Художній дискурс з точки зору мовного втілення може бути яким завгодно – віршованим і прозовим, класичним і авангардним, естетично привабливим і знаходяться поза можливістю естетичної оцінки. Це, з одного боку, забезпечує доступ до нього самих різних виробників і споживачів, а з іншого – саме цією своєю рисою специфікує те знання, яке він представляє . Знання у художньому дискурсі визначають виходячи з поняття вимислу: у прозі представлена вигадка, оскільки «фраза, взята з роману, – хоча вона й описує певну подію – не є ні істинною, ні помилковою», по відношенню до поезії знімається саме протиставлення «реальне-вигадане» коли поезія ні про що не розповідає, не вказує ні на яку подію, обмежуючись частіше за все тим, що відтворює роздум або враження». Таким чином, у художньому дискурсі представлено знання, яке не може мати будь-якого практичного застосування[1].
Саме «безкорисливість», «незацікавленість» лежать в основі естетичних суджень смаку, а в лінгвістиці та семіотиці елімінація «референтивної» функції дозволила виділити поетичну або естетичну функцію мови. Фактично ж прагматичне використання художнього дискурсу може бути нескінченно різноманітним: ритуал, державне замовлення, педагогічне навіювання, естетична насолода, розвага та інше. Інакше кажучи, між мовною концептуалізацією й прагматикою є певна відповідність: і там і тут – область свободи. Беззаперечним є фактор наявності особливого культурного статусу художнього дискурсу. У самому широкому сенсі слова культура – це те, що визначає саме людину, як homo sapiens. Але ніщо в культурі не претендує на вторинне створення світу. Подібну прерогативу має в своєму розпорядженні тільки художній дискурс, причому з допомогою саме того засобу, яким у його повноцінному вигляді володіє тільки людина [2].
Художній дискурс – це творча лабораторія мови. У художній мові розкриваються можливості та закономірності мовної системи. У загальнохудожній та індивідуально-авторській мові втілюються час і культура, особистість і світогляд, створюються когнітивно насичені художні світи [3].
Ми розуміємо дискурс, як послідовний передбачувано-непередбачуваний процес взаємодії тексту і реального (а не мислимого автором) читача, що враховує або порушує «вказівки» автора, який привносить в текст інформацію, яка була відома і/або не відома письменникові. Таким чином, текст без читача неповний. Реально він існує тільки в процесі його сприйняття, при реконструкції тієї частини його змісту, яка безпосередньо в тексті не виражена, а передбачається читачем і привноситься їм у процесі створення художнього дискурсу.
Список використаних джерел:
1.G. Brown and G. Yule, Discourse analysis. Cambridge: Cambridge University Press, 1983.
2.Stubbs M. Discourse analysis: The Sociolinguistic Analysis of Natural Language. Oxford: Blackwell, 1983. - 272 p.
3.Widdowson, H.G. 2004. Text, Context, Pretext: Critical Issues in Discourse Analysis. Oxford: Blackwell.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter