Розвиток самоврядування, як політичного явища, сягає глибини століть, його пов'язують із виникненням незалежних міст у ХІІ столітті, статус яких визначався «магдебурзьким правом», що давало привілей незалежності цим містам у юридичній та соціально-економічній сфері від феодалів [1]. У XIII-XVIII століттях "магдебурзьке право" стали отримувати міста в Польщі, Великому князівстві Литовському. У Франції поняття «самоврядування» стало застосовуватися у громадах, які відмежовувалися від держави за часів Великої Французької революції. Мислителі ХІХ століття, розвиваючи тему самоврядування та демократії (наприклад, британський філософ та політичний діяч, теоретик демократії Джон Стюарт Мілль, Алексіс де Токвіль, французький політичний діяч, історик), приходять до висновку, що вибори місцевої влади є гарантом демократії та лібералізму, захищають від зловживань центральної влади [2].
Протягом ХІХ ст., у період муніципальних реформ, у державах Західної Європи та США оформилися три основні моделі функціонування органів місцевого самоврядування та їх взаємовідносин з органами державної влади: англосаксонська, континентальна (або французька) та змішана (або іберійська) [3, с. 685]. Для англосаксонської моделі характерний високий рівень автономії стосовно державної влади, відсутність державних адміністрацій на місцях. Контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування здійснюється населенням місцевого співтовариства та регламентується Центром за допомогою законодавства та інспекційних перевірок. Існує поділ функцій між державними органами влади (вони вирішують політичні завдання) та органами місцевого самоврядування, діяльність яких спрямована на вирішення повсякденних проблем розвитку підконтрольних територій. Класичним прикладом такої моделі є Велика Британія. Така модель поширена у багатьох державах із англосаксонською правовою системою (Австралія, Канада, Нова Зеландія, США) [4].
У континентальній моделі місцеве самоврядування значно обмежене, воно є складовою прямого державного управління населенням, з присутністю на місцях органів контролю з боку державної влади та суворою ієрархією повноважень та функцій між органами державної влади та місцевим самоврядуванням. Така модель поєднання держуправління та місцевого самоврядування склалася у багатьох країнах Західної Європи, наприклад, у Бельгії, Іспанії, Італії, Нідерландах, Франції, а також у Болгарії, Польщі та Туреччині [5, с. 86]. Класичною моделлю самоврядування такого типу є французька, модифікації якої є в інших країнах [4, с. 285].
Змішана модель місцевого самоврядування сформувалася у Німеччині, Австрії, Японії. Вона поєднує елементи англосаксонської та континентальної моделей самоврядування, враховуючи при цьому історичну специфіку розвитку взаємовідносин, поділу та поєднання повноважень державними та місцевими органами влади. Наприклад, у Німеччині органи місцевого самоврядування можуть виступати і від імені місцевого самоврядування, і від імені держави (за розпорядженням державної влади), залежно від поставлених завдань [4, c. 287].
Порівняльний аналіз розвитку самоврядування в різних країнах та їх сучасних моделей показує, що їхнє формування залежало від багатьох специфічних історичних, законодавчих, етнічних та релігійних факторів та обставин.
Список використаних джерел:
1.Buchda Gerhard. Magdeburger Recht. In: Adalbert Erler (Hrsg.) u.a.: Handwörterbuch zur deutschen Rechtsgeschichte. Band 3. Erich Schmidt Verlag, Berlin 1984, Sp. 134ff.
2.Бризіцький М. Чи потрібні районні ради? URL: https://decentralization.gov.ua/news/11807. 05.11 2019.
3.Пігуль Н.Г., Люта О.В. Зарубіжний досвід проведення децентралізаційних реформ. Глобальні та національні проблеми економіки. 2016. Випуск 9. С. 684-688.
4.Наконечний В. В. Основні світові моделі місцевого самоврядування: порівняльний аналіз / В. В. Наконечний. Теорія та практика державного управління. 2014. Вип. 1. С. 283-289. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Tpdu_2014_1_42
5.Гордиенко В., Малёнкина Я., Онищенко М. Зарубіжний досвід децентралізації публічної влади та можливості його трансформації в Україні. Вісник СумДУ. Серія «Економіка», 2019. № 3. С. 83-89. URL: https://visnyk.fem.sumdu.edu.ua/media/attachments/2019/12/13/11-83-89.pdf
_________________________________________________________
Науковий керівник: Балабанов Костянтин Васильович, доктор політичних наук, професор, Маріупольський державний університет
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter