Упродовж історичного поступу, суспільство продукує величезні матеріальні й духовні цінності, котрі утворюють загальнолюдський культурний сплав, а творчість є однією з його ознак. Зокрема, дизайнерська творчість, котра полягає в проєктно художньо-технічній діяльності з розроблення промислових виробів з високими споживацькими властивостями й естетичними якостями щодо формування гармонійного предметного середовища [9]. Одна зі сфер її реалізації – це проєктування візуальної комунікації, що репрезентує актуальні соціально-культурні меседжі засобами графічного дизайну. У сучасному загальномистецькому просторі спостерігається тенденція до розвитку й поширення жанрів візуальної літератури (комікси, графічні романи, артбуки тощо), які, синтезуючи вербальний та невербальний наратив, порушують актуальні суспільні проблеми. Так, комікс завдяки можливості донесення ідеї автора в доступній і цікавій формі, набув усесвітньої популярності, оригінальних етнонаціональних рис та жанрового різноманіття.
Аналіз останніх досліджень.
Комікс стає об‘єктом ґрунтовних наукових студій з початком формування окремого науково-освітнього напряму Comics Studies. Проте перше тлумачення поняття, на думку дослідників, сягає 1837 року й належить швейцарському художнику і письменнику Г. Топферу, котрий, пояснюючи суть власних робіт, надав їм теоретичне обґрунтування як коміксу, що складається із серії ескізних малюнків [1]. До вивчення коміксу як дійсного виду мистецтва першим звернувся американський письменник й критик Гілберт («Сім жвавих мистецтв» («The Seven Lively Arts», 1924)). Розглянувши різні його аспекти, американський карикатурист В. Ейснер теоретично обґрунтовує поняття, а також вводить у науковий оббіг термін «наслідувальне мистецтво» («Комікс та секвенційне мистецтво» («Comics and Sequential Art», 1985)) для опису форм мистецтва, де використовуються зображення, розташовані в певній послідовності з графічною метою [10]. С. Макклауд, його ідейний послідовник, вбачає в коміксах унікальну систему, засновану на безпосередній участі читача в сприйнятті сенсів візуальних засобів, розташованих у визначеному автором порядку («Розуміння коміксу. Невидиме мистецтво» («Understanding Comics: The Invisible Art», 2019) [8]. Спираючись на дослідження С. Макклауда, який під поняттям «комікс» розглядає такі мистецькі явища, як комік-стрипи, комік-буки, наскельний живопис, вазопис тощо, Р. Данкан, М. Сміт, П. Левіц («Сила коміксів. Історія, форма й культура») зауважують їх схожість за графікою зображення, упослідженою формою й використанням візуальної мови. Дослідники визначають риси, за котрими можна об’єднати ці мистецькі форми в окремі жанри візуального мовлення. Докладно аналізуючи кожен аспект, формулюють основні теоретичні поняття, структуру й методологію вивчення візуальної літератури [4].
Вивчення явища коміксу перебуває в полі зору й вітчизняних науковців. Зокрема, Є. Гула здійснив компаративний аналіз мистецтва коміксу і графіті, порушивши проблематику співвідношення їх та світоглядної аксіології сучасного дизайну [3]. О. Колісник систематизувала характеристики окремих елементів коміксів, риси художньо-композиційних дизайнерських рішень у різних соціокультурних частинах світу; виявила провідні тенденції жанрового розвитку в США, Європі, Азії, й Україні зокрема [6]. Н. Белічко та Н. Марченко, вивчаючи мальописи, звернули увагу, на їх композицію та специфіку ілюстрування. Дослідниці помітили у вітчизняному культурно-мистецькому просторі стрімке поширення різних способів передачі наративу через послідовність зображень і запропонували ввести в науковий обіг поняття «графічна література» як специфічний вид мистецтва, що об’єднає такі жанри як комікси (мальописи), комікс-стріпи, графічні романи (новели), мальовані історії тощо, та створить підґрунтя для наступних досліджень. Д. Бєлов дотримується думки, що комікс є специфічним соціокультурним явищем, оскільки його виникнення, розвиток і становлення як художньо-мистецького явища тісно пов’язані з поширенням інформації на різних рівнях комунікації. Тож, зійшовши зі шпальт газет, комікс набув широкої популярності й досі цікавий як продукт інформаційних технологій: часто використовується на банерах, рекламній продукції. Наочне зображення приваблює увагу і забезпечує легке сприйняття меседжу [1].
Мета цього дослідження – проаналізувати історію виникнення й розвитку коміксу як різновиду візуального мовлення з погляду мистецтвознавства.
Результат дослідження.
Людство здавна використовувало ілюстрації для створення візуальної розповіді. Тож протоформами сучасного коміксу можна вважати малюнки на скелях, пірамідах, посуді, котрі використовувались первісними людьми як засіб оповіді про події, які відбувалися в їхньому житті (ритуальні дійства, полювання тощо). Також джерелами коміксу як візуального мовлення дослідники вважають зображення, збережені на полотнах чи фресках християнських церков, де у формі послідовних малюнків розповідається про Ісуса Христа, життя святих та їх дії. Важливим і посутнім у розвитку коміксу видається той факт, що з появою друкарських технологій значної популярності в європейських країнах набуває лубочна література, яка виникла в Іспанії у ХVІ ст. Це були перекази релігійної тематики про життя та дії святих у серіях невеликих гравюр, надруковані на кольорових аркушах. Наприклад, друкарня, відкрита 1796 р. в м. Епіналі (Франція), видала 600 графічних історій [7, с. 141]. Сюжетні картини англійського живописця Вільяма Хоґарта (1697–1764), котрий, на думку науковців, здійснив поштовх до розвитку серійності у візуальному мистецтві, теж є предтечою сучасного коміксу. А перший друкований твір Р. Топфера «Історія пана Жабо» («Histoire de M. Jabot»), опублікована в Женеві 1833 р. (згодом вийшли й інші книги автора), і серія робіт англійського карикатуриста Томаса Роулендсона про пригоди доктора Синтаксиса («Doctor Syntax’s Tree Tours: In Search Of Picturesque, Consolation and a Wife»), які друкувались у газетах 1812–1821 рр., стали зразками для наслідування іншими митцями й поштовхом для розвитку жанрів коміксу та популяризації їх у суспільстві. Історія коміксу в Сполучених Штатах Америки розпочинається з 1842 р. після перекладу «Пригоди Обади Олдбака» (The Adventures of Obadiah Oldbuck) Р. Топфера. Перші американські комікси активно поширювалися на сторінках періодичних видань із розважальною метою. Вони були комічними, персонажі карикатурними, а сюжети прямолінійними, найчастіше складалися з трьох малюнків. Типовими вважались ескізні комікси на білому фоні без декорацій [1, с. 89]. Відтак, комікс як специфічний інформаційний візуальний продукт функціонує як у Європі, так і Америці з ХІХ ст.
Першоджерелом японського коміксу (манґа) вважають серію замальовок художника-ілюстратора Кацусіка Хокусай, зроблених під час подорожі й виданих окремою книгою «Манґа» (яп. 北斎漫画) (1814), яка й стала назвою мистецького напряму. Поштовхом до зацікавлення манґа був журнал «Токе Пакко» («Токійський дух – пустун»), заснований1905 р. Ракутеном Кітадзавою, знаменитим японським карикатуристом, який першим почав вживати слово «манґа» у сучасному значенні – комікс, і сам створив чимало редакційних серіальних творів. Окамото Іппей, Тагава Суйхо та інші художники манґи користувався популярністю, розвиваючи мистецький напрям, який згодом зайняв вагоме місце в національній та світовій культурі [5].
Порівнявши комікси манга, маньхуа і європейські, спостерігаємо їх специфіку: манга створюється в чорно-білій тональності, образи схематичні; європейські ілюстрації використовують повну гаму кольорів і характеризуються високою деталізацією персонажів, а маньхуа балансує десь посередині, відхиляючись то в один, то в інший бік. Більшість робіт маньхуа виконуються в кольорі; завдяки впливу формату вебкоміксів, кадри розташовуються чітко, інколи накладаються один на одного; деталізація не дуже докладна. Японські комікси (манга) – це історія почуттів, а не дії. Це суміш містики, фантастики, сексу. У великому кадрі може бути обличчя героя або велике перо, а дія, пов’язана з нею, в маленьких швидких кадрах, більшість фонів – це заготовлені стандартні лекала. У Європі комікси видаються зазвичай у форматі книг на сотню сторінок із твердою палітуркою. Вони мають завершений сюжет і зорієнтовані на дорослу аудиторію, хоча є комікси й для дітей. Європейські комікси переважно розважальні. Найбільшого поширення комікс-культура набула у Франції та Бельгії. Одним із найвідоміших коміксів є і «Астерікс і Обелікс». У Великобританії вийшли комікси про Суддю Дредд («Tank-Girl»), вони менш відомі у світі, але популярні в країні. У Німеччині також є свій аналог коміксів – мальовані історії «пікколос» в невеликому форматі. Спочатку це були майже копії американських коміксів з проєкцією на національну культуру й історію. Зокрема, великою популярністю користувалися історії про шляхетного лицаря Зігурда або Якима – німецького аналога Тарзана. У європейських коміксах образ супергероя (і суперлиходія) не став популярним [6]. Тож у Європі комікси не набули такої популярності, як в США чи Японії, однак і там графічні розповіді мають свого реципієнта.
В Україні, яка тривалий час перебувала в складі СРСР, де тоталітарна система не сприяла розвитку цього напрямку мистецтва, коміксна традиція тільки зароджується. Інтерес до коміксу починає з’являтися після Революції гідності з початком ренесансу української культури. Відтак почали видавати переклади всесвітньовідомих творів (українські видавництва «Ірбіс Комікси», «Fireclaw», «Vovkulaka», «Мольфар Комікс» та ін. отримали ліцензії на переклад й публікацію коміксів), вийшли й перші українські – «Даогопак» (2012–2016), «Чуб: Зоряна байка про козака Чубенка» (2013), «Козаки на орбіті» (2013–2016) «Патріот. Атака Клонів» (2014) та інші. Українські митці стали на шлях пошуку актуальних суспільних тем, власних національних сюжетів та героїв. Б. Філоненко вважає, що «Даогопак», «К9» – лише окремі експерименти окремих людей, а щоб зробити український комікс, потрібно, залучаючи читача до роздумів, створити масову культуру з національними героями [2]. На сьогодні маємо позитивні результати: видавництва Nebeskey, «Леополь», «Асґардіан комікс», «Ірбіс Комікси» та інші почали випускати комікси, що ґрунтуються на історії, міфології, національних традиціях та сучасних подіях в Україні. Наприклад, перший український комікс «Даогопак» актуалізує національний міф про козаків-характерників із лицарського ордену бойових магів і майстрів бойових мистецтв Запорозької Січі, підготовлений митцями М. Прасоловим та О. Чебихіним, вийшов у видавництві Nebeskey в 2012–2016 рр. Колористика та графіка твору виконана в стилі західних коміксів та японської манґи вдало візуалізує сюжетну розповідь.
Потужний розвиток новітніх технологій торкнувся мистецтва створення коміксу. З’явилися нові формати, не характерні для друкованих видань. Митці розробляють актуальну суспільну тематику та експериментують із візуалізацією. Намагаючись збагатити комікси новою анімацією, сценаристи почали розробляти нові інтерактивні історії, а видавці поширювати видання через мережу «Інтернет».
Висновки.
Комікс є одним із засобів візуального мовлення, що сягає глибин осягнення людиною розуміння світу і власного місця у ньому; його прототипами дослідники вважають такі пам’ятки старовини, як наскельні малюнки, написи на пірамідах, зображення на фресках і полотнах тощо. Науковці виокремлюють певні етапи в історії розвитку коміксу з кінця ХІХ століття й до наших днів, не пов’язуючи їх з історією якоїсь окремої країни, оскільки він водночас поширювався у Європі, Америці, Японії. В Україні мистецтво коміксу тільки починає розвиватися та перебуває в пошуку власної національної тематики, сюжетів. героїв та стильової специфіки з початком ренесансу української культури після Революції гідності. Розглянувши загальні риси американського, європейського та японського коміксів, переконались, що у певному культурному просторі комікс набуває національної самобутності, оскільки репрезентує тематику й проблематику актуальну для окремої соціальної / національної спільноти, а мистецька традиція зумовлена креативним пошуком їх творців.
Список використаних джерел
1. Бєлов Д. Комікс як продукт інформаційної культури. Наукові праці Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. 2018. Вип. 49. С.83–103.
2. Борис Філоненко: Робити комікси з національними героями зараз на часі. Читомо, 03.11.2014 : вебсайт. https://archive.chytomo.com/book-art/boris-filonenko-robiti-komiksi-z-nacionalnimi-geroyami-zaraz-na-chasi.
3. Гула Є. П. Мистецтво коміксу та графіті – сучасний світогляд у графічному дизайні. Art and Design : науковий журнал. №1, 2021. С. 55-61.
4. Данканн Р., Сміт М., Левіц П. Сила коміксів. Історія, форма й культура / пер. з англ. Д. Скорбатюка. Київ : ArtHuss, 2020. 512 с., іл. Серія Ukrainian ArtBook.
5. Історія манги: вебсайт. URL: http://ur.co.ua/46/367-1-istoriya-mangi.html
6. Колісник О.В. Специфіка сучасних коміксів: традиції та інновації URL: file:///GDIVP_mono_2022_P016-034.pdf.
7. Космацька Н. Нарис з історії виникнення і становлення жанру коміксу. Вісник Львівського університету. Серія іноземні мови. Львів, 2012. Вип. 19. С. 141–147.
8. Макклауд С. Зрозуміти комікси. Невидиме мистецтво / пер. з англ. Ярослава Стріха. Київ, 2019. 224 с.
9. Рижова І. С. Культура як найбільш фундаментальний спосіб людського буття. Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. 2011. Вип. 46. С. 126-134.
10. Dittmer Jason Comic book visualities: a methodological manifesto on geography, montage and narration. New Series, Vol. 35, No. 2 (April 2010), pp. 222-236 Published By: Wiley URL: https://www.jstor.org/stable/40647321
_____________________________________________________________________
Науковий керівник: Косюк Володимир Ростиславович, кандидат педагогічних наук, Національний університет «Запорізька політехніка»
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter