«Зачарована Десна» О. Довженка – прониклива лірична сповідь, наповнена любов’ю до рідної землі, до народу, до України з її великим, але сумним минулим і з її великим і радісним майбутнім. Саме спогади, в яких перші радощі, болі, принади перших захоплень дітей визначають сповідально-ліричний тон твору. Людина, яка пам’ятає минуле, як правило, вибирає з нього найяскравіші епізоди, найбільш вражаючі штрихи і деталі, що збереглися в пам’яті. Вони постають в особливому світлі – піднесеному, романтичному.
Мета статті – проаналізувати особливості художнього відображення національного характеру в творі «Зачарована Десна» О. Довженка.
О. Довженко завжди залишався українцем. І героями його творів теж були українці, люди, які усвідомили свою беззастережну відданість рідній землі під час отруєних фальшивими радянськими гаслами про злиття націй. Основа народної моралі визначалася ставленням до праці. Знаючи ціну мозолям, важкій праці, селяни поважають працьовитих людей. Праця – етична та естетична категорія. Український селянин завжди був гармонійною натурою: працьовитість, краса і фізична досконалість поєднувалися з високою моральністю й інтелектом. Краса цінувалася тоді, коли вона доповнювала працьовитість людини.
Згадуючи своїх родичів і односельців, автор спочатку говорить про їхнє ставлення до праці. «Скільки землі він зорав, скільки хліба скосив! Як спритно він вчинив, хто був сильним і чистим», – читаємо ми в кіноновинах про його батька [1, с. 65]. Його портрет представлений у народному сприйнятті – гармонійному поєднанні працьовитості й фізичної досконалості: темноволосий, з великими розумними сірими очима, волосся блискуче, хвилясте, руки широкі, щедрі. Саме важка чесна праця, готовність прийти на допомогу дали письменникові право бачити свого батька гідним поваги: «З нього можна було написати лицарів, богів, апостолів, великих вчених або сіяча, він був хороший для всього. Він народив багато хліба, багатьох нагодував, врятував від води, зорав багато землі...» [1, с. 65]. У його вчинках розкривається духовний світ і людяність. О. Довженко із гордістю пише і про матір, яка любила повторювати: «Я нічого так не люблю в світі, як садити щось в землю, щоб воно росло. Коли кожен урожай виходить з-під землі, це моя радість» [1, с. 69].
Живучи в нестатках, селяни високо цінували людську гідність, чесність, працьовиті руки, що були головним критерієм селянської моральності. Ставлення селян до тварин і рослин, до природи також сприяло вихованню моральних якостей героя. Добрий господар, перш ніж сісти за стіл, догляне за худобою, домашньою птицею. Така уважність була нормою моралі і поведінки людей. Дідусь, наприклад, «розмовляв з кіньми, з телятами, з травами, з старою грушею і дубом – з усім живим, що росло і рухалось навколо» [1, c. 65]. І маленький Сашко перейнявся щирою симпатією до коней, яких його батько іноді дуже сильно бив; хлопець навчився бачити глибоку тугу в їхніх очах.
З м’яким гумором та іронією художник змалював кумедні випадки з життя односельців, висміяв деякі звички або недоліки характеру своїх персонажів. Надзвичайний комічний ефект створює мова героїв, насичена прислів’ями, приказками, порівняннями, гумористичними висловами. Твір часто містить образливі, обвинувальні глузування, гостру сатиру, сарказм, наприклад, прокльони прабаби Марусини. Вона любила все проклинати: «Отак, як дід любив сонце, так його мати, що її … звали Марусиною, любила прокльони. Вона проклинала все, що попадалось їй на очі, – свиней, курей, поросят, щоб не скугикали, Пірата, щоб не гавкав і не гидив, дітей, сусідів. Кота вона проклинала щодня по два-три рази так, що він трохи згодом був якось захворів і здох десь у тютюні. Вона була малесенька й така прудка, і очі мала такі видющі й гострі, що сховатись од неї не могло ніщо світі. Їй можна було по три дні не давати їсти. Але без прокльонів вона не могла прожити й дня» [2, c. 57]. Особливої виразності письменник досягає, описуючи сцени побоїща на сінокосі, які в дитячій фантазії асоціюються з героїчними сторінками національної історії.
Автор удається до гіперболізації та умовності, народно-поетичних уособлень, метафор, епітетів, порівнянь. Варто відзначити, що навіть страшні масові вбивства, звичайно, нафантазовані, закінчуються щасливо. У творі переплітаються реальне життя і фантазія. У кіноповісті «Зачарована Десна» О. Довженко створив яскраві художні образи – типові народні, виразно національні характери.
Казково-хвилюючий світ дитинства головного героя Сашка сповнений різних несподіванок і таємниць. Він починається із рідної хати, городу, саду, лугу над Десною в пору косовиці. Головний герой – допитливий, добрий, уважний, спостережливий, спритний, здатний до фантазування хлопчина. Наївні й безпосередні його перші життєві враження. Із гумором письменник згадує про щире прагнення малого зменшити свій «гріх» за вирвану молоду моркву, творячи добрі діла й шануючи старших людей, його по-дитячому простодушне розуміння картини Божого суду, страх перед гадюкою в гущавині смородини, історія з левом на березі Десни тощо. Натхнення для своїх фантазій хлопчина черпав із розкішного довкілля. Особливе ставлення в малого Сашка до тварин, які для нього – вірні друзі, свідки його зростання й перших гріхів. Тому і коні, і собака Пірат, і качки в уяві хлопчика розмовляють, як люди.
Для О. Довженка «Зачарована Десна» – щира лірична сповідь, покаяння у своїх і людських гріхах. У творі переплітаються два плани оповіді – від імені маленького Саші і від імені зрілого художника. Тому «гріхи» переплітаються дрібні й великі – від таємно недостиглої морквини до старого батька, кинутого у фашистському полоні.
Письменник переживає біль усього українського народу. Розповідаючи про те, як його прекрасне село зникло у ворожому вогні, він ототожнює свій стан із криком душі. О. Довженко зізнається, що він горів тоді в цьому вогні, горів, як дерево або церква, гойдався на шибениці; мило було зварене з його м’язів та кісток у Західній Європі в середині ХХ століття; його шкіра використовувалася для палітурок і абажурів, лежала на дорогах війни, випрасувана танками останньої війни людства. Розмірковуючи про сенс буття, О. Довженко приходить до висновку, що життя прекрасне, що воно є найбільшим з усіх мислимих благ. Він бачить своє покликання художника показувати людям саме це, піднімаючи їх над повсякденним мінливим життям «у постійній драмі та радості» та допомагаючи їм зрозуміти вищі істини [3].
Письменник художньо досліджує в «Зачарованій Десні» риси національного характеру свого народу. Він захоплюється талантами і красою рідних людей та односельців. Дідусь Семен, наприклад, як «чарівник» ловив рибу руками, найкраще збирав гриби і ягоди в лісі, був майстерним оповідачем. Батько красиво орав і сіяв. Мама невтомно садила в саду все, щоб росло і радувало око, добре співала.
У той же час автор відзначає покірність долі і безмежне терпіння своїх співвітчизників, в житті яких було багато метушні, плачу, темряви і жалю, і вони топили їх у горілці і сварці. Але їх оптимізм, їх здатність до гумору теж гідні подиву. Згадаймо сцену з повінню: «О, як не буде сміятися наше затонуле село, як не будуть радіти даху! Жінки, Дівчата, Чоловіки, діти! Ось такі люди! Ось як сміятися від святої Пасхи, від самих себе, від усього на світі на Великдень! І де? На дахах, в оточенні коней і корів, з холодної води стирчать тільки роги і голови» [1, с. 69].
І в зрілому віці художник із трепетом згадує, який вплив зробили на його дитячу душу народні пісні, щедрівки, колядки, присвячені особисто кожному члену сім’ї. І перш за все це могутній, всеперемагаючий дух природи – Десна, ліси, луки, сіножаті і навіть повені: «Ми жили в повній гармонії з силами природи. Взимку ми мерзли, влітку ми вимазувалися на сонці, восени ми місили бруд, а навесні нас заливала вода, і хто цього не знає, той не знає радості і повноти життя» [1, c. 75].
Завершується кіноповість ліричним звертання до Десни, в якому бринить любов митця до рідного краю й туга за минулим: «Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі, досі, дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шлях» [1, c.110].
Світ відкривається перед ясними очима перших років пізнання, всі враження буття зливаються в безсмертну гармонію, людську, дорогоцінну. «Це сумно і невизначено для людини, коли... обертаючись в найдорожчих джерелах дитинства і юності, вона не бачить нічого дорогого, екстраординарного, ніщо її не зігріває, не пробуджує радості ні в одній людській сумі. Безбарвна людина-це те, яку б посаду він не займав, і його робота, не зігріта теплими променями часу, безбарвна» [1, с. 38]. «Зачарована Десна» О Довженка – сповідь автора, захоплююча історія про його власне дитинство і водночас про народ, про Україну, про безсмертя людського оптимізму.
Тема єднання людини з чарівною природою займає в творі найбільше місце. Буйні овочі на сільському паркані, темний тютюн і смородина, шелест кіс, шепіт хвиль – все звучить як музика, все співає, радіючи життю. І він, як справжній диригент, всім цим керує. Доля била його, в його променистих очах можна було побачити біль і печаль, але нікому не вдавалося розколоти його. Відірваний від своєї рідної батьківщини, він важко страждав і молився в своєму щоденнику, щоб його душа нарешті знайшла спокій.
Кіноповість «Зачарована Десна» – це незабутнє одкровення автора, його духовний заповіт нащадкам і заклик творити добро. Письменник дивується безмірній любові до праці свого батька, матері, діда, односельців, милується їхніми талантами, красою. У кіноповісті створено цілий мікрокосмос людського буття, як духовного, так і матеріального. Той шматок землі біля Десни – своєрідний земний рай, який О. Довженко не бачив більше ніде й ніколи у своєму дорослому житті. Цей рай наповнено живими, природними реаліями.
Список використаних джерел
1. Довженко О. Вибрані твори: Україна в огні. Ніч перед боєм. Зачарована Десна. Київ: Видавничий союз «Андронум» 2021. 113 с.
2. Наєнко М. Художня література України: від міфів до модерної реальності. Київ: Просвіта, 2008. 1064 с
3. Решодько Л. Експресія думки, образу, деталі в «Зачарованій Десні» О. Довженка. Дивослово. 2012. № 1. С. 16 – 19.
4. Критика кіноповісті «Зачарована Десна» Олександра Довженка. Електронний ресурс. URL: https://zno.if.ua/?p=5738 (дата звернення 13.04.2023).
5. Ситченко А. Л. Методика навчання української літератури в загальноосвітніх закладах: навч. посіб. для студ.-філ. Київ: Ленвіт, 2011. 291 с.
6. Сповідь душі митця у кіноповісті О. Довженка «Зачарована Десна». URL: https://www.ukrlib.com.ua/tvory/printit.php?tid=7020
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter