Скло на території Галичини з’явилося на початку 1-го тисячоліття до нашої ери. Скляні вироби були у вжитку населення Пшеворської, Зарубинецької, Лужицької культур в перших століттях нової ери.
У 50-х – 60-х роках минулого століття Дністерською археологічною експедицією, яку очолював професор Львівського університету Смішко М.Ю., досліджувалося давньоримське поселення III-1V ст.н.е. біля с. Комарів Чернівецької обл., де було виявлено ряд об’єктів, які пов’язані з функціонуванням скляного виробництва. Матеріалам досліджень присвячено ряд публікацій.
Виробництво скла на території Західної України виникло на межі XI-XII ст. Цим періодом датується скло з археологічних досліджень літописного Звенигорода на ріці Білці, що проводились у 1982-1992 р.р. ХХ ст. професором Свєшніковим І.К.
Перші письмові згадки про гутництво на західних українських землях відносяться до другої половини XV ст. Існують відомості, що у Львові та інших містах існували цехи, де майстри-склярі займалися заскленням вікон, отже, віконне скло у вигляді дисків (оболонь) набуло такого поширення, що викликало появу нового ремесла.
Про динамічний розвиток скловиробництва у XVI cт. свідчать відомості про одинадцять гут, що діяли в цей час в Галичині: Потеличі, Самбір, Сокаль, Унів. Скляні вироби входять у вжиток широких верств населення, що, в свою чергу, викликало ріст кількості скляних гут, які поступово набували рис товарних виробництв. Лісові гути виробляли віконне скло у вигляді шиб-оболонь, різноманітний столовий посуд, аптекарське начиння. Яскравим підтвердженням цього є матеріал з археологічних досліджень на площі Старий Ринок у Львові.
Необхідно визнати, що гутництво в Галичині за час свого тривалого розвитку не існувало ізольовано. Зміни, що відбувалися у європейському скловиробництві, впливали на розвиток галицьких гут. Протягом століть гути з території Німеччини і Богемії поширювалися на схід до Польщі, Чехії, Словаччини. Для розвитку та функціонування лісових гут умови були надзвичайно сприятливими. В Галичині працювали майстри з Європи, які сприяли вдосконаленню технології виготовлення скла. Однак, в галицькому гутництві зберігалася самобутність та місцеві традиції, що тривали століттями і залишалися основою розвитку виробництва скла, незважаючи на зміни технологій та стилів.
У 1997р. канд. історичних наук М.Филипчуком і канд. історичних наук І.Мацьком був відкритий комплекс гутного скловиробництва кінця XVI – поч. XVII ст. в околицях Унівської Свято-Успенської Лаври (урочище Суходіл). Археологічні дослідження скляної гути проводилися у 1998 та 2000 рр. спільними експедиціями Інституту українознавства НАН України ім. І.Крип’якевича (М.Филипчук), кафедри археології Національного університету ім. І.Франка (Р.Берест), кафедри художнього скла Львівської національної академії мистецтв (С.Мартинюк). Враховуючи той факт, що скляна гута в Уневі існувала понад 400 років тому назад, і з мистецтвознавчої та технологічної точок зору викликала велику зацікавленість, доц. кафедри художнього скла ЛНАМ Лосик М.В. були проведені комплексні дослідження (хімічний, рентгеноструктурний, електронномікроскопічний) скла та вогнетривів скловарної печі. Це дало можливість достовірно проаналізувати технологічний процес скловиробництва і зробити вагомі висновки.
В процесі проведення археологічних робіт на території гути було виявлено велику кількість скляних виробів, що вражала своїм різноманіттям. Колекція знайденого скла була класифікована за формою, кольором, способом виготовлення, декорування та призначення.
В таблицях 1 і 2 висвітлені результати хімічного аналізу найбільш характерних видів скла, знайдених на території гутища. Для хімічного аналізу були відібрані зразки безколірного прозорого, прозорого синьо-зеленого, прозорого синьо-голубого, прозорого фіолетового, а також непрозорого білого (заглушеного) і непрозорого червоного.
Сучасні відомості про властивості та вплив природних матеріалів і окремих хімічних елементів на процеси склоутворення дозволяють теоретично і практично обгрунтувати механізм їх спільної взаємодії та відтворити технологію скловиробництва.
Аналізуючи результати хімічного аналізу різних шихтових складів скла можна зробити висновок про їх близьку подібність. Кольорове скло відрізняється від безколірного лише присутністю у своєму складі барвників – окислів металів. Прозоре скло, а також прозоре кольорове за хімічним складом (а, отже, і за складом склошихти) є однотипними і їх можна віднести до однієї групи кремнеземно-калієво-кальцієвих. Скло виготовляли безсвинцеве, у хімічному складі скла відсутні сполуки свинцю.
Склад склошихти не відзначався стабільністю хімічного складу і однорідністю, що було характерним для лісових гут. Це впливало на прозорість і чистоту кольору у склі. Пісок поблизу гути, який використовували для виготовлення скла є неоднорідний, шари білого чистого піску чергуються із жовто-червоним, що впливало на якісні показники скла.
Поряд із чистим прозорим склом зустрічається скло із зелено-жовтим відтінком, інколи з вкрапленнями чорного кольору. Хімічний аналіз вказує на присутність у склі сполук заліза, що перевищує допустимі норми і впливає на прозорість скла, частково забарвлює його у небажаний зеленкавий колір.
З давніх часів пісок був і залишається основним склоутворюючим компонентом у склі. Він надає склу прозорості, чистоти, міцності, твердості, щільності. Однак, висока температура розтоплення (понад 17000С ), швидке застигання та висока в’язкість скломаси не дають змоги використовувати пісок в якості єдиного компонента для виготовлення скла. Для зниження температури скловаріння і надання скломасі необхідних в’язко-пластичних властивостей до складу склошихти додають матеріали, що роблять скломасу придатну до виробництва. На сьогоднішній день такими речовинами є поташ, сода, крейда та інші вапняково-крейдяні суміші. З історії скловиробництва відомо, що до складу склошихти додавали попіл, який отримували від спалювання листяних дерев. У попелі, як і в поташі , є сполуки калію, які не лише впливають на зниження температури варіння скла, а й покращують його прозорість, блиск і чистоту кольору. В попелі присутня незначна кількість сполук натрію, що доповнює якісну характеристику скла. Це підтверджується результатами хімічного аналізу (табл.1).
Присутність у склі сполук кальцію і магнію (табл.1) свідчить про те, що до складу шихти додавали природну вапнякову (можливо, з домішками крейди) сировину, до складу якої входять сполуки кальцію і магнію. Як тепер можна стверджувати, сполуки кальцію і магнію доповнюють якісні властивості скла, роблять його міцним, щільним і чистим.
Однак, чистота, однорідність і прозорість не завжди домінує в археологічному склі, тобто аналізований склад шихти часто не відзначається стабільністю складу і якістю. Таке явище було характерним для лісових гут. Поряд із чистим склом зустрічаються зразки неочищеного з вкрапленнями різних забруднюючих матеріалів, з повітряними бульбашками, з небажаним зелено-жовтим забарвленням. Пісок використовували непромитий, неочищений і непросіяний від природних домішок. Попіл використовували також без попереднього промивання і просіювання. Проте, незважаючи на ці недоліки, технологічний процес скловиробництва в Уневі був добре налагоджений, про що свідчить знайдене різноманіття виготовлених скловиробів як прозорих , так і кольорових.
Кольорове скло, а відтак і вироби на його основі, виготовляли, як підтверджують результати хімічного аналізу, з додаванням окислів кольорових металів кобальту, міді, марганцю, а також їх комбінації (табл.1).
Синьо-зелене прозоре скло (колір морської хвилі) отримували при додаванні у склошихту окису міді (1,64%). Чисті смарагдові відтінки присутні на фрагментах скла з додаванням окису міді.
Окис кобальту у комбінації з окисом міді надавали склу інтенсивного синього кольору. Кобальтове скло різних відтінків зустрічається серед уламків найчастіше. Склонитку із синьо-зеленого і кобальтового скла використовували для декорування гарячих скловиробів, для виготовлення філігранного скла, для наліпів різної форми. Окремі вироби декорували світлоголубою дрібнозернистою скляною крихтою.
Барвником для пурпурово-фіолетового скла був окис мангану (табл.1). Частин скловиробів фіолетового кольору знайдено мало. Майстри-гутники використовували фіолетовий колір для виготовлення скляних ниток. Фіолетові склонитки використовували для декорування скловиробів з білого та прозорого скла. На тонкостінних виробах (до 2мм) марганцеве скло стає напівпрозорим, а в заливах набуває темного коричнево-фіолетового кольору.
Серед знахідок присутнє скло жовтого з відтінками медового кольору. Такий колір склу надають сполуки заліза. У цьому випадку окис заліза присутній у склошихті як спеціальна кольорова добавка-барвник.
Серед численних знахідок присутня велика кількість непрозорого білого та червоного скла – склоемалі. На території гути знайдені частини скловарних тиглів із залишками склоемалей різних кольорів. Хімічний аналіз зразків склоемалі вказує на присутність сполук фосфору у кількості 3,65% Р2О5. У скловиробництві сполуки фосфору використовують для надання склу непрозорості, тобто для виготовлення склоемалі. Рентгеноструктурний аналіз підтвердив присутність у склі фосфору, а саме фосфорнокислого кальцію (рис.1, характерні максимуми на дифрактограмі 4,67, 3,40, 3,46, 2,81, 2,79, 2,71, 2,38 А та ін.). Сполуки фосфору вводили до складу склошихти з використанням кісткової муки, яку отримували від спалювання кісток тварин. Для отримання кольорових склоемалей до складу склошихти додавали відповідні окисли металів.
Рис. 1. Дифрактограма білої склоемалі.
Склоемалеві маси використовували не лише для виготовлення окремих виробів (знайдено фрагменти скловиробів), але й для малювання на склі. Знайдено зразки мальованого скла рослинним орнаментом (на білому склі розпис кобальтовою емаллю). Очевидно, технологія варіння кольорового скла і склоемалі була запозичена від візантійських майстрів.
Практикувалася техніка декорування гарячих скловиробів емалями безпосередньо при їх виготовленні ,біля гутної печі. Значна кількість фрагментів скляних кольорових стержнів вказує на їх використання у техніці виготовлення та декорування філігранного скла. Окремі частини стержнів виконані із складним сітчастим малюнком різних кольорів. Техніка виготовлення і нанесення сітчастих візерунків на скло є однією із найскладніших способів оздоблення скла. Важливо, що цією технікою досконало володіли унівські майстри-гутники. На цей час техніка виготовлення філігранного скла була відома лише у Венеції.
Знайдений археологічний матеріал на території Унівської гути є багатокількісний та інформативний. Переважна більшість знайденого скла представлена фрагментами різного посуду: склянки, бокали на ніжках, штофи, кухлі, накривки, ручки, глечики, оболоні та ін. Археологічні знахідки та їх опрацювання дозволяють зробити висновок про особливе значення та існування цього давнього, як на той час, промислового об’єкту з точки зору розвитку вітчизняного скловиробництва. Виготовлення численних різновидів скловиробів та володіння складними техніками їх декорування свідчить про високий рівень майстерності гутників. Багато зразків співзвучні із європейськими скловиробами, що свідчить про існування певного взаємозв’язку між майстрами. Скловироби поширювалися у всіх сферах тогочасного суспільного життя та побуту нашого краю. Археологічні знахідки скловиробів Унівської гути знаходяться у музейних колекціях Львова.
Список використаних джерел:
1. Лосик М.В. Фізико-хімічні дослідження вогнетривів і скла гути Свято-Успенської Лаври кінця XVI –поч. XVII ст. Вісник Львівського національного університету ім. І.Франка. Серія ’’Археологічні дослідження’’. 2002. Вип.5. с. 362 – 378.
2. Мартинюк С.Л. Давнє скло України. Скло України // ред. Олійник Д.М. Київ, 2004. С.176 – 196.
3. Голод І.В. Художнє склоробство у західноукраїнських містах XVI – XVII століть: Скло в Україні. Історія та сучасність: матеріали наук. конф., Львів, 2018 р. / Зах. наук.центр НАН України, 2018. с. 32-35.
4. Свєшніков І.К. Давньоруське скло із Звенигорода на р.Білці: Скло в Україні. Історія та сучасність: матеріали наук. конф., Львів, 2018 р. / Зах. наук. центр НАН України, 2018. с. 7 - 19.
5. Polske szklo do polowy XIX wieku / Redactor H. Limanowska – Noskowska. Wydanie drugie, uzupelnione. Zaklad Narodowy imenia Ossolinskich Wydawnictwo. Wroclaw: 1987. 193 s.
6. Technologia szkla. Redactor naukowy Plonski I. Warszawa, 1962. 963 s.
7. Wyrobisz. Szklo w Polsce od XIV do XVII w. Wroclaw, 1968. 223 s.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter