Важливою частиною підготовки магістрів спеціальності «Політологія» є досягнення навчальних цілей і завдань в рамках освітніх компонентів, що входять до циклу професійної підготовки. Значимим серед них є навчальний курс «Політична філософія». Основною метою вивчення дисципліни є формування у майбутніх науковців-політологів загальнотеоретичних уявлень щодо специфіки політичної компоненти суспільного буття та суспільної свідомості.
Засвоєння матеріалів курсу є надзвичайно важливим з огляду на специфіку підготовки фахівців у галузі політології. Курс дозволяє узагальнити знання, здобуті під час вивчення інших освітніх компонентів, допомагає магістрам-політологам здійснити рефлексію феноменів політичного життя, на засадах філософського світогляду, застосовуючи підхід, що принципово відрізняється від практично зорієнтованих методик опанування спеціальних політологічних дисциплін. Все це сприяє формуванню у свідомості студентів картини політикуму, як цілісної системи, що має двоїсту статико-динамічну природу. Досягнення цієї мети здійснюється завдяки вивченню політичної онтології, гносеології, аксіології та праксеологічного аспекту політичної філософії. Формуванню невідстороненого сприйняття політичних явищ та процесів, усвідомленню нерозривного зв’язку феноменів світу політичного та людини як творця та учасника політичних подій, сприяє вивчення політичної антропології. Важливий внесок у становлення дослідницьких навичок майбутніх науковців робить вивчення політичної філософії як методологічної підстави політології та інших наук.
Логіка побудови курсу ґрунтується на провідних напрямах, які сформувалися у сучасній світовій політико-філософській думці відносно предмету політичної філософії як навчальної дисципліни. Виділяють, зокрема, історико-політичний та концептуальний підходи.
Історико-політичний підхід передбачає розгляд політики через порівняльне вивчення поглядів мислителів минулого і теперішнього. Саме так побудував своє монографічне дослідження «Вступ до політичної філософії» англійський філософ А.Мюррей. Аналогічний підхід властивий Дж. Соммервілу та Р. Сантоні. Систематичний курс політичної філософії, на їхню думку, передбачає вивчення поглядів Платона, Аристотеля, Н. Макіавеллі, Т. Гоббса, Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо, Т. Джефферсона, А. Мілля, К. Маркса, Ф. Енгельса, Дж. Дьюї, М. Ганді.
Концептуальний підхід передбачає проблематико-політичний аналіз. Існують як мінімум два напрямки (так вважають, зокрема, американські філософи Н.Бові та Р.Саймон [1, 48]), за якими політична філософія може робити свій внесок до політичного аналізу. По-перше, вона може роз’яснювати концепції та аргументи, що складають політичний дискурс. Без аналізу таких понять як «влада», «права людини», «справедливість», «свобода» складно зрозуміти реальний сенс політичних суперечок та протиріч. Наприклад, легко сказати, що хтось володіє якимось правом, важче пояснити, що означає взагалі володіти правами, і дати аргументовану оцінку того, якими саме правами мають володіти люди. По-друге, політична філософія, на думку, Бові та Саймона, покликана формулювати, оцінювати та вводити критерії для характеристик політичного та соціального порядку.
Тобто очевидною є необхідність для найбільш повного охоплення всіх аспектів предмету політичної філософії зосереджуватись під час викладання, як на загальнотеоретичних моментах, так і на вивченні відповідних першоджерел. Зокрема, вивчаються «Держава» Платона, «Про Град Божий» Августина Аврелія, «Государ» Н. Макіавеллі, «Утопія» Т. Мора, «Місто Сонця» Т. Кампанелли, «Левіафан» Т. Гоббса, «Політика як покликання і професія» М. Вебера, «Повстання мас» Х. Ортегна-і-Гассета, «Зіткнення цивілізацій» С. Хантингтона, «Кінець історії?» Ф. Фукуями.
Безумовно, до всіх цих творів магістри-політологи зверталися протягом навчання на бакалавріаті, проте переважно проблемно орієнтований підхід до вивчення освітніх компонентів передбачає іноді дотичне використання першоджерел. Доцільним видається ґрунтовний аналіз цих творів, який доповнюється роботою студенті із вивчення історичних особливостей епохи, в яку створювалися роботи, пошук аналогій із сучасністю, з метою актуалізації їхньої наукової проблематики.
Закріплення засвоєного матеріалу досягається завдяки використанню різних методів, зокрема, підготовці магістрами доповідей, за змістом першоджерел, здійснення філософсько-політичного аналізу концепцій у ході семінарів-дискусій, проведення контролю засвоєння матеріалу у формі письмових творчих робіт. Зокрема, пропонуються такі теми: «Н. Макіавеллі як передвісник ідеології технологізації політичної діяльності», «Елементи тоталітарної ідеології в утопічних концепціях античності та Середньовіччя», «Обґрунтування концепції лінійного розвитку у філософії Августина Аврелія», тощо.
Список використаних джерел
1.Bowie N., Simon R. The Individual and the Political Order. Englewood Cliffs, 1986. 362 р.
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter