Питання амбівалентності спортивної етики залишається актуальним для сучасного спортивного процесу. Кожний приклад появи протиріч між встановленими принципами і правила та новими умовами суспільного життя має розглядатися уважно і окремо з усіх боків. На перший план виходять поняття етики спортивного змагання, допустимість агресії у спортивному процесі, екологічної етики, людяності та гуманності. Фізична культура і спорт як соціальне явище є абсолютно етико-наповненими феноменами, адже ще А. Швейцер висловив парадоксальну думку про те, що «справжня етика починається там, де перестають користуватися словами». Сама сутність спортивного процесу, сповнена проявів тілесної активності, є глибоко етико-моральною, коли спортивну людину постійно супроводжує питання, - чи правильна ця дія, наскільки вона соціально значуща і актуальна. Але спортивна дія не може не бути суперечливою або амбівалентною, оскільки потребує моменту агресії, насильства, певної ворожості до противника, готовності перемогти його, при цьому, все ж таки, залишаючись в кордонах спортивної справедливості, справедливої гри, не забуваючи про людяність та цінності гуманітарної взаємодії.
У сучасній соціології фізичної культури і спорту чимало авторів ставить своєю метою освітлення проблем амбівалентності спортивної етики у сучасному спортивному процесі (М. Візитей, М. Ібрагімов, С. Столяров, Є. Пінчук).
Сама ідея спорту має глибоку етичну основу, адже спорт розглядається як торжество миру, як зупинка війни, як антипод смертовбивства. Ще І. Кант говорив, що в «етиці добра воля поєднується з доброю дією», а спорт – це дія. У соціологічних дослідженнях залишається неоднозначне трактування спорту, з одного боку, як форми виходу з агресії та варіанту вирішення проблем соціальної поведінкової агресії, з іншого боку, спорт розглядається як такий, що спонукає до агресії. Останнє стосується, скоріше, професійного спорту. У різних видах спорту існують різні допустимі види та рамки прояву агресії . По-різному проявляє себе і етико-моральна амбівалентність: якщо у боксі допускається прояв максимальної агресії, зупинитись треба лише перед загрозою нанесення смертельної травми противнику, то у футболі фізичне травмування члена команди противника, навіть ненавмисне, жорстко обмежується правилами. Це стосується і всіх інших видів спорту, які умовно можна поділити на такі, що допускають агресію по відношенню до противника, і ті, що таку агресію категорично заперечують. Досягнення успіху у спорті потребує моменту агресії та насильства, але не має перетинати межу гуманізму. Тому у спортивному процесі постійно постають питання: чи можна жаліти суперника, якому завдано болю у спортивному змаганні; чи гідно допомогти супернику під час жорсткої боротьби під час Олімпійських ігор; де та грань, що відділяє олімпійський спорт з його базовими принципами справедливої гри, від професійного спорту, у просторі якого допускаються гранично агресивні дії та вчинки. Відповідь на ці надзвичайно важливі питання є сутнісним завданням сучасної соціології. В процесі розвитку олімпійського та загальносвітового спортивного руху постійно відбуваються зміни та кореляції правил спортивних змагань у відповідності з новими вимогами суспільного життя.
Принциповим питання у розвитку спортивної етики є питання про підвищення рівня людяності у процесі соціальної взаємодії в спорті, зокрема, під час змагань, у процесі вихованні нового покоління спортсменів, у стосунках тренерів та їхніх вихованців, у стосунках між різними спортивними організаціями, клубами, організаторами змагань. Правила спортивних змагань постійно змінюються, бо змінюється світогляд суспільства, атмосфера співжиття, умови комунікації, хоча амбівалентність у формуванні базових морально-етичних принципів залишається, але її зміст піднімається на вищий щабель суспільного розвитку згідно з втіленням настанов та принципів гуманізму та демократії.
Підсумовуючи, виокремимо соціальні та ментальні наративи морально-етичної поведінки у спортивному процесі:
- спортивна етика – основа формування людини спортивної або спортивної особистості, яка, у свою чергу, є базовим елементом нового постмодерного суспільства;
- спортивна етика має амбівалентний характер, що має постійно корелюватися і враховуватися у процесі соціального розвитку;
- спортивна етика – це живий організм, що постійно видозмінюється, реагуючи на виклики часу;
- етика спортивного змагання має сприяти підвищенню індексу людяності у спортивному процесі;
- постійна увага до етико-моральних питань є необхідною умовою повноцінного розвитку спорту на сучасному етапі;
- сучасний спортивний процес має враховувати і навіть базуватися на принципах екологічної етики, яка стоїть на засадах захисту природи , екологічного середовища, і людської тілесності, яка є невід’ємною частиною цього середовища;
- етика спорту – це етика сильної і справедливої дії, що має гуманістичний характер.
|