Правовою основою санаторно-курортної діяльності є сукупність нормативно-правових актів, що регулюють весь комплекс пов’язаних з нею відносин, значна частина яких пов’язана з нормами економічного та екологічного права з урахуванням економічної природи цієї діяльності та її залежності від наявності та стану природно-рекреаційного потенціалу. Водночас економіко-правове та еколого-правове регулювання санаторно-курортної діяльності характеризується складністю, суперечливістю та незавершеністю, що стримує його розвиток.
За останні роки було прийнято ряд нових нормативних актів, внесених шляхом трансформаційних змін і доповнень до чинного законодавства, що свідчить про розуміння на всіх рівнях управління необхідності вирішення як економіко-правових, так і еколого-правових питань у галузі рекреації. Проте за відсутності загальної правової концепції регулювання економічних та екологічних відносин у цій галузі практика законодавчого врегулювання окремих питань не спроможна суттєво змінити її стан.
Усі нормативно-правові акти, що регулюють розвиток санаторно-курортної сфери, можна поділити на:
1. Нормативно-правові акти, що мають прямий вплив на дану галузь.
Закони України, укази Президента України та постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України (зокрема постанови та накази профільних міністерств, а саме Міністерства охорони здоров’я України та Міністерства економіки) належать до нормативно-правових актів, що мають безпосередній вплив на галузь. Перераховані документи складають базу спеціального (вузькопрофільного) нормативно-правового забезпечення [1].
2. Нормативно-правові акти, що мають опосередкований вплив.
Серед нормативно-правових актів, що мають опосередкований вплив на галузь, можна виділити Кодекси України та Державні стандарти України, які частково регулюють діяльність санаторно-курортних закладів, частково діяльність інших підприємств господарського комплексу України. Наприклад, положення Водного кодексу України є обов’язковими для всіх суб’єктів господарювання, які здійснюють санаторно-курортну діяльність, а також суб’єктів підприємницької діяльності у галузі сільського господарства, торговельного мореплавства, промислового рибальства тощо [1].
Основний закон в Україні – Конституція. Він містить сукупність соціальних цінностей, що складають політичну та економічну систему, визначає відносини між державою та людиною, державою та громадянином, їхні права та взаємні обов’язки [2].
В основному Законі України приділяється велика увага соціальній орієнтації держави, включаючи охорону здоров’я. Згідно зі статтею 49 Закону, охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням через соціально-економічні, медико-санітарні і оздоровчо-профілактичні програми. Держава також створює умови для ефективного і доступного медичного обслуговування для всіх громадян [2]. Звідси випливає, що політика у соціальній галузі вимагає великої активності держави у відновленні здоров’я населення та забезпеченні високої якості життя громадян.
Конституція також визначає, що власністю українського народу є земля, її надра, атмосферне повітря, води та інші природні ресурси, а право власності від імені народу здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування (ст. 13) [2]. Враховуючи це, можна сказати, що природні лікувальні ресурси – невід’ємна складова курортів також є об’єктами права власності народу.
Закон України «Про курорти» є основним нормативно-правовим актом, що регулює державне управління курортною діяльністю в Україні. Цей закон визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи розвитку курортної діяльності в Україні, направлений на забезпечення використання в лікувальних цілях і здоров’я людини природних лікувальних ресурсів, природних територій України, що є власністю українського народу, та їх охорони [3].
Цей закон містить положення щодо будівництва курортів, надання ділянок для створення або розширення курортів, регулює діяльність, пов’язану з використанням природних територій для функціонування курортів.
Верховна Рада України визначає державну політику України у галузі курортної справи, яка ґрунтується на певних принципах. Ці принципи визначають основні засади та напрямки розвитку курортної галузі в країні (рис.1.1).
На сьогоднішній день діє Стратегія розвитку туризму і курортів на період до 2026 року, яка була затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 березня 2017 року № 168-р [5]. Проте цей документ практично не висвітлює питання розвитку курортів, акцентуючи увагу лише на проблемах і перспективах розвитку туризму.
Варто зауважити, що особливістю санаторно-курортної сфери є її зв’язок з багатьма галузями, оскільки проблеми санаторіїв пов’язані з вирішенням земельних, природоохоронних, медичних та інших проблем, тому до форм правового регулювання санаторно-курортної діяльності відносяться Водний, Земельний, Лісовий кодекси, Кодекс про надра та інші.
Окрім розглянутих нормативно-правових актів, які мають прямий і опосередкований вплив на регулювання розвитку санаторно-курортної сфери, можна виділити специфічні (вузькопрофільні) правові положення. Це нормативно-правові акти, які регулюють, у тому числі, право на безкоштовне санаторно-курортне лікування.
Рис.1.1. Принципи державної політики України у галузі курортної справи [3]
Стратегічна мета державної політики у галузі діяльності курортів полягає у розробці та впровадженні Національного стандарту України «Послуги курортно-рекреаційні. Медичні та немедичні. Терміни та визначення». Це дасть змогу здійснювати наступні дії:
− сертифікація курортно-рекреаційних послуг. Стандарт визначатиме критерії та вимоги до якості послуг, що надаються на курортах. Це дасть змогу проводити офіційну оцінку та сертифікацію цих послуг;
− державний нагляд і контроль. Уряд зможе забезпечити контроль та нагляд за дотриманням якості курортно-рекреаційних послуг відповідно до стандартів, що використовуються в країнах Європейського Союзу;
− стратегії розвитку курортів. Стандарт закріпить на нормативному рівні стратегії розвитку курортів на найближче десятиліття. Ці стратегії спрямовані на створення умов, що сприятимуть покращенню стану здоров’я, подовженню тривалості життя та активного довголіття населення;
− пропагування здорового способу життя. Через формування та розвиток ефективного та конкурентоспроможного курортного комплексу, стандарт сприятиме впровадженню здорового способу життя. Це може включати різноманітні заходи та програми, спрямовані на покращення фізичного та психологічного здоров’я населення [4].
Отже, ефективне правове регулювання діяльності курортів є одним із пріоритетних напрямків національної соціальної політики та економіки. Воно включає в себе важливі та ефективні заходи, спрямовані на організацію відпочинку, профілактику, запобігання захворюваності та зниження рівня інвалідності, а також зміцнення здоров’я населення усіх вікових груп.
Список використаних джерел
1.Влащенко Н. М. Управління курортами : навч. посібник. Харків. нац. ун-т міськ. госп-ва ім. О. М. Бекетова. Харків : ХНУМГ ім. О. М. Бекетова, 2019. 226 с
2. Конституція України (1996) : [із змін. та допов.] станом на груд. 2004 р. Одеса : Негоціант, 2005. 80 с.
3. Про курорти : Закон України № 2026-ІІІ від 05.10.2000 р. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14. (дата звернення 24.01.2023).
4. Про схвалення Концепції розвитку санаторно-курортної галузі : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 квіт. 2003 р. № 231-р. URL: http://zakon2.rada.gov.ua (дата звернення: 08.03.2020)
5. Про схвалення Стратегії розвитку туризму та курортів на період до 2026 року : Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 168-р від 16 березня 2017. URL : https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/249826501 (дата звернення 24.01.2023).
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter