Світова пандемія вірусу, екологічні проблеми, економічна криза та соціально-політична нестабільність покладають на громадян широке коло відповідальності та виснажують їх енергетичний ресурс, деформують духовний добробут. Харизматичні особистості здатні протистояти викликам буденності та сприяти розвитку людства, надихаючи вірою в себе та у справу, якою вони займаються. Історія вивчення феномену харизматичності та харизматичної особистості представлена у різних підходах та категоріях.
Поняття «харизма» в перекладі з грецької – «дар», «милість», іноді ще можемо зустріти як «приковувати до себе увагу». В епоху Античності зазвичай може зустріти в значенні як «дар богів».
Властивість харизми є безвідносною до роду діяльності, а також до його морального змісту: харизматичним лідером може стати і «святий», і злочинець. А тому, повсякденний вираз «він має харизму» – означає, що людина може справляти на інших сильне враження, готовність інших прислухатися до нього та слідувати за ним.
Харизма у сучасній науці аналізується науковцями як сукупність якостей особистості; як соціальне явище, що охоплює цілі групи людей і запускає соціокультурні зміни; як когнітивний конструкт, що має індивідуальну семантику сприйняття [1]. Отож напрямками дослідження харизматичності є особистість харизматика, суспільна свідомість та соціокультурний потенціал.
Проблема харизматичності особистості вивчалася у різних сферах науки. Явище харизматичності в релігійній сфері досліджували М. Писманик, Н. Швецова. Такі вчені як Е. Шилз, У. Фрідланд, Ж. Блондель, К. Левенштейн, Ш. Айзенштадт, Н. Фреїк звернули увагу на його політичний аспект. В свою чергу, О. Вельдбрехт, С. Аліфанов, О. Охременко, Ю. Власенко, Т. Малиненко виокремлюють харизматичність як особливий тип лідерства. Українські дослідники В. Титаренко, Т. Харитонова, В. Бурлачук вбачають у харизмі ціннісний потенціал і розкривають її значення для прогресу загальнолюдської культури.
Харизматична особистість є також предметом вивчення психологічної науки. З. Фрейд, А. Ватерман, Дж. Марсіа, Ч. Мейджер, Н. Б. Енкельман, Дж. Ховелл та такі вітчизняні послідовники як С. Московічі, Т. Черепанова, Т. Філь, Н. Дмитрієва, Д. Фучеджи зверталися до питань психічної організації, структури ідентичності харизматичної особистості, мотивів та стратегій поведінки харизматика та учасників пасіонарних груп, типології харизми, процесів її становлення та технологій розвитку.
Отже, проаналізувавши поняття «харизми», «харизматичності» та «харизматична особистість» – виявили основні відмінності в цих поняттях, встановили особливості вияву харизми в рамках діяльності групи та трудового колективу.
Список використаних джерел:
1.Wilner A. Spellbinders. Charismatic Political Leadership. Dresden, 1984. p. 82.
________________________________________________________________________
Науковий керівник: Гречуха Ірина Анатоліївна, доктор філософії (спеціальність «Психологія»), доцент кафедри психології, Поліський національний університет
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter