Стресові стани є серйозним фактором, проблемою, яка позначається на емоційному і фізичному рівні. Одним з періодів стресового стану є сесія. Це інтелектуальне навантаження, фізичне навантаження (брак сну, неповноцінне харчування, невнормований відпочинок), погіршується здоров’я загалом. До цього накладається емоційне навантаження, яке зумовлене сесійним стресом.
Одні й ті ж зовнішні події можуть бути або не бути стресогенними для різних людей. Це залежить від особистої когнітивної оцінки зовнішніх подій та ступеню їх стресового значення для конкретного суб'єкта. Також, одні і ті ж люди можуть в одному випадку сприймати одну і ту ж подію як стресову, а в іншому – як звичайну, нормальну. Такі відмінності в реакції пов'язані зі змінами у фізіологічному стані і психічному статусі конкретного суб'єкта.
Головною характеристикою стресу є його крайня нестійкість. За сприятливих умов цей стан може трансформуватися в оптимальний стан, але при несприятливих умовах перерости в стан нервово-емоційної напруги. Нервово-емоційна напруга характеризується зниженням працездатності та ефективності функціонування систем і органів, виснаженням енергетичних ресурсів.
А.Г. Маклаков дає таке визначення стресу – це неспецифічна відповідь організму на пропоновані йому зовнішні або внутрішні вимоги [1]. Несприятливі події та виниклі в результаті різні психічні стани (наприклад такі як: холод, втома, страх, приниження, біль тощо), викликають в організмі людини запуск певних захисних реакцій. В проміжку між таким зовнішнім впливом і відповіддю організму на цю ситуацію, розгортаються певні психологічні процеси, які ми називаємо адаптаційними. Вони включають безпосередню реакцію на зовнішній вплив.
На першій фазі – фазі тривоги – мобілізуються всі захисні сили організму, що підвищує стійкість організму. При цьому організм функціонує з великою напругою. До кінця першої фази людина може відзначити деяке підвищення працездатності.
Друга фаза, яка включається відразу після першої, називають фазою резистенції (стабілізації). Це етап максимально ефективної адаптації. На даному етапі відзначаємо збалансованість витрачання адаптаційних резервів організму. Всі параметри, які були виведені з рівноваги на першій фазі, на цій фазі закріплюються на новому рівні, забезпечують реагування організму на вплив різних факторів зовнішнього середовища.
Однак, якщо стрес триває занадто довго, або впливають надзвичайно інтенсивні стресори, то неминуче настає третя фаза – фаза виснаження. В організмі людини можуть фіксуватися вичерпання функціональних резервів ще на першій і другій фазах. В такому разі, в організмі відбуваються структурні перебудови, але коли для нормального функціонування не вистачає і їх, подальше пристосування до змінених умов середовища і діяльності здійснюється за рахунок використання резервних енергетичних ресурсів організму. Таке використання «резерву» закінчується виснаженням [1].
Стрес – це захисна реакція організму на будь-який досить сильний зовнішній вплив. Стрес – зовсім не обов'язково нервова напруга. Рівень резистивності може підвищити будь-яка зміна зовнішніх умов. Стрес може бути як негативним, так і позитивним. Головне, що при впливі будь-якого стресора запускається один і той же механізм, тобто закономірності розвитку будь-якого виду стресу однакові.
Список використаних джерел:
1. Пагава О. В., Гарькавець С. О., Харченко В. Є., Рачок О. Л. Стратегія подолання стресових станів учасниками навчально-виховного процесу: науково-методичний посібник. Сєвєродонецьк : СПД Рєзніков В. С., 2015. 124 с.
____________________________________________________________________________--
Науковий керівник: Гречуха Ірина Анатоліївна, доктор філософії (спеціальність «Психологія»), доцент кафедри психології, Поліський національний університет
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter