Кожна людина може реалізувати своє право на захист власних майнових і особистих немайнових прав та інтересів, якщо ті в свою чергу кимось порушуються, оспорюються або ж не визнаються. Згідно із ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, для захисту вищезазначених благ кожна особа має право звернутись до суду [1].
В подальшому ці справи вирішуються в порядку цивільного судочинства. Відповідно кожна сторона буде доводити ті чи інші обставини, що мають значення для справи, для підтвердження чи заперечення вимог відповідно.
В даному випадку реалізується принцип змагальності сторін, який Конституція України визначає як одну із основних засад судочинства, згідно із п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції [2].
Схожа норма міститься в п. 4 ч. 3 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України. В свою чергу значення даного принципу законодавець розкриває у ст. 12 вищезазначеного кодифікованого нормативно-правового акту [3].
Позивач для обґрунтування своїх вимог повинен надати суду відповідні докази, які будуть підтверджувати обставини справи. Згідно із ч. 1 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно із ч. 2 ст. 76 вищезгаданого кодексу, ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків [3].
Докази можуть дуже різнитися в залежності від справи. Як наслідок, будуть свої відмінності і у предметі доказування, адже кожна справа є індивідуальною. Для прикладу візьмемо справу про позбавлення батьківських прав. Згідно із ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров’я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини [4].
Підтвердженням першої підстави будуть показання лікарів, їхніх помічників, медичних сестер та медичних братів, інших працівників пологового будинку або іншого закладу охорони здоров’я, які будуть свідчити про досить тривале перебування дитини там і про відсутність батьківського піклування. Також можна взяти до уваги фото- та відеозаписи, на яких зображена дитина у цьому закладі, та аудіозаписи, під час прослуховування яких ми дізнаємося про тривале знаходження дитини там.
Наявність другої підстави можна довести таким чином. Абз. 2 п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 № 3 містить роз’яснення, що стосується таких неправомірних дій батьків. Ухилення батьків від виконання своїх обов’язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками [5]. Також довести, що такі протиправні діяння батьків мали місце в дійсності, можна показаннями свідків, якими є члени сім’ї та близькі особи, знайомі цієї сім’ї, вихователі, вчителі, інші працівники освітньої галузі, і фото-, аудіо- та відеозаписами.
Абз. 3 п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 № 3 містить пояснення того, в чому саме полягає жорстоке поводження батьків з дитиною. Це може бути фізичне або психічне насильство, застосування недопустимих методів виховання, приниження людської гідності дитини тощо [5]. Підтвердити ці факти можна фото-, аудіо- та відеозаписами, показаннями членів сім’ї та близьких осіб, знайомих цієї сім’ї, відповідними медичними висновками лікарів про проведене обстеження, що будуть свідчити про: наявність синців, забоїв, вивихів, переломів, струсів та інших травм; наявність словесних образ, які можуть включати в себе нецензурні вислови стосовно дитини, приниження, знецінення, залякування, висміювання, погроз, поводження із дитиною як із слугою тощо.
Наявність четвертої підстави підтверджується відповідними медичними висновками, згідно із абз. 4 п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 № 3 [5]. Проте можуть бути і інші докази, які в своїй сукупності свідчитимуть про хронічний алкоголізм та/або наркоманію матері та/або батька: наявність в місці проживання великої кількості повних та/або порожніх пляшок, банок та інших ємкостей від алкогольних напоїв, шприців, ампул, ліків, що у своєму складі містять ті чи інші наркотичні речовини, пакетів із замком Zip-Lock з наркотичними речовинами, відповідного запаху від алкоголю в місці проживання та/або від меблів, слідів на тілі від уколів; факт оплати як готівковими, так і безготівковими коштами підтверджуватимуть чеки з магазинів, квитанції та історія картки у додатку (Privat24, Ощад тощо), також за допомогою цієї історії можна відслідкувати величину і систематичність цих платежів, отримувача даних коштів. Ще одним доказом можна вважати факт продажу автомобіля, ювелірних виробів, будинку, іншого рухомого та нерухомого цінного майна для придбання алкогольних напоїв та/або наркотичних речовин. Все вищезазначене можна підтвердити фото-, аудіо- та відеозаписами, показаннями свідків.
У абз. 5 п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 № 3 зазначається, що як експлуатацію дитини слід розглядати залучення її до непосильної праці, до заняття проституцією, злочинною діяльністю або примушування до жебракування [5]. Підтвердженням таких протиправних дій батьків є фото-, аудіо- та відеозаписи, показання свідків, які містять відомості про те, що дитина виконує вищезазначені дії не з власної волі.
Наявність останньої підстави може доводитись таким чином. Це можуть бути: заява про вчинене кримінальне правопорушення, відомості про кримінальне правопорушення, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, протоколи тих чи інших процесуальних дій, інші судові документи, що стосуються цієї справи, докази, які були зібрані, повістка про виклик, письмове повідомлення про підозру, обвинувальний вирок суду, що набрав законної сили тощо.
Підсумовуючи все вищезазначене, можна сказати, що процес доказування у цивільному судочинстві відіграє важливу роль, адже таким чином особа може зібрати відповідні докази і тим самим обґрунтувати свої вимоги, які пов’язані із захистом її порушених, оспорюваних або невизнаних майнових і особистих немайнових прав та інтересів. Після детального дослідження підстав позбавлення батьківських прав ми побачили, що у судових актах містяться пояснення того, що саме розуміється під тією чи іншою підставою. Однак більшість понять є оціночними. Перелік доказів наявності тих чи інших фактів, наведений у цій роботі, не є вичерпним, це лише їх невелика частина. Як уже зазначалося раніше, кожна справа є унікальною, тому кожного разу необхідно докладати максимум зусиль і детально досліджувати обставини справи, аби досягти бажаного результату.
Список використаних джерел:
1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // ВВР України. – 2003. – № 40-44. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text
2. Конституція України від 28 червня 1996 р. // ВВР України. – 1996. – № 30. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text
3. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. // ВВР України. – 2004. – № 40-41, 42. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text
4. Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 р. // ВВР України. – 2002. – № 21-22. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text
5. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 р. // 2007. – № 3. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-07#Text
____________________________________________________________________
Науковий керівник: Алімов Кирило Олександрович, кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільного права, Запорізький національний університет
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter