З моменту свого створення політика Євросоюзу була спрямована на заохочення конкуренції між державами-членами на належному рівні, що відповідно вважалося одним із головних економічних та інституційних завдань, та виконання чого практично не забезпечувалося. З метою досягнення бажаного ефекту спільного ринку європейським державам необхідно забезпечити відкриту конкурентну ринкову економіку на рівні публічно-правових відносин. Це відповідає концепції, що унеможливлює дискримінацію економічних свобод на державному рівні.
Серед проблем конкурентної політики Євросоюзу слід відзначити дискримінацію приватного права, що здійснюється шляхом обмеження конкуренції юридичними особами, зокрема деякими тарифними угодами, демпінгом, заохоченням укладання договорів певного характеру тощо, із узгодженими правовими діями та планами щодо запобігання порушення конкуренції на спільному ринку, хоч і сьогодні зазначена проблема мінімізована.
Конкурентне право ЄС має переваги - особливості, що позитивно регулюють правовідносини, а також недоліки, які з часом можуть призвести до проблем. Зокрема, на нашу думку, проблема конкурентного права ЄС вбачається у обмеженні фактичної або потенційної конкуренції, як між материнськими компаніями у відносинах між собою, так і між материнськими компаніями і спільним підприємством, а також вплив на третіх учасників.
Відповідно, прослідковується застосування як критеріїв конкурентних та неконкурентних (фактичних, потенційних) до груп підприємств, визначених попередньо.
У інформаційних джерелах Єврокомісії прослідковується інформація, що перша група спільних підприємств (материнські компанії у відносинах між собою) рідко створює проблеми для конкуренції, а в свою чергу доступ на ринок третіх учасників є тією проблемою, на якій Єврокомісією і наголошується, адже рівні спільні підприємства між конкурентами не будуть обмежені забороною, зокрема тоді, коли учасники самостійно на ринок не вийшли або не мали такої можливості самостійного виходу.
Тож, щоб спільне підприємство не отримало заборону на свою діяльність, останнє має вжити усіх заходів з метою надання допомоги третім учасникам, а найголовніше - споживачам, щодо яких наявний високий ризик порушень конкуренції.
Спільне підприємство також має свої переваги, зокрема виокремлюємо розробку нової або поліпшеної продукції і процесів, що у подальшому продаються самостійно або щодо якої продаються ліцензії третіми учасникам. Заходи спільного підприємства поширюються також на відкриття нових ринків, отримання першості щодо розширення продажів на ще не освоєних територіях або поповнення асортименту продукції тощо.
Крім того, слід наголосити також і на раціоналізації виробничих дій і розповсюдженні організацій як на одному із швидких засобів пристосування до скороченого або інертного попиту на відповідну продукцію. Відповідно, угоди за результатами таких дій розцінюватимуться позитивно, за умови націлення на подолання структурної кризи, а також з метою прискорення усунення нерентабельної виробничої потужності від ринку. Такі дії у результаті призведуть до відновлення конкуренції в середньострокові терміни.
В інакшому випадку, угоди можуть бути розцінені негативно, якщо їх головною метою була координація фактичної або потенційної конкуренції між учасниками підприємства, що у свою чергу утворило суттєвий ризик на спільне встановлення цін, а також відповідно зменшення виробництва і продаж за встановленими квотами. Крім того, у такій ситуації, проблемою постане також розподіл ринків і договірних заборон, а також інвестиційні обмеження.
З практичної точки зору, суворий нагляд за діяльністю потрібно встановлювати над тими спільними підприємствами, чиї материнські компанії мають фінансову потужність і значну частину ринку, а також над тими, які посилюють існуючу обмежену олігополію або належать мережі спільних підприємств.
Головними підставами для прийняття рішень стосовно материнських компаній чи спільних підприємств про рівень конкуренції мають бути тип та мета співпраці у таких компаніях, пряме чи опосередковане договірне обмеження на економічну свободу учасників таких компаній (найчастіше, є обов'язковим для існування). І лише з метою обмеження глобальної конкуренції слід знаходити рішення у встановленні відповідного безумовного ліміту.
Список використаних джерел
1. Про захист економічної конкуренції. Закон України. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, № 12, ст.64.
2. Вовк Т.В. Система конкурентного законодавства Європейського Союзу. Правове регулювання правил конкуренції в Україні. Шляхи адаптації законодавства України / Київ: РВА “Тріумф”, 2006. 416 с.
_____________________
Науковий керівник: Смирнова Ксенія Володимирівна, доктор юридичних наук, професор, Київський національний університет імені Тараса Шевченка
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter