Важливою рисою сьогодення є перебудова системи освіти на демократичних і гуманістичних засадах, створення альтернативних моделей психолого-педагогічної підтримки, механізму вільного вибору форм навчання дітей з особливими освітніми потребами в залежності від рівня та діапазону освіти [3, с. 71].
Необхідно змінити національний підхід до актуальних питань щодо забезпечення рівних освітніх прав дітей з особливими освітніми потребами. В українському законодавстві та соціальному захисті з'явилися нові концептуальні терміни щодо дітей з особливими освітніми потребами, які поступово набувають загального визнання та розуміння. Донедавна на позначення дітей з особливими освітніми потреба ми в нашій країні використовували такі терміни, як "інвалід", "діти-інваліди", "аномальні", "неповноцінні", "дефективні".
Ми завдячуємо науковим поглядам А. Колупаєвої, яка запропонувала відносити до категорії дітей з особливими освітніми потребами "всіх дітей, освітні потреби яких перевищують загальноприйняту норму". Це діти з порушеннями психофізичного розвитку, в тому числі діти-інваліди, обдаровані діти та соціально незахищені діти [2, с. 24].
За словами О. Бойвана, «діти з особливими освітніми потребами – це поняття, яке дуже широко охоплює всіх дітей з освітніми потребами, що виходять за загальноприйняті норми. Це стосується дітей з порушеннями психофізичного розвитку, в тому числі дітей-інвалідів та дітей із соціально вразливих груп (наприклад, з дитячих будинків)» [1, с. 15].
У національних правових документах поняття «особливі потреби» використовується для позначення потреб, які виникають у зв'язку з інвалідністю особи і спрямовані на відновлення або компенсацію порушених чи втрачених здібностей до різних видів діяльності, у тому числі здатності до здобуття знань «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).
Отже, реформування системи інклюзивної освіти в Україні повністю відповідає сучасним світовим тенденціям в організації навчання та підтримки дітей з особливими освітніми потребами і має на меті перетворення її на самостійний заклад, який озброює дітей знаннями, необхідними для життя в 21 столітті.
Іншими словами, інклюзивне освітнє середовище в загальноосвітніх навчальних закладах – це сукупність психолого-педагогічних та матеріально-технічних умов, які дають можливість дітям з особливими освітніми потребами перебувати в загальноосвітніх навчальних закладах і сприяють їхньому фізичному, психологічному та духовному розвитку, а також подальшому становленню та соціалізації як особистості.
Таким чином, проблема інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами є серйозним і дискусійним питанням у сучасному науковому дискурсі. Її вирішення потребує, насамперед, індивідуалізації інклюзивного навчання, використання різних форм і методів соціальної роботи в умовах інклюзії, залучення батьків, які виховують дітей з особливими освітніми потребами, до процесу організації інклюзивного навчання.
Список використаних джерел:
1.Бойван О. Діти з особливими освітніми потребами. Психолого-педагогічний супровід гармонійного розвитку дитини в загальноосвітніх закладах: збірник матеріалів II Всеукраїнського науково-методичного семінару для науковців, практичних працівників та студентів (17 квітня 2014 року). Умань: АЛМІ, 2014. С. 15-17.
2.Колупаєва А. А. Інклюзивне навчання: вибір батьків. Харків: Вид-во «Ранок», ВГ «Кенгуру», 2018. 56 с. (Інклюзивне навчання).
3.Малишевська І. А. Етимологія поняття діти з особливими освітніми потребами. Освіта осіб з особливими потребами: шляхи розбудови, 2015. Вип. 9. С. 66-73.
_________________________________________________________________
Науковий керівник: Єгорова Ксенія Григорівна, кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри педагогіки, психології, соціальної роботи та менеджменту, Глухівський національний педагогічний університет ім. О. Довженка
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter