Постановка проблеми. Аналіз криміногенної ситуації в Україні та практики органів досудового розслідування підтверджує тенденцію до збільшення кількості випадків кримінальних правопорушень, пов’язаних з обігом комп’ютерної інформації, а також діянь, у яких комп’ютерні інформаційні системи є засобами та знаряддями їх учинення або ж використовуються для приховування факту і слідів злочинної діяльності, а також спрямування зусиль правоохоронців на хибні об’єкти. Процеси глобальної інформатизації безпосередньо впливають на криміногенну ситуацію, обумовлюють нові способи і технології злочинних посягань в інформаційному простості й середовищі комп’ютерних мереж. Кримінальні правопорушення у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем і комп’ютерних мереж, а також мереж електрозв’язку здебільшого високолатентні. Поряд з відсутністю очевидної слідової картини й традиційного «місця події» доволі ускладненим є збирання доказів, що зумовлено як застосуванням засобів віддаленого доступу, так і специфічним, нематеріальним, елементом обстановки – кібернетичним простором.
Стан дослідження. Теоретичним підґрунтям дослідження стали праці вітчизняних й іноземних учених різних часів, зокрема: Ю. П. Аленіна, В. В. Арешонкова, І. В. Басистої, В. П. Бахіна, В. Д. Берназа, Р. С. Бєлкіна, Т. В. Варфоломеєвої, В. І. Василинчука, Г. П. Власової, та інші.
Метою написання є аналіз теоретичних положень кримінальних правопорушень у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку.
Виклад основних положень. Пошуки шляхів підвищення ефективності боротьби зі злочинами, що вчиняються у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку, ведуться в різних напрямках. Один з них – наукова розробка проблеми. Інтерес учених до цих питань останнім часом значно зріс. Більш детальне вивчення комп’ютерної злочинності виявляє ряд аспектів цієї проблеми, які найважче піддаються дослідженню. Як правило, вони знаходяться у так званих суміжних галузях науки, на стикові різних наукових дисциплін [3, с. 34-39].
Водночас із позитивними здобутками інформатизація супроводжується побічним негативним явищем криміногенного характеру, до якого належать злочини у сфері ЕОМ (комп’ютерів), систем і комп’ютерних мереж або ж «комп’ютерна злочинність» (скорочена назва цього виду кримінального правопорушення). На сучасному етапі технологізації суспільства відбувається перехід від простої поодинокої комп’ютерної злочинності до організованої – складної. Прослідковується динаміка її злиття з міжнародним криміналітетом, що несе відповідну загрозу суспільству загалом [1, с. 43].
Крім того, Т.А. Пазинич акцентує на тому, що особливістю вказаних кримінальних правопорушень є те, що вони можуть бути вчинені в різноманітних сферах суспільного життя, зокрема у побуті, функціонуванні окремих суспільних інститутів, підприємницькій діяльності тощо. Місце безпосереднього вчинення протиправного діяння (місцезнаходження злочинця, засобів вчинення кримінального правопорушення) не співпадає з місцем знаходження потерпілого і настання наслідків кримінального правопорушення, що пов’язано з використанням ЕОМ.
Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку є кримінальним порушенням, яке може мати серйозні наслідки для людей та організацій.
Такі дії можуть включати в себе несанкціонований доступ до конфіденційної інформації, пошкодження даних, встановлення шкідливого програмного забезпечення, а також перешкоджання роботі комп'ютерних систем та мереж. Ці дії можуть бути вчинені з різних метою, включаючи отримання конкурентної переваги, шантажування, політичну або ідеологічну мотивацію, а також для задоволення особистої цікавості або задоволення.
Такі порушення кваліфікуються як кіберзлочини і можуть бути карані згідно з кримінальним законодавством країни. Відповідні санкції можуть включати в себе позбавлення волі, штрафи та інші заходи, спрямовані на запобігання подібним діям у майбутньому.
Кіберзлочини є серйозною проблемою в Україні, як і в більшості країн світу. Злочинні дії відбуваються в електронному просторі та можуть бути спрямовані на отримання конфіденційної інформації, фінансових ресурсів, завдання шкоди або розповсюдження вірусів та шкідливого програмного забезпечення[2, c. 92].
Висновок. Таким чином, несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин, автоматизованих систем, комп'ютерних мереж чи мереж електрозв'язку є серйозним порушенням, яке потребує відповідної уваги та заходів з боку органів правопорядку і суспільства в цілому. Органи правопорядку в Україні також активно працюють у сфері боротьби з кіберзлочинами. Вони займаються виявленням та розслідуванням кіберзлочинів, збором доказів та переслідуванням винних осіб. Україна також співпрацює з іншими країнами у сфері боротьби з кіберзлочинами, зокрема, через участь у міжнародних організаціях та роботу з міжнародними експертами.
Список використаної літератури
1.Амелін О. Ю. Визначення кіберзлочинів у національному законодавстві. Науковий часопис Національної академії прокуратури України. 2016. Вип. № 3. С. 1–10.
2.Білобров Т. В. Міжнародний досвід протидії кіберзлочинності органами кіберполіції. Право і суспільство. 2020. № 3. С. 96–102. URL: http://prаvоіsuspіlstvо.оrg.uа/аrchіve/2020/3_2020/20.pdf.
3.Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку: спеціальні питання кваліфікації, проведення слідчих (розшукових) дій, призначення комп’ютерно-технічних судових експертиз: наук.-практ. посіб. / Б. Б. Теплицький, Л. Г. Шарай, К. М. Ковальов, С. А. Кузьмін. Київ: ПАЛИВОДА А.В., 2019. 168 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter