У сучасному мовознавстві запозичання мовних елементів трактують як явище, що відбувається між мовами, які контактують.
Проаналізуймо погляди науковців на критерії виділення основних типів запозичень за різними критеріями.
Іншомовна лексика за ступенем її засвоєння мовою, яка приймає, на думку А. Марті, поділяється на такі типи: 1) запозичені слова, засвоєні іншою лексичною системою; 2) іншомовні слова, засвоєні частково; 3) чужі слова; 4) стійкі запозичення, що підпорядкувалися мовній системі. Вони мають номінативну, понятійно-диференційну функцію; 5) запозичення, які вже підпорядкувалися мовній системі, але стилістично ще обмежені (переважно мовою писемною); 6) запозичення тимчасові, недостатньо асимільовані в мові (їх супроводжує тлумачення/опис) [3, с. 159].
Е. Хауген висунув ідею структурної диференціації запозичених слів, вирізнивши три граматичні типи іншомовних слів: 1) слова без морфологічної субституції, такі, що повністю відповідають своїм прототипам у мові/джерелі; 2) слова з частковою морфологічною субституцією, які тільки частково складаються з іншомовних елементів; 3) слова з повною морфологічною субституцією, тобто кальки або семантичні запозичення [2, с. 57].
М. Орєшкіна розробила цілу систему критеріїв (11 пунктів), за якими можна визначити основні типи іншомовних одиниць. Це такі, як: 1) за генетичною належністю до мов/джерел чи до мовних сімей: індоєвропеїзми (германізми, слов’янізми, англіцизми, русизми тощо), арабізми, тюркізми та інші; 2) за поширеністю у мовах світу: інтернаціоналізми, регіоналізми, локалізми, оказіоналізми; 3) за ступенем засвоєння мовою/реципієнтом: повністю засвоєні, частково засвоєні, незасвоєні; 4) за структурою запозиченого слова: чужа (іншомовна) форма, змішана форма (напівкалька), власне (рідна) форма (калька); 5) за графічним образом запозиченого слова: власне графічна форма (іншомовні слова), чужа графічна форма (іншомовні вкраплення); 6) за наявністю у семантиці запозиченого слова національно-культурного чи культурно-історичного компонента: екзотизми, варваризми, етнографізми, орієнталізми тощо; 7) за лексико-граматичними класами: іменники, прикметники, дієслова, вигуки. Запозичені переважно іменники; 8) за тематичними групами; 9) за стилістичними відтінками запозиченої лексики: номінативні та естетичні; 10) за сферою використання: загальновживані й професійно обмежені (запозичені терміни); 11) за часом запозичення: ранні (історичні, етимологічні, старі), пізні (сучасні, нові) [1, с. 74].
Отже, мовознавці пропонують використовувати комплексні критерії для характеристики типів запозичень.
Список використаних джерел:
1.Орешкина М. В. К вопросу классификации заимствованной лексики. Функциональная лингвистика. Материалы конференции. Часть І. Симферополь, 1994. – С.73–75.
2.Haugen E. The analysis of linguistic borrowing. E.Haugen. – Language, 1950. – Vol. 26. – Nr 2 / /210–231.
3.Marty A. Untersuchungen zur Grundlegung der allgemeinen Grammatik und Sprachphilosophie / A.Marty. – Halle, 1908.
____________________________________________________________
Науковий керівник: Медведь Олена Вікторівна, доцент, Національний аерокосмічний університет ім. М.Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут»
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter