Питання витрат на суд завжди залишається важливою темою, оскільки це безпосередньо стосується права людини на доступ до справедливого судового процесу. Цей аспект є ключовим як при відкритті провадження у справі, так і в частині доказування та захисту інтересів у судовому процесі.
Наукові праці з питань дослідження судових витрат були написані такими вченими, як Ю. В. Білоусов, С. С. Богля, Н. Ю. Сакара, Р. М. Мінченко, Р. Л. Сопільник, Л. Є. Зуєва, Л. Г. Глущенко.
У контексті судових засідань, під терміном «судові витрати» маються на увазі витрати, які несуть сторони для захисту своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, які пов’язані з доказуванням своєї позиції[1]. Ці витрати є необхідними для всіх рівнів суду.
Уперше судові витрати були введені в судочинство Древнього Риму в 573 р. н. е. Сторони повинні були самі оплачувати витрати, пов’язані з доказуванням своїх позицій, такі як виклики свідків, витребування доказів судом, різні клопотання сторін і т. д. Оплата здійснювалася за заздалегідь затвердженими таксами[2].
Судові витрати складаються з двох частин: судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи (будь-яких дій, необхідних для розгляду справи або її підготовки)[3].
Щодо витрат, пов’язаних з розглядом справи особливу увагу потрібно звернути на правову допомогу. Судова практика щодо відшкодування таких витрат не є однозначною через різні підходи суддів до оцінки розміру витрат. Їх розмір встановлюється на підставі доказів, які повинні бути представлені до закінчення судових дебатів або протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду. Наприклад, в Постанові Верховного Суду по справі № 759/18148/20 від 05.04.2023 зазначено: «якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату цих послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, акту виконаних робіт, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат»[4].
Розмір витрат, пов’язаних з розглядом справи ґрунтується на договірних умовах, оскільки він не встановлений законодавством, за винятком витрат на сплату судового збору, розмір якого встановлений відповідно до Закону України «Про судовий збір» і є єдиним платежем, який сплачується і включається до загального державного бюджету, тому його розмір встановлюється державою.
Судовий збір діє як процесуальний фільтр, який перешкоджає розгляду малозначних позовів. Його введення є необхідним для запобігання переповнення судової системи. Проте, доступ до правосуддя може бути покращеним, якщо всі судові витрати стягуватимуться лише при ухваленні рішення суду, а не авансово, як це відбувається зараз.
На сьогоднішній день витрати на суд дорожчають. Це має негативний вплив на можливість людей отримати доступ до правосуддя, що підтверджується судовою статистикою. У 2004 році до судів загальної юрисдикції звернулись 2467475 громадян[5], а через 10 років у 2014 році лише 1282700[6]. У 2022 році справ було ще менше – 985000. Кількість звернень до суду загальної юрисдикції зменшується з року в рік, але це не означає, що спірних відносин між людьми стає менше – скоріше це свідчить про те, що люди не мають можливості оплатити судові витрати через невеликі доходи та зростання судових витрат. Це означає, що доступ до правосуддя не є простим та недорогим, що в свою чергу негативно впливає на ефективність правосуддя.
Збір, що стягується в суді буде відповідати розміру вимог, які були задоволені кожною стороною. Інші витрати, пов’язані з розглядом справи, будуть покладені на відповідача в разі, якщо позов буде задоволений, на позивача у разі відмови в позові, і на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог у разі часткового задоволення позову[1].
Отже, можна зробити висновок, що сучасні високі витрати на послуги адвокатів, свідків, експертів та інших спеціалістів, а також автоматизований режим дії Закону України «Про судовий збір», що збільшує розмір судового збору зі зростанням прожиткового мінімуму громадян, призводить до того, що населення звертається суду тільки в крайніх випадках. Це може призвести до складнощів у доступі до правосуддя та порушення забезпечення прав та свобод громадян, зокрема, щодо захисту їх інтересів у судовому порядку.
Список використаних джерел:
1. Цивільний процесуальний кодекс України (зі змінами та доповненнями) № 1618-IV від 18.03.2004 року // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 40-41, 42. [Електронний ресурс] − Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15
2. Ясинок, М. М. (2023). СУДОВІ ВИТРАТИ ТА ЇХ ОСОБЛИВОСТІ. Актуальні дослідження правової та історичної науки (Випуск 47): матеріали, 51.
3. Богля С. С. Судові витрати у цивільному судочинстві. автореф. дис… к.ю.н. ХНУВС. Xарків, 2005. 20 с.
4. Постанова Верховного Суду від 5 квітня 2023 р., судова справа № 759/18148/20. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/109995297 (дата звернення: 10. 04. 2023).
5. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2004 р. (за даними судової палати). Вісник Верховного Суду України. 2005. №5. С. 29.
6. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2014 р. (за даними судової палати). Вісник Верховного Суду України. 2015. №7. С.14.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter