Світова практика розвитку економіки держави визначила інноваційний розвиток як єдиний ефективний механізм сталого зростання та найбільшого підвищення її потенціалу. Ґрунтуючись на Конституції України, Верховною Радою та центральними органами виконавчої влади України прийнято ряд нормативних актів, що визначають принципи, завдання та механізми реалізації державної політики в галузі науково-технічної та інноваційної діяльності. Серед них Закони України «При інвестиційну діяльність», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про інноваційну діяльність», «При пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» та інші.
Згідно з [1], основними джерелами фінансування інноваційної діяльності в Україні є: кошти Державного бюджету України; кошти місцевих бюджетів і кошти бюджету АРК; власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ; власні чи запозичені кошти суб'єктів інноваційної діяльності; кошти (інвестиції) будь-яких фізичних і юридичних осіб; інші джерела, не заборонені законодавством України.
Одним з найважливіших чинників успішної реалізації програми інноваційного розвитку є належне фінансування інноваційних проектів та інноваційної діяльності. Однак, постійне скорочення бюджетного фінансування інноваційних заходів вимагає пошуку інших джерел, які не пов’язані з державними коштами. Велику роль в розвитку фінансового сектору економіки України відіграють банки, але за теперішніх умов банки не в змозі забезпечити належне фінансування інноваційних проектів. Тому стає необхідність пошуку найбільш ефективних форм і методів надання фінансових послуг.
Різним питанням фінансування інноваційних проектів та моделювання цього процесу присвячені роботи закордонних і вітчизняних вчених. Серед вітчизняних авторів слід виділити роботи: Пушкаря О.І., Татаринцевої Ю.П., Макаренко А.Б. та ін. [2], в якій йдеться про розробку методичних рекомендацій щодо побудови моделі фінансування інноваційного проекту в високотехнологічному бізнесі; Люлькова М.М. та Цесліва О.В. [3], в якій запропоновано метод, що забезпечує отримання оптимального розподілу вільних засобів підприємства між проектами на різних етапах їх реалізації з метою отримання максимального доходу; Колодинського С.Б. [4], в статті якого зроблено спробу розробки та застосування імітаційної моделі (на базі програмного продукту iThink) створення підприємницького інноваційного центру з метою поширення переваг і можливостей інноваційної діяльності в регіональній економіці; Дехтяр Н.А. Пігуль Н.Г. та Лютої О.В. [5], які обґрунтовують формування механізму управління фінансовим забезпеченням інноваційної складової діяльності підприємства та ін.
Наведені та багато інших робіт містять різні способи та підходи щодо моделювання інноваційних процесів (математичне, імітаційне моделювання тощо), але невирішеним залишається питання розробки ефективного механізму фінансування інноваційних проектів за рахунок активів небанківських фінансових установ в умовах перехідної (високоризикової) економіки.
Стрімкий розвиток в Україні набирають небанківські фінансові установи, більшість з яких є спеціалізованими з надання певних видів послуг, що підвищує ефективність та гнучкість у їх функціонуванні. Серед них, на нашу думку, найбільш перспективними з точки зору вирішення питання фінансування інвестиційних проєктів є лізингові компанії, факторингові компанії та компанії з довірчого управління фінансовими активами.
При прийнятті рішень щодо інвестування необхідний аналіз ефектів зворотного зв'язку і використання інструментарію причинно-наслідкових діаграм, здатних відобразити складну структуру взаємозв'язків між змінними єдиної системи і розглянути їх в динаміці. І саме динамічна компонента обумовила вибір методу системної динаміки в якості інструменту для побудови моделі механізму фінансування інноваційних проектів.
Враховуючи, що фінансування інновацій має свої особливості, серед яких довгострокове фінансування (від 3-х років), відсутність в більшості випадків застави та гарантій повернення коштів та підвищений рівень ризику повернення коштів, вони були враховані під час побудови в програмному середовищі Vensim системно-динамічної моделі механізму фінансування інноваційних проектів. За допомогою моделі з'явилася можливість керувати фінансовими активами та створити механізм розміщення цих активів у високоризикові проєкти за підтримки загального рівня ризику всіх активів на заданому рівні.
Модель дозволяє вирішити основні завдання системи управління фінансовою установою, включаючи операційну, інвестиційну та фінансову діяльність. У процесі управління активами небанківських фінансових установ пропонується дотримуватись наступного механізму: визначення кількісних та якісних показників реципієнта коштів; визначення рейтингу реципієнта та віднесення його до відповідного класу ризику; вибір проєкту (за допомогою моделі), якому буде надано фінансування; визначення ризиків кожної складової активів небанківської фінансової установи; визначення ризиків активів небанківської фінансової установи загалом; формування відповідних резервів покриття виявлених ризиків активів; оптимізація руху потоків за розміром та в часі для досягнення необхідного рівня ризику.
Модель містить три рівні: реципієнтів, фінансових установ та взаємодії фінансових установ.
Для реалізації моделі управління небанківських фінансових установ визначаються початкові умови моделювання – константи, що діляться за рівнями моделі, і дозволяють забезпечити отримання результатів моделювання, найбільш наближені до реальних умов господарювання.
На рівні реципієнтів розглядаються кількісні та якісні показники діяльності. Кількісні включають позитивні грошові потоки (середньомісячні надходження) та негативні грошові потоки (середньомісячні умовно-постійні витрати, податкові зобов'язання). Якісні, в свою чергу, поділяються на зовнішні (диверсифікація покупців, постачальників, наявність замовлень, позиція на ринку, ризики зовнішньоекономічної діяльності тощо) та внутрішні (якість менеджменту, плинність кадрів, якість внутрішнього контролю, прозорість діяльності, вік підприємства тощо).
На рівні фінансової установи початкові умови моделювання визначаються: розміром коштів, наявних для розміщення в активи, а саме розміром статутного капіталу; середньомісячними умовно-постійними витратами; визначеного власником розміру норми прибутку; прибутковістю за так званими безризиковими активами.
На рівні взаємодії фінансових установ початкові умови моделювання визначаються початковими умовами самих установ, які взаємодіють у межах рівня моделювання.
Важливою особливістю моделі є можливість розміщення активів фінансових установ як в інноваційні підприємства, які не мають історії господарювання, так і в підприємства, які не реалізують інноваційні проекти. Виходячи з цього, для цілей моделювання можуть бути використані дані як вже існуючих, так і новостворених підприємств.
Всі три рівні моделі пов'язані між собою, і зміни на одному з рівнів спричиняють зміни на двох інших.
Складовими першого рівня моделі є пов'язані між собою блоки, що включають залучені кошти фінансової установи, надходження реципієнта до отримання коштів від фінансової установи, умовно-постійні витрати реципієнта, податкові зобов'язання реципієнта, якісні показники діяльності реципієнта, надходження реципієнта після отримання коштів від фінансової установи, заборгованість реципієнта за винагородою фінансової установи, заборгованість реципієнта за основним боргом, ризик надходження платежів від реципієнта, кількість днів за простроченою заборгованістю, група ризику реципієнта, забезпечення реципієнта за наданими коштами.
На основі цього формується резерв забезпечення покриття ризиків активу фінансової установи, розміщеного в даного реципієнта.
Кошти, надані реципієнту та резерв забезпечення покриття ризиків i-го активу, є складовими другого рівня моделі – моделі активів лізингової та факторингової компаній.
Кошти фінансової установи, а саме факторингової та лізингової компаній, залучені від компанії з довірчого управління активами, є складовими моделі третього рівня – моделі взаємодії активів компанії з довірчого управління активами, факторингової та лізингової компаній.
Рівень взаємодії активів фінансових установ дозволяє розподілити активи таким чином, щоб загальний ризик трьох видів фінансових установ був найменшим з можливих. Крім того, фінансування компанією з довірчого управління активами фактора та лізингодавця дозволяє збільшити їх активи, збільшуючи таким чином долю, що інвестується в інноваційні підприємства при заданому рівні ризику, а фінансування фактором лізингодавця дозволяє збільшити оборотність активів та, відповідно, сукупний прибуток.
Таким чином, розглянута модель механізму фінансування інноваційних проектів за допомогою інструментів лізингу, факторингу та довірчого управління фінансовими активами дозволяє здійснити прогнозні розрахунки, сформувати сценарії розвитку та діяльності фінансових установ залежно від діяльності реципієнтів.
Залежно від заданих параметрів моделі розраховуються вихідні дані, необхідні для прийняття рішення, пов'язаного з фінансуванням високоризикових інноваційних проєктів і розмір цього фінансування.
Модель відповідає основним вимогам, які висуваються до моделей даного типу. Вона розбита на прості підмоделі, пов'язані між собою відповідними змінними, що дозволяє легко змінювати її складові. В результаті прогону моделі вдається отримати дані, необхідні прийняття рішень на етапах надання реципієнту фінансування з боку фінансової установи та реалізації проєктів. Також розраховуються дані, пов'язані з прогнозуванням функціонування фінансової установи та кожного з реципієнтів. Таким чином, структура моделі дає змогу здійснювати досить складні розрахунки, розбивши їх на прості складові.
В моделі також враховано вимоги до управління грошовими потоками, зокрема передбачені такі можливості: облік руху коштів; аналіз фінансових потоків за даними бухгалтерської звітності; оцінка впливу грошових потоків на фінансову стабільність фінансової установи; визначення резерву коштів для підтримки платоспроможності; прогноз майбутніх грошових потоків на місяць, квартал, рік тощо.
Список використаних джерел
1.Про інноваційну діяльність : Закон України від 4 липня 2002 р. № 40-VI. Відомості Верховної Ради України. 2002. № 36. Ст. 266.
2.Пушкар О.І., Татаринцева Ю.П., Макаренко А.Б., Пастушенко О.Б. Модель фінансування інноваційного проєкту у високотехнологічному бізнесі (на прикладі гейм-індустрії). Інноваційна економіка. 2021. № 5-6. С 117-122.
3.Люльков М.М., Цеслів О.В. Моделювання інвестиційно-інноваційної діяльності підприємства в умовах невизначеності. Актуальні проблемі економіки і управління. Збірник наукових праць молодих учених ФММ НТУУ «КПІ ім. Ігоря Сікорського». 2021. Вип 15. URL: http://ape.fmm.kpi.ua/article/view/217031
4.Колодинський С.Б. Імітаційне комп'ютерне моделювання процесу організації підприємницького інноваційного центру за допомогою програмного пакету «iThink». Економічні інновації. 2015. Вип. 59. С. 142-149.
5.Дехтяр Н.А., Пігуль Н.Г., Люта О.В. Механізм управління фінансовим забезпеченням інноваційної діяльності підприємств. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія Економічні науки. 2014. Вип. 7. Ч. 5. С. 9-13.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter