Теорія мовленнєвих актів займається аналізом певного висловлювання мовця в конткретній комунікативній ситуації. В теорії мовленнєвих актів, сам мовленнєвий акт розглядається як початкова або елементарна одиниця мовлення, тож логічно, що мовленнєвий акт також вважається елементарною одиницею вербального спілкування.
Теорія мовленнєвих актів розробила новий механізм реалізації комункікації, складниками якого є: учасники, комунікативна ситуація, повідомлення, модель мовленнєвого акту, мета, прогнозований результат комунікації [2].
Отже перейдемо безпосередньо до розгляду мовленнєвого акту і його складників. Ось яке визначення мовленнєвого акту дає А. П. Загнітко: “Мовленнєвий акт – також одиниця мовленнєвого процесу й одиниця породження тексту. Мовленнєвим актом слід вважати цілеспрямовану дію – одиницю нормативної в певному мовному колективі, соціальній групі мовленнєвої поведінки, що розглядається в кожній окремій ситуації” [1].
Процес утворення мовленнєвого акту можна розподілити на три етапи: докомунікативний, комунікативний, посткомунікативний.
Будь-яка діяльність людини є структурованою та спрямованою на визначений результат. Тому на докомунікативному етапі мовець визначає мету та свого вислову, це своєрідна організація і підготовка висловлення, зважування всіх думок, ідей та аргументів, які він хоче висловити. Наступним кроком є визначення мовцем наміру, тобто який вплив має мати висловлення на слухача.
На етапі комунікативному відбувається втілення висловлення в матеріальну форму, тобто матеріалізація його в мовленні або письмі. До цього етапу також входить процес сприйняття інформації реципієнтом та осмислення ним почутого.
Після цього настає етап посткомунікативний, який має дві форми: вербальну (відповідь) і невербальну (дія або бездіяльність).
Щоб побудувати мовленнєвий акт здійснюється цілий ряд дій, тому в своїх дослідженнях Дж. Остін виділяє три аспекти, які вміщує в собі комунікативний акт, а саме локутивний, іллокутивний і перлокутивний.
Локутивний, тобто звуковий аспект, зосереджується на утворенні конкретного звуку (фонетичний акт), його зв'язку з певною мовою (фатичний акт) та сенсі який несе звук у слові (ретичний акт).
Іллокутивний аспект є, можливо, найважливішим у формуванні мовленнєвого акту. Він відповідає за інформування, передачу певного повідомлення слухачу та несе в собі функцію реалізації мовної інтенції.
Перлокутивний аспект, як завершальний етап мовленнєвого акту, являє собою прогнозування відповіді чи реакції адресата на отримане повідомлення. Поерлокуція, може вважатись також способом впливу мовця на адресата, шляхом використання двох попередніх аспектів (мовленнєвої дії).
“При такому розрізненні недопустимо вбачати в локутивному, іллокутивному та перлокутивному актах різні мовленнєві акти. Це лише різні аспекти одного і того ж самого мовлення. Коли хтось вишиває, то тримає в руці голку, тягне нитку, дивиться на полотно... Але це все є тим самим актом вишивання. Так само і в мові: видаючи звук, передаючи інформацію, очікуючи певної реакції, мовці творять один акт.” пише в своїй статті О. Шептяк [3].
Список використаних джерел:
1.Загнітко А. П., Домрачева І. Р. Основи мовленнєвої діяльності: навчальний посібник. – Донецьк, Український Культурологічний Центр, 2001. – С. 56
2.Міщенко А. Л. Теорія мовленнєвих актів та інстунктивні тексти / А. Л. Міщенко. – Наукові записки. Серія «Філологічна», випуск 23, 2012., – С.92-95
3.Шепетяк О. Теорія мовленнєвих актів. // Вісник факультету романо-германської філології / За ред. Кеміня В.П. – Вип. 3. – Дрогобич: Редакційно-видавничий відділ ДДПУ, 2008. – С. 93-105.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter