Участь НАТО у протидії розповсюдженню ракетно-ядерних озброєнь можна визначити як однією з найбільш значимих, оскільки визнаючи загрозу, яку становить для міжнародної безпеки поширення зброї масового знищення, глави держав і урядів країн – членів НАТО надали у 1994 році вказівку Альянсу інтенсифікувати і розширити свої зусилля з боротьби проти поширення ракетно-ядерних озброєнь. У червні 1994 року міністри закордонних справ країн – членів НАТО ухвалили “Засади політики Альянсу щодо поширення зброї масового знищення” [1], публічний документ, в якому заявлено, що принциповою метою Альянсу та його членів є запобігання випадкам поширення, або, в разі таких випадків, нейтралізація їх дипломатичними засобами. В документі також зазначено, що випадки поширення ЗМЗ можуть мати місце попри міжнародні норми і угоди з непоширення і що зброя масового знищення та засоби її доставки можуть становити серйозну військову загрозу території, населенню та збройним силам країн - членів НАТО. З 1994 року Альянс дедалі більше уваги зосереджує на комплексі оборонних заходів, спрямованих на знецінення поширення ЗМЗ та її застосування. Документ передбачає продовження роботи в напрямі поліпшення захисту від ризику застосування ЗМЗ, зменшення оперативної вразливості збройних сил НАТО при збереженні їх гнучкості та ефективності в ситуаціях, пов’язаних з наявністю, загрозою або застосуванням ЯБХ зброї [2, c. 149].
Особливостями політики НАТО щодо контролю за розповсюдженням, виготовленням і застосуванням ракетно-ядерних озброєнь у вищезазначеному документі слід визнати той факт, що дана політика спрямована на підтримку, зміцнення та доповнення, а не на дублювання чи заміну вищезгаданих договорів і режимів. Вищезазначені договори доповнюються з боку постачання Групою ядерних постачальників, Комітетом Цангера, Австралійською групою та Режимом контролю за ракетними технологіями [1]. Ці режими мають бути зміцнені шляхом якнайширшого дотримання їх і підвищення їх ефективності . Крім того, політичні заходи Альянсу спрямовані на підтримку інших відповідних зусиль у сфері нерозповсюдження та контролю над озброєннями, такі як переговори щодо універсального та перевіреного Договору про всеосяжну заборону випробувань та переговори щодо можливої Конвенції про заборону виробництва розщеплюваного матеріалу для ядерних вибухових цілей.
Реагуючи на загрозу безпеці Альянсу, яку становлять поширення зброї масового знищення та засоби її доставки, Альянс на основі попередньої роботи ініціював у 1999 році вдосконалення загальних політичних та військових зусиль НАТО в цій сфері. Ініціатива щодо ЗМЗ допомагає проведенню більш активних і структурованих дебатів, які ведуть до кращого розуміння країнами -членами Альянсу питань ЗМЗ і шляхів їх розв’язання: наприклад, через поліпшення якості та кількості розвідувальної інформації та її обміну. У травні 2000 року в НАТО був створений Центр ЗМЗ, завданням якого є підтримка цих зусиль. Крім того, в НАТО є три групи вищого рівня, які займаються політичними та військовими питаннями боротьби Альянсу з поширенням ЗМЗ, а саме: Політично-військова група вищого рівня з питань поширення (SGP) і Оборонна група вищого рівня з питань поширення (DGP), які відповідно займаються політичними і військовими питаннями діяльності НАТО у цій сфері; та Об’єднаний комітет з питань поширення (JCP), котрий координує і об’єднує роботу з обох аспектів. SGP розглядає різні чинники політичного, економічного характеру і в галузі безпеки, які можуть сприяти або впливати на поширення, і обговорює політичні та 149 економічні засоби запобігання поширенню або реагування на його випадки. DGP займається питаннями військової спроможності, необхідної для розохочення поширення ЗМЗ, стримування загрози застосування і самого застосування такої зброї та захисту населення, територій і збройних сил країн - членів НАТО [2, c. 150].
З метою посилення контролю та обмеження виробництва та незастосування ракетно-ядерного озброєння в НАТО було створено «Центр контролю над озброєннями, роззброєння та нерозповсюдження ЗМЗ» (ACDC) [3]. ACDC було створено в 2017 році, об’єднавши Відділ НАТО з контролю над озброєннями та координації з Центром нерозповсюдження зброї масового знищення. ACDC став структурним підрозділом у Відділі політичних справ і політики безпеки в штаб-квартирі НАТО і складається з національних експертів, а також персоналу Міжнародного секретаріату НАТО та Міжнародного військового секретаріату.
НАТО консультується та співпрацює з відповідними міжнародними організаціями, включаючи Управління ООН з питань роззброєння, Африканську Союзу, Ліги арабських держав, Асоціації держав Південно-Східної Азії та Європейського Союзу [4]. НАТО також організовує, сприяє та бере участь у відповідних конференціях з ядерного роззброєння.
Слід зазначити, що міжнародні безпекові гарантії в значній мірі засвідчили свою малоефективність, яка проявилася під час повномасштабного російського вторгнення в Україну, проте базисні елементи даних політичних інструментів значний період міжнародних відносин засвідчували спроможність забезпечити стримування, нерозповсюдження і незастосування ракетно-ядерних озброєнь, тому у дослідженні обстоюється положення про необхідність їх реформування та посилення ефективності механізмів забезпечення гарантій з точки зору консолідованих заходів провідних країн світу.
Список використаних джерел:
1.Alliance Policy Framework on Proliferation of Weapons of Mass Destruction. Press Release M-NAC-1(94)45 045Issued on 09 Jun. 1994. URL: https://www.nato.int/cps/en/natohq/official_texts_24450.htm
2.Роль альянсу у здійсненні контролю над озброєннями. URL: https://www.nato.int/docu/other/ukr/handbook/2001/pdf/141-150.pdf
3.Weapons of mass destruction. URL: https://www.nato.int/cps/uk/natohq/topics_50325.htm?selectedLocale=en
4.NATO and Nuclear Disarmament. URL: https://www.nato.int/nato_static_fl2014/assets/pdf/2020/10/pdf/2010-factsheet-nuclear-disarmament-en.pdf
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter