Сучасний період розвитку лінгвістичних досліджень у галузі германістики відзначається появою певної тенденції, спрямованої на вивчення мовних особливостей писемних пам’яток давнини або на виявлення функціонування окремих тематичних лексичних груп у площині діахронії. Переломним етапом у розвитку німецької мови є середньоверхньонімецький період (ХІІ – ХІІІ ст.), коли відбулись фонетичні зміни й нові мовленнєві процеси, що вивели систему німецької мови на новий етап. Це пов’язується насамперед із розширенням міжмовного середовища. Поява й поширення світської художньої літератури є однією з головних особливостей культурно-історичного розвитку цього періоду. Тогочасні письменники створюють і письмово фіксують всесвітньо відомі епоси й лицарські романи (В. фон Ешенбах, Г. фон Ауе, Г. Страсбургський та інші), любовну лірику (Д. фон Айст, Кюренберг, Ф. фон Хаузен, Г. фон Морунген, Р. фон Хагенау, В. фон дер Фогельвейде та інші) та велику кількість релігійних творів і перекладів.
Реконструювання тексту – це не лише встановлення складу її фонем, а й розуміння національного характеру народу та вивчення історичних і культурних процесів середньоверхньонімецького періоду. Матеріалом нашого дослідження є «Пісня про Нібелунгів». Ця письмова пам’ятка є героїчним епосом, у якому містяться домішки давніх германських оповідань, міфів і казок з елементами лицарського роману, що відображає процес розвитку й становлення християнської культури та куртуазної етики. Німецькі дослідники вдало назвали цей епос «найвирішальнішим твором німецької літератури», оскільки він відображає долю, національний дух і характер німецького народу [2, с. 7–17]. Поєма, на нашу думку, являє собою «перехідний етап» історичного розвитку мови від давньоверхньонімецького до середньоверхньонімецького періоду, коли відбулися значні зміни у сфері фонетики, морфології, граматики, синтаксису тощо. Вважається, що «Пісню про Нібелунгів» було створено приблизно в 1200 р. в південно-східній частині Німеччини австрійським автором, ім’я якого дослідники досі не можуть встановити. Ця письмова пам’ятка складається з 39 пісень, понад 9 тис. віршів. Текст побудований строфами (так званими Nibelungenstrophe), які складаються з римованих попарно 4 віршів [5, с. 230].
Вважаємо необхідним зазначити, що середньоверхньонімецька мова значно відрізняється від свого давнього стану, оскільки в цей період відбулось багато фонетичних процесів, переважно в системі вокалізму, а саме : 1) злиття фонем (Phonemverschmelzung oder Phonemzusammenfall), що належать до голосних, які в процесі середньоверхньонімецького періоду поступово редукувались і якісно перетворились на голосний е; 2) розділення фонем (Phonemspaltung) – поява з двох інваріантів однієї фонеми двох самостійних фонем; 3) пересув фонем (Phonemverschiebung) – зміни відношень між звуками, відомі в мові як «другий пересув приголосних»; 4) зникнення фонем (Phonemschwund), тобто в результаті звукових змін зникає одна з фонем. Таким чином, вокальній будові цього твору притаманні якісні й кількісні зміни, які значно відрізняють його від попередніх творів. Оскільки це віршований твір, велике значення в ньому має рима. У «Пісні про Нібелунгів» спостерігається, наприклад, чітка опозиція довгий – короткий голосний (namen – nâmen, site – sîte). Цьому твору притаманна як односкладова чоловіча рима (stumpfer Reim: sagen, name), так і двоскладова жіноча (klingender Reim: vrâgen, nâmen). Завдяки процесу злиття фонем важливого значення набувають редукція кінця слова та поява ненаголошеного голосного е. У першому випадку голосний ненаголошений е посідає кінцеву позицію слова чи складу після наголошеного довгого складу (schône, vliuge). Редукованому е притаманна позиція після наголошеного короткого складу (varen, sagen). Наше дослідження показало, що найчастотнішим є дифтонг іе. Він з’явився в результаті послаблення таких ненаголошених компонентів давньоверхньонімецьких дифтонгів, як іа та іо. Дифтонг іе складається з голосних і (верхній підйом) та е (середній підйом), які є нелабіалізованими голосними переднього ряду. У деяких випадках він зникає після приголосних l, g, r (varn, sagn). Зазначимо, що, крім дифтонгів, середньоверхньонімецькому вокалізму притаманне вживання вокальної сполуки iu, яка наприкінці Х ст. монофтонгізувалася в довгий умляут [ü:]. У цьому процесі відбулись асимілятивні перетворення, унаслідок чого голосний переднього ряду змінився на лабіалізований (ahd. friunt [i-u] – mhd. friunt [ü:] – nhd. Freund). Із цього часу довгий голосний ū став передаватись вокальною сполукою iu (ahd. hūsir – mhd. hiusir – nhd. Häuser). Отже, ми можемо зробити висновок, що в середньоверхньонімецькому періоді існував короткий ü і довгий умляут [ü:], який має дифтонгічне походження, а на письмі передається шляхом поєднання голосних iu. Слід також зазначити, що дифтонги öu та üe перейшли з давньоверхньонімецьких дифтонгів ou та uo в результаті протиставлення лабіалізованих голосних переднього ряду й лабіалізованих голосних заднього ряду. Дифтонг еі перейшов із давньоверхньонімецького періоду, водночас відбувся процес дифтонгізації довгого голосного ī. Він складається з голосних е (голосний середнього підйому) та і (верхнього підйому), що є нелабіалізованими голосними переднього ряду. Спостережено вживання голосного u після голосних і та о перед w (frowe – frouwe, niwe – niuwe). В результаті проведеного дослідження, можна стверджувати, що писемна система німецької мови почала свій стрімкий розвиток саме у середньоверхньонімецький період, оскільки має вже інакший, більш розвинутий, набір фонологічних одиниць. Отримані дані мають певне значення для подальших теоретичних розробок не тільки в межах діахронії, але й також у синхронічних дослідженнях сучасної німецької мови.
Список використаних джерел
1.Таранец В.Г. Энергетическая теория речи / В.Г. Таранец. – 2-е изд. доп. – О. : Печатный дом, 2014. – 188 с.
2.Heinzle J. Die Nibelungen. Ein deutscher Wahn, ein deutscher Alptraum. Studien und Dokumente zur Rezeption des Nibelungenstoffs im 19. und 20. Jh. / J. Heinzle, A. Waldschmidt. – Frankfurt : Suhrkamp Verlag, 1994. – 407S.
3.Lazicius J. Lehrbuch der Phonetik / J. Lazicius. – Berlin, 1961. – 247 S.
4.Lewizkij V. Geschichte der deutschen Sprache / V. Lewizkij. – Winnyzja : Nowa Knyha, 2010. – 254 S.
5.Schmidt W. Geschichte der deutschen Sprache / W. Schmidt. – Stuttgart ; Leipzig : Wissenschaftliche Verlagsgesellschaft, 1993. – 383 S.
6.Sonderegger S. Grundzüge deutscher Sprachgeschichte: Diachronie des Sprachsystems / S. Sonderegger. – Berlin ; New York : Walter de Gruyter, 1979. – 368 S.
_______________________________________________________
Науковий керівник: Кулина Ірина Георгіївна, доцент, кандидат філологічних наук
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter