоспроможністю суб’єктів господарювання промислового сектору національної економіки, тому що будь-яка технологія (і навіть невиробнича) має свій ресурс продуктивного використання. За нинішніх темпів НТП він визначається не стільки фізичним станом обладнання, як принциповою відсталістю закладеної в нього виробничої технології, коли існуючі технологічні параметри/регламенти перестають забезпечувати виготовлення конкурентоспроможної продукції. Виникає так званий «технологічний розрив», без усунення якого підприємство приречене на стагнацію і занепад [1].
На нашу думку, процес інноваційної діяльності виробничих підприємств має здійснюватися на основі поєднання ресурсного та ціннісного підходів у теорії інновацій. Перший дозволяє включити потенціал нових технологій ресурсозаміщення в еталонну базу для оцінки альтернативних варіантів технологічного оновлення, а другий – дозволяє ввести критерії її здатності до переналагодження (гнучкого реагування на потреби ринку). Сукупність цих критеріїв може слугувати оцінкою рівня «інноваційного сприйняття» нової технології та створених з її допомогою організаційно-технологічних систем промислових підприємств. При формуванні конкурентної переваги конкретного суб’єкта господарювання на світовому ринку з урахуванням специфіки діяльності доцільно проводити ранжування вказаних критеріїв за рівнем цінності/значущості. Процедура відбору має включати оцінку загальних інвестиційних потреб для всього процесу технологічного оновлення (включаючи навчання персоналу) та можливість їх мінімізації шляхом вибору оптимальної організаційної форми трансферу технологій. Таким чином можна сформувати виробничо-технологічну систему вітчизняних промислових підприємств, яка буде більш прийнятною з точки зору конкурентних переваг як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках.
Список використаних джерел:
1. Стадник В.В., Каштальян О.В. Науково-методичні підходи до управління інноваційно-технологічним розвитком підприємств переробної промисловості в умовах євроінтеграції. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://elar.khmnu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/ 12460/1/en2021-6-t2-10.pdf (23.09.2023).
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter