Етика – це наука про мораль.Етика визначається як систематичне досягнення нашого особистого та суспільного морального досвіду з метою встановлення правил, які керують людською поведінкою, вироблення цінностей, які слід підтримувати, і просування людських якостей, які є для них корисними [2].
Практичний інтерес мікроетики спрямовується на питання типології корпоративної етики, прийоми підвищення етичного рівня установи, функцій менеджменту в установі, морально-етичні правила в налагодженні суспільних комунікацій.
Виділення особливих професійно-етичних принципів, у яких закріплюються загальнолюдські моральні принципи, пов'язані з професійною діяльністю, ґрунтується на ряді факторів: унікальності місця та діяльності професійного колективу в суспільстві; особливості особистих взаємин у професійній діяльності; підвищені моральних вимог, особливої напруженості, складності реалізації етичних норм у певних професіях. Ці вимоги мають вирішальне значення для професійної діяльності державних службовців.
Ці фактори призводять до особливих етичних проблем у професійному житті державних службовців (проблеми захисту державної таємниці, боротьби з корупцією, захисту конфіденційної інформації громадян, політичної неупередженості, обмеження деяких їхніх політичних, природних прав тощо). Таким чином, етика державної служби виявляє специфічні вимоги до морального духу державної служби, які пов’язані з особливостями професії [3].
Лише усвідомлення загальнолюдської, загальнокультурної значущості професійних цілей робить професійну дію морально осмисленою. Гармонізація вимог загальної моралі та професійної моралі державних службовців можлива через форми та методи незалежного громадського контролю за діяльністю окремих спеціалістів та професійної групи в цілому, шляхом прозорості, усунення зайвих заборон та обмежень, громадського діалогу та налагоджена громадська комунікація [2].
Ключовим моментом у формуванні професійної етики є усвідомлення призначення професії в суспільстві, соціальних функцій, які повинні виконувати професіонали, іншими словами – усвідомлення місії професії. Основним завданням державного службовця є: якісне та сумлінне виконання свого професійного призначення.
Визначення та чітке формулювання місії державної служби є основою для побудови всієї системи професійної етики державних службовців та чинником забезпечення моральних відносин між владою та громадянами. Професійне призначення формує розуміння позиції професійної групи в суспільстві, є ядром для розвитку професійних основ і відповідних вимог до фахівців, орієнтиром для оцінки їх діяльності. Принцип служіння народові України в Законі України «Про державну службу» проголошується одним з основних принципів державної служби нашої країни [3]. Державний службовець повинен дотримуватись принципів: верховенства права; законності; патріотизму; професіоналізму; доброчесності; стабільності; політичної неупередженості; рівного доступу до державної служби; прозорості. При цьому слід мати на увазі, що чиновник служить людям, але через державну організацію
Лояльність до демократично обраної, легітимної влади є невід'ємною частиною феномену служіння державних службовців народу. Сьогодні існують різні стратегії держави, різне розуміння професійної місії державних службовців, у тому числі «традиційні», спрямовані на служіння людям, і «сучасні», спрямовані на надання послуг громадянам. І перший, і другий підходи мають свої плюси і мінуси. Поєднання двох представлених підходів було б найбільш продуктивним. У цьому випадку моральне призначення державної служби виражалося б у формулі: «Посадові особи служать народу України та задовольняють його потреби в державних послугах» [4].
Наразі йде така тенденція переходу від концепції державного менеджеризму до якісного регулювання в системі державної служби, тому головними орієнтирами демократичної державної служби є солідарність, справедливість, життя і гідність людини та повага до неї тощо. До необхідних якостей державного службовця належать патріотизм, громадянськість, законослухняність, людяність, повага до честі та гідності інших, відданість справі, професіоналізм, чесність, відповідальність, принциповість, послідовність, порядність, дисциплінованість, моральна та фінансова порядність тощо.
Список літератури:
1. Василевська Т. Е. Етика в державному управлінні: опорний конспект з дистанційного курсу. Київ : Вид-во НАДУ, 2004.
2. Василевська Т. Е. Особистісні виміри етики державного службовця: Монографія. Київ : НАДУ, 2008.
3. Про державну службу : ВВР, 2016, № 4, ст.43. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/889-19#Text
4. Рудакевич М. І. Етика державного службовця. Київ : Вид-во НАДУ, 2021. С. 32-53, 147-321.
____________________________________________________________________________________
Науковий керівник – Самофалова Тетяна Олександрівна, кандидат наук з державного управління, доцент
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter