Народні танці завжди були дзеркалом народу, його буттям, його самовираженням. Колективні танці завжди яскраві та неперевершені, але сольні партії на одного виконавця ніколи не поступалися за внутрішньою напругою, пристрастю та цілісністю композиції. Народний танець не має жодних фіксованих правил чи повчань. Ця традиція передається з покоління до покоління, продовжуючи розвиток традиційної народної хореографії.
Народна творчість грає важливу роль у патріотичному та художньому вихованні суспільства, у зміцненні міжетнічного спілкування та єдності. Саме до поняття «народна творчість» входить велика різноманітність народних засад і звичаїв, національних особливостей духовного укладу, свят, обрядів, ритуалів, костюмів, що є ключовим складником збереження національної ідентичності сучасних спільнот [6].
У системі сучасного хореографічного мистецтва безупинно з’являються креативні забарвлення в обробках національних особливостей народного танцю, які активно використовуються в хореографічних композиціях [1]. Коли художник – балетмейстер-постановник при створенні свого нового хореографічного полотна звертається до національних скарбів, до фольклорного першоджерела як самобутнього колориту, тим самим, безперечно підвищуючи свій професійний естетичний рівень – він підтверджує і це підтвердження може бути доказом тієї істини, що в танцювальному мистецтві продовжують існувати нариси народного танцю через його трансформації. Варто підкреслити, що інноваційні трактування мають велике значення завдяки новим інтерпретаціям і мають нове функціональне значення для сучасного хореографічного мистецтва.
Завжди викликали і викликають не абияку зацікавленість сольні танці – це різноманітні сюжетні та безсюжетні танців, які поєднує одна риса – вони виконуються без партнерів. За стилістикою вони можуть бути різної спрямованості. Глядач може сконцентруватися на одному виконавці та побачити навіть невеликі хореографічні візерунки, які неможливо побачити у великій композиції.
Також є і певні складності, які завжди супроводжують сольну партію. У композиції на велику кількість людей завжди можна замаскувати незначні недоліки виконання, тоді як у сольному виконанні це неможливо. Так, якщо виконавець не довів до досконалості свою майстерність, а хореограф на це «закрив очі», то постраждає глядач і сам виконавець, який не буде почувати себе впевненим наступного разу [2].
Балетмейстер як дослідник, досконало вивчаючи народне мистецтво, має водночас використати цей матеріал і для створення нового танцю [5]. Іноді образ танцю, образ народу створюється балетмейстером з начебто малопомітних рис, манери виконання, рухів, обряду, побачених у першоджерелі – народному танці, варто підкреслити, що балетмейстер спирається не лише на хореографічний фольклор та музичний матеріал, а й звертається і до суміжних мистецтв (музика, література, мистецтво костюму).
Під час роботи над сольним номером відбувається повна взаємодія між хореографом-постановником та виконавцем. Проте, якщо вони не розуміють один одного, то краще і не розпочинати роботу разом. Психологічна сумісність дуже важлива, бо тоді робота буде надихати на подальшу співпрацю та відточенню номеру до повної досконалості Вони разом можуть вносити зміни і повністю заглиблюватися у світ народного танцю. Завдяки сучасним технічним засобам це неважко.
У кожного народу є свої сольні танці, які на протязі віків навіть не зазнали зміни і несуть свій генетичний народний код, який передається і є оберегом кожного покоління [3]. Незалежно від того, чи є танець традиційно парним, чи ні, його хореографія може бути перетворена на виконання одним танцюристом. У сольному фольклорному танці, може бути більше імпровізації. Сольний танець, який виконується професійно, передає низку почуттів, які хотів передати автор, а також фольклорні мотиви. Виконавець може сміло додавати свої почуття та своє бачення номеру чи події, яку намагаються передати.
Таким чиноим, можна зробити висновок, що сольна форма фольклорного танцю складалася протягом багатьох століть і є різновидос самовираження танцівника, показом його майстерності та артистизму. Для постановки сучасного хореографічного твору на фольклорній основі балетмейстеру слід ретельно підходити до вибору виконавця, оскільки вся увага глядача буде спрясована на соліста, який повинен показати не тільки характер, манеру, емоції, а й високий рівень володіння технікою виконання.
Список використаних джерел:
1.Бойко О.С. Худжній образ у народно-сценічній хореографії як предмет мистецтвознавчого дослідження. Культура і сучасність. 2005. № 2. С. 103–108.
2.Лиманська О.В., Барабаш О.В., Редько К.В. Розвиток постановчих компетенцій майбутніх учителів хореографії в процесі підготовки концертно-конкурсних композицій. Наукові записки. Вип.192. Серія: Педагогічні науки. Кропивницький: РВВ ЦДПУ ім. В.Вінниченка, 2021. С. 96-102
3.Пісклова І. Стан та дослідження танцювального фольклору Слобожанщини. Вісник Львівської національної академії мистецтв. Вип. 24.
4.Український народний танець. URL: https://sites.google.com/site/ukrainiandance17/?tmpl=/system/app/templates/print/&showPrintDialog=1. (дата звернення (09.09.2023 р.)
5.https://sites.google.com/site/ukrainiandance17/?tmpl=/system/app/templates/print/&showPrintDialog=1 (дата звернення (07.09.2023 р.)
6.https://uk.wikipedia.org/wiki/Народний_танець (дата звернення07.09.2023р)
___________________________________________________________
Науковий керівник: Лиманська Ольга Вікторівна, доцент, кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри хореографії, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter