Статтю присвячено розкриттю сутності поняття «радіоп’єси» як особливого жанру літератури. Цей жанр не є новим, але завдяки сучасним технологіям – зокрема переходу з радіомовлення на Інтернет-мовлення, жанр постійно переосмислюється. Автори шукають нових інструментів впливу на реципієнта, нові форми. Для більш широкої аудиторії жанр має маргінальний статус, особливо в українському медіапросторі. Актуалізація і висвітлення цієї теми є важливим для сучасної української літератури, що безпосередньо залучена до європейського літературного і культурного дискурсу.
Постановка проблеми. Радіоп’єса – жанр, що зародився в українській культурі в 1930-х роках після того, як у 1933 році в етері прозвучала радіоінсценізація повісті Михайла Коцюбинського «Fata Morgana» [6]. А згодом того ж року на радіохвилях РВ-4 транслювалася перша українська п’єса, написана саме для радіо – «Понад усе» Олега Димінського. Пізніше жанр визнався надто «буржуазним», більшість авторів були репресовані, але зараз жанр викликає все більше зацікавленості серед слухачів. Вивченням цієї теми займаєтсья, літературознавець, журналіст, письменник Ілля Андрійович Хоменко. Він є автором близько 40 наукових робіт на цю темою. «І. Хоменко займається дослідженням у галузі загальнотеоретичних і прикладних аспектів масової комунікації. Відкрив і дослідив феномен української оригінальної радіоп’єси 1930-х років» [1]. Враховуючи стрімкий розвиток радіоп’єси і появи нових піджанрів, проблему слід переглянути і актуалізувати з урахуванням нових технологій.
Актуальність статті. Радіоп’єса поступово популяризується в українському медіапросторі, а сам жанр трансформується і еволюціонує завдяки сучасним технологіям. Тому вивчення цього питання є одним з важливих аспектів репрезентації драматичної літератури.
Мета статті – дослідити у межах радіоп’єси своєрідність жанру, визначивши стилістичні особливості, які притаманні жанру. Зазначити стилістичні маркери, дослідити своєрідність радіоп’єси як жанру.
Ключові слова: радіоп’єса; радіотеатр; драматургія; радіодрама; театр перед мікрофоном; аудіожанри.
Виклад основного матеріалу. На початку ХХІ століття з розповсюдженням комп’ютерів, мобільних телефонів, мережі Інтернет, споживання інформації та розважальних продуктів значно змінилося. Після заснування у 2005 році відеохостингу YouTube, однією із основних форм споживання інформації став відеоконтент. За даними сайту www.tubefilter.com станом на 2019 рік на YouTube завантажують близько 500 годин відео щохвилини, а кількість щоденних переглядів відео сягнула 5 млрд [9]. За інформацією платформи Hootsuite станом на 2022 рік 96.2 відсотки осіб від 16 до 64 років мають смартфон, і щоденно слухають подкасти близько години, і трохи більше години – радіо. Читання літератури становить близько двох годин, але щороку зменшується [9]. Це свідчить про те, що споживання аудіо продуктів постійно зростає, а сучасні технології дозволяють створювати такий контент значно дешевше, швидше і робити його більш довершеним.
Сучасному науковому прогресу передували відкриття Т. Едісона, Н. Тесли, Г. Герца, Г. Марконі, М. Пильчикова та інших вчених наприкінці ХІХ століття, коли радіомовлення почало ширитись Європою, і ставало все більше популярною формою споживання інформації, еквівалентною пресі. У 1924 році започатковується перша в Україні радіостанція – Українське радіо (УР–1), перший етер якого пролунав у Харкові, а до 1927 було побудовано більш потужні радіостанції у Києві, Дніпропетровську, Донецьку, Одесі та інших містах. Саме новий вид зв’язку спонукав митців до пошуку нових форм і способів творення мистецтва. Один з нових жанрів, який зародився у 20-х роках ХХ століття була радіоп’єса.
Радіоп’єса (або аудіодрама, аудіоп'єса, радіодрама, радіотеатр) — це драматизована суто акустична вистава, що транслюється по радіо або публікується на аудіоносіях, таких як магнітофонна стрічка чи компакт-диск. Вона не має візуального компоненту, тому радіодрама залежить від діалогів, музики та звукових ефектів, які допомагають слухачеві уявити персонажів та історію [8, 8]. Починаючи з 20-х років ХХ століття жанр радіоп’єс розвивався разом з кіно і театром, які активно впливали на розвиток жанру. Автор радіоп’єс, режисер і сценарист Річард Г’юз стверджує, що «вистави для прослуховування» мали стати доповненням німого кіно, яке подавало діалоги через субтитри, а звукові спецефекти (музичний акомпанемент, звуки пострілів чи дощу) могли відтворюватися прямо в кінозалі [7, 2].
Культура радіоп’єс існує в багатьох європейських країнах: в центральній Європі – Чехія (rozhlasová hra), Польща (słuchowisko), Німеччина (hörspiel); західна Європа – Британія (radio drama), жанр також є дуже популярним у США.
Радіоп’єса, як окремий жанр в українські культурі з’явився у 1933 році. Першим яскравим представником жанру був Олег Димінський, який написав і поставив оригінальну п’єсу «Uber alles» («Понад усе»). Вона пролунала у Харкові в 1933 році в етері РВ-4 [6]. До творчого доробку автора належать ще декілька радіоп’єс, але через свою проукраїнську позицію, яку він артикулював у своїх творах, він був звільнений, а його твори заборонені.
Хоча радіоп’єса зародилася у 20-х роках ХХ ст. разом з появою радіо, але зараз жанр активно переосмислюється. З появою медіа-ресурсів, які дозволяють публікувати аудіотвори в мережі, жанр був імпортований на подкаст платформи (Apple podcast, Google podcasts, Spotify тощо) та YouTube. Це позитивно вплинуло на розвиток і популяризацію жанру, бо користування такими медіа-ресурсами зазвичай є безкоштовним, потрібен лише доступ до мережі Інтернет. Натомість DAB-радіо (Digital Audio Broadcasting) поступово замінює FM-радіо, яке значно маргіналізувалося за останні десятиліття.
Останнім часом популярність жанру зумовлена поширенням потокових сервісів та подкаст платформ, які стали більш доступними та зручними для користувачів смартфонів. І зараз сучасний стан радіоп’єс в українському медіапросторі поступово актуалізується і переосмислюється. Завдяки європейському досвіду жанр радіоп’єси починає активно популяризуватися в українській культурі.
Так у 2018 році за підтримки Британської Ради відбувся відбір робіт на конкурс радіоп'єс «Радіодрама UA/UK». Автори конкурсу стверджують, що британсько-український проєкт покликаний сприяти розвитку жанру радіодрами в Україні, хоча, звісно, жанр як такий існує в сучасному літературному дискурсі і радіодискурсі. На Українському радіо (Радіо Культура) є кілька рубрик, які транслюють радіоп’єси як оригінальні, так і постановки. В етері Українського радіо можна почути наступні рубрики: радіодетектив, радіотеатр, радіофільм, поезія та аудіокнижка.
У 2022 році було створено аудіо проєкт (видавництво), який називається Audiostories. Його засновником є журналіст Володимир Ольшанський. Видавницвто працює над створенням аудіофільмів, аудіосеріалів, записує аудіокниги та подкасти. Своєю основною особливістю творці називають аудіо імерсивність, тобто технології, які допомагають створити у слухача безпосередній ефект, атмосферу зануреності в історію. Серед останніх творів варто зазначити художню аудіоновелу за текстами Яна Андрушевського «З краю сліз і краси» та аудіофільми на тексти Святого Письма – «Біблія – Книга Життя» (Книга Буття, Євангелія від Івана та Діяння Апостолів).
Існує кілька акустичних жанрів, що мають схожі риси, але відрізняються переважно формально: аудіокнига, радіофільм, радіопостановка та власне радіоп’єса (радіодрама).
Аудіокнига (книга вголос) – літературний твір, який був озвучений і записаний на цифровий носій. Традиційно озвучується одним актором, але існують варіанти, коли кожну роль читає інший актор. Так, наприклад, в аудіо версії роману Макса Кідрука «Не озирайся і мовчи» на АБУК, окрім декількох акторів наявні також звукові ефекти та музика.
Радіофільм – це художньо-публіцистична передача, що ґрунтується на документально-образних матеріалах, мають одну тему, яка розкрита через спосіб мислення, сприймання сучасника. Документалізм у радіофільмі підсилюють художні компоненти, що позитивно впливає на його сприймання слухачами. [4, 573]. Тобто цей піджанр має елементи радіоп’єси, але все ж орієнтований на документальне зображення дійсності, а не на художнє.
Радіопостановка – форма художнього радіомовлення, за допомогою якої в радіоетері транслюються записи п'єс, інсценізації літературних творів, які були адаптовані під аудіоформат, але не були створені для нього.
Радіоп’єса (радіодрама) – особливий жанр драматичного мистецтва, з огляду на форму розповсюдження, розрахований не на глядача, а на слухача. Вважається, що цей термін не зовсім вдалий, бо передає лише природу виникнення літературного явища, а не його сутність [3, 466]. Український дослідник Ілля Хоменко зазначає, що оригінальна радіодрама — це драматичний твір, написаний спеціально і виключно для радіомовлення з урахуванням специфіки утворення звукового образу і технічних особливостей передачі інформації по акустичних каналах. «Оригінальна радіодрама (радіоп'єса) не використовує відпрацьованих сюжетних схем і не спирається на літературні або сценічні першоджерела. Їй притаманні особливі виразні засоби, які часто неможливо модифікувати у форму творів літературних, кінематографічних, телевізійних, театральних» [5, 11]. Слід зазначити, що радіоп’єса – унікальний жанр, який створюється виключно для аудіоформату, що відрізняє його від аудіокниги і радіопостановки, які в переважній більшості були адаптовані, а не створені для аудіоформату.
На розвиток жанру вплинула радіопередача, яка називалася «Театр перед мікрофоном» («Театр біля мікрофона»). Однією з вагомих постатей, яка працювала у цьому форматі була театрознавиця, радіожурналістка Новоселицька Ніна Миронівна. Як редакторка і режисерка радіо, вона записала понад 100 театральних вистав і радіовистав [2].
Радіоп’єса – це симбіоз декількох видів мистецтв: насамперед – драматичної літератури, але не менш важливою є аудіо складова. Наприклад, якщо говорити про драматичні тексти, то слід згадати п’єси суто для читання, які не призначені для сцени, коли мова йдеться про радіоп’єсу, то звукова складова є принципово важливою, оскільки без неї це буде усього лиш текст з драматичними елементами. Тобто від класичної драми, яка створюється для постановки на сцені, радіоп’єса відрізняється інструментами і сюжетами, які неможливо реалізувати поза аудіо форматом. А від драм для читання вирізняється потребою в постановці, бо радіоп’єси без постановки не мають не лише художності, а й можуть бути зовсім незрозумілими для реципієнта.
Можна навести наступну аналогію: сценарій до кінострічки також не призначений для читання, часто він має суто практичну функцію – має пояснювати режисеру як поставити конкретну сцену, а вже художня цінність і завершеність з’являється тоді, коли текст трансформується у кінострічку. Схожий принцип діє і в радіоп’єсах. Текст відіграє роль певної інструкції, а завершеність твір отримує лише тоді, коли втілюється в аудіо форматі.
Одним із найскладніших завдань є очевидне зображення локації в якій відбувається дія. Суто вербальні інструменти із зазначенням і описом локації є допустимими, але не допомагають слухачеві відчути атмосферу. І тут ще варто зазначити, що закадровий голос і слова автора – це особливості аудіокниги, яку все ж таки не варто вважати окремим жанром, а скоріше варіантом репрезентації вже готового, художньо досконалого завершеного тексту. Хоча можна часто зустріти музичний супровід, звукові ефекти (звуки дощу, полум’я, пострілів тощо) або обробку голосу, наприклад, накладання ефекту відлуння чи панорамування (прийом, коли звук подається лише в один канал, наприклад, лише до лівого чи до правого навушнику).
Основна різниця полягає в тому, що кожну окрему роль має читати, грати окремий актор (якщо це не монодрама), текст може мати багато ремарок, які є потрібними для постановки.
Драматична складова проявляється так само у наявності правила трьох єдностей - дії, тобто зазвичай відсутні слова автора, і переважає дія, діалоги, монологи, а не оповідно-описове зображення дійсності. Хоча слід зауважити, що у радіоп’єсах може існувати внутрішній діалог, який складно реалізувати в класичній драмі. А також важливим є елемент – місце, який складніше створити і описати, бо локацію треба зобразити звуками і ефектами.
Інше важливе питання – доцільність називати такі твори радіоп’єсами. Актуальність у назві саме компоненти «радіо» в таких творах є дискусійною, бо переважна більшість творів розповсюджується у форматі mp3, wav, flac тощо, але за допомогою інтернету, а не радіохвиль. Архаїчна назва передає історичну тяглість жанру, який був зароджений в епоху радіо, але не відображає актуальної природи жанри. Більш відповідною назвою була б аудіоп’єса або звукова п’єса.
Висновки. Радіоп’єса – це унікальний драматичний жанр, який за допомогою своєї форми, тобто аудіо, змінює сприйняття твору, роблячи акцент на вербальну складову. Акустичність радіоп’єс дає змогу автору експериментувати з різними наративними моделями, інструментами, сюжетами, які неможливо реалізувати на сцені. Радіоп’єса – це синкретичне явище сучасної драми, яке швидко розвивається, і поступово перетворюється в окремий жанр зі своїми піджанрами і характерними унікальними ознаками.
Список використаних джерел
1. Забіяка І. М. Хоменко І. А. Відомості про науковця. URL: http://labs.journ.univ.kiev.ua/spring2017/%D1%85%D0%BE%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE-%D1%96%D0%BB%D0%BB%D1%8F-%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87/ (дата звернення: 15.09.2023).
2. Криворучко Л. С. Новоселицька Ніна Миронівна. URL: https://esu.com.ua/article-72513 (дата звернення: 13.03.2023).
3. Лексикон загального та порівняльного літературознавства. Чернівці: Золоті литаври, 2001. 636 с.
4. Лизанчук В.В. Основи радіожурналістики: Підручник. К.: Знання, 2006. С. 573.
5. Хоменко І. А. Оригінальна радіодрама: Навч. Посібник. За ред. В. Я. Миронченка; Київ. нац. ун-т імені Тараса Шевченка. – К., 2002. С. 11.
6. Хоменко. І. А. "Fata Morgana" в ефірі: 1933 рік. Соціальний контекст першої радіоінсценізації повісті М. Коцюбинського. Інститут журналістики. Київ, 2008. URL: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=2354 (дата звернення: 08.01.2023).
7. Tim Crook. British Radio Drama - A Cultural Case History. London 1999. URL: https://www.yumpu.com/en/document/read/22031788/british-radio-drama-european-mediaculture (дата звернення: 08.01.2023).
8. Tim Crook: Radio drama. Theory and practice London ; New York : Routledge, 1999, 296 p.
9. DIGITAL 2022: GLOBAL OVERVIEW REPORT. URL: https://datareportal.com/reports/digital-2022-global-overview-report (дата звернення: 08.03.2023).
Науковий керівник: Мельників Ростислав Володимирович, кандидат філологічних наук, доцент, професор кафедри української літератури та журналістики імені професора Леоніда Ушкалова, Харківський національний педагогічний університет імені Григорія Сковороди
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter