Становлення техногенної цивілізації з її негативними наслідками не лише екологічного, а й антропологічного характеру визначає екологічну проблему як дотичну до антропологічного контексту. Інакше кажучи, незважені дії людини, що набули глобальних вимірів, не лише спричиняють невідворотні наслідки щодо навколишнього природного середовища, але й загрожують людському буттю. Наразі стає вкрай актуальним розглядати людську особистість в її цілісності та сукупності з її життєвими умовами, з реальним простором та часом, де відбувається буття людини. Як слушно зауважив У. Бек: «Наприкінці XX століття стає зрозумілим, що природа – це суспільство, а суспільство – і «природа» те ж саме. Хто сприймає природу сьогодні поза суспільством, той користується категоріями з іншого століття, які вже не визначають нашу реальність» [1, С. 98-99].
Філософська антропологія у широкому значенні обіймає розміркування про природу (сутність) людини, про критерії «людськості» в усіх сферах життя, про взаємозв’язок людини й світу, «мікрокосм» та «макрокосм», про вселюдське та індивідуально-унікальне в людині, про людське призначення та можливості людського самоздійснення. М. Шелер вважав, що філософська антропологія могла б стати «останньою філософською засадою» й водночас «точно визначити дослідницькі цілі» всіх наук, які мають справу з «предметом» людина. М. Шелер передбачав розгорнути філософське вивчення людини у всій повноті її буття, реалізуючи для цього ідеал синтезу конкретного знання з філософським осягненням. У своїй праці «Становище людини у Космосі» дослідник характеризує людину:
- як істоту, максимально «вкорінену» в ті, що передують їй, нижчі шари буття;
- як істоту, котра здатна сягати найвищого духовного злету, і не для того, аби відірватися від отих шарів буття, що про них тільки-но мовилося, а задля того, аби впоратися з ними, залишаючи їх у своїй структурі й залишаючись усім єством у структурі цілісного буття.
За Г. Плеснером , для антропології важливим є усвідомлення кореляції між усіма елементами «життєвої сфери», яка охоплює рослинний, тваринний та людський тип життя. На його думку це є корисним як для біології, так і для антропології, позаяк біологія без філософії – сліпа, а філософія людини без біології - пуста. Людський світ не може тлумачитись як абсолютно дистанційований від світу природи.
Дуже важливою в екологічному відношенні є думка М. Шелера стосовно взаємостосунків вищого і нижчого в природі. Він досить критично сприймав вияви зверхньо-зарозумілого ставлення людини до інших форм буття. Людська діяльність постає як особлива іпостась буття, але вона є цілком залежною від природного «позалюдського» середовища, а щодо діяльних інтенцій усього сущого. Потік діяльних сил» світу, де ми живемо, спрямований не «згори донизу», а «знизу догори». Тому рослинний і тваринний світ є незалежними від людини. Тварини, в свою чергу, залежні від рослин і в них немає вже того безпосереднього спілкування з неорганічним, що є у рослини, завдяки її способові живлення. Кожна більш вища форма буття безсила, щодо більш нижчої і здійснюється не власними силами, а силами нижчої форми [3, С.171]
Усвідомлення такого стану і місця людини в світі спонукає до необхідності розуміння того, що не можна виснажувати те, що нас енергетично наснажує. Адже навіть якщо ми вважаємо людину вінцем космічної ієрархії, це не усуне того факту, що людська життєдіяльність є елементом більш універсальної буттєвої сфери. Осмислюючи долю європейської цивілізації М. Шелер, розглядає її як наскрізь пронизану суперечностями й колізіями: між духом і життям, розсудок і розумом, людиною у її повсякденності та її ідеальним образом, між різними сутнісними вимірами людського єства. Людина – істота, сам спосіб буття якої – то все ще не прийняте рішення, чим вона хоче бути і стати. [3, C.105], Отже, класики філософської антропології вважали важливим усвідомленням кореляції між усіма елементами «життєвої» сфери.
Як зазначає сучасний дослідник Кисельов М., людський світ не може тлумачитись як абсолютно дистанційований від світу природи. Суспільна організація стає природним явищем. Видається, що саме такий підхід є необхідною передумовою адекватного аналізу стану сучасної антропосфери, уявлення про який швидко змінюється [2]. Таким чином, розвиток сучасного знання про людину вимагає врахування екологічного компоненту, а негативний стан навколишнього природного середовища має безпосереднє відношення до антропології.
Список використаних джерел:
1.Бек, У. Общество риска. На пути к другому модерну / У. Бек . – Москва: Прогресс, Традиция, 2000. – 383 с.
2. Кисельов, М. Феномен життя у сучасному філософському дискурсі / М. Кисельов, Т. Гардашук, Ю. Іщенко, С. Грабовський. – Ніжин: Видавець Лисенко М.М. – 2018. – 296 с.
3. Шеллер, М. Избранные произведения / М. Шеллер. – Москва: Гносис, 1994. – 490 с.
4. Shatrevich, V. Industrialisation factors in post-industrial society / V. Shatrevich, V. Strautmane // Entrepreneurship and Sustainability Issues. – 2019. - 3(2): 157-172.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter