У сучасних умовах реформування системи освіти держава сприяє розвитку конкурентного середовища між суб’єктами ринку освітніх послуг зі сторони виробників та зі сторони споживачів освітніх послуг. У вітчизняній економіці спостерігається помітна активізація підтримки Державою інновацій, з використанням організаційно-юридичних умов та інструментів фінансово-економічної політики, що заохочує динаміку усіх суб’єктів господарської діяльності до інновацій, що також зараз активно спостерігається на ринку освітніх послуг. Це відкриває для України можливість переходу на світові стандарти раціонального та розумного споживання й ефективного компетентнісного навчання протягом життя.
Мета дослідження полягає в тому, щоб проаналізувати й з’ясувати деякі аспекти інноваційності освітніх послуг та можливості гармонізації з міжнародними стандартами в контексті сучасних умов транзитивності українського суспільства.
Основними методами дослідження є: соціологічне дослідження у формі анкетування, аналіз окремих складових, спостереження за змінами, що відбуваються в освітньому просторі та системне узагальнення. Для огляду обраного питання, проаналізовано низку документів та наукових джерел, до яких належать роботи українських та іноземних авторів, програми розвитку освіти, дані з офіційних інтернет-джерел урядових та неурядових організацій, які стосуються освітніх послуг, що дає змогу розглянути проблематику дослідження з різних позицій.
Результати дослідження. Інноваційна освітня діяльність передбачає нововведення в організації та технології процесу навчання (дистанційне навчання на інтернет-платформах, спільне навчання з розробниками інноваційних технологій та з використанням штучного інтелекту нейросітки тощо), методичному забезпеченні навчального процесу (інтерактивні та електронні посібники та нововведення, щодо надання інноваційних освітніх послуг).
Важливо розуміти, що інноваційна освіта передбачає орієнтацію не лише на передачу знань, а й на оволодіння базовими компетенціями, які уможливлюють самостійне здобуття знань упродовж професійної діяльності. Щодо інновацій сучасності належить неформальна освіта та інформальна освіта (самоосвіта). Зазначимо, що неформальна освіта – освіта, яка здобувається, за відповідними освітніми програмами та не передбачає присудження визнаних державою освітніх кваліфікацій за рівнями освіти, але може завершуватися присвоєнням професійних та/або присудженням часткових освітніх кваліфікацій [2]. Формами неформальної освіти є: семінари, тренінги, майстер-класи, майстерні, дистанційні курси, вебінари, а також використання «кейс-технологій», модульного навчання тощо. Інформальна освіта (самоосвіта) – освіта, в якій передбачається самоорганізоване здобуття особистістю певних компетентностей, пов’язаної з професійною, громадською або іншою діяльністю, під час повсякденної діяльності тощо. До форм здобуття інформальної освіти належать відеозаняття, медіа-консультації, користування матеріалами мережевих бібліотек, читання спеціалізованих журналів, професійне спілкування з колегами, незаплановані випадкові бесіди тощо [2].
Вважаємо, що до переліку інноваційних послуг також належать: наукові розробки, проекти, дослідження; проведення науково-дослідних занять; впровадження використання у навчальних курсах інформаційних технологій; моделювання освітнього середовища із врахуванням індивідуальних відмінностей між учасниками освітнього процесу тощо.
Організацією неформальної та інформальної освіти успішно займаються неурядові установи, приватні особи тощо. У недалекому майбутньому частково дану функцію виконуватиме штучний інтелект, використовуючи платформи дистанційного навчання.
Важливо звернути увагу, що на мікрорівні у сформованості інновативного змісту діяльності інноваційного освітнього закладу значну роль відіграє колектив установи. На нашу думку, на макрорівні важливою складовою буде об’єднання інноваційних освітніх закладів на базі громади, яка здатна об’єктивно оцінити ефективність нововведень та визначити подальший поступ інноваційного освітнього розвитку. Зокрема, нами було проведено соціологічне дослідження на прикладі анкетування педагогів місцевих громад Тернопільської області (Україна). У результаті проведеного анкетування, з’ясовано, що у виборі освітніх послуг: 50,2% респондентів послуговуються якістю та прикладним характером освітніх програм; 59,7% – визначили якісний склад персоналу; 31,5 – звертають увагу на рівень акредитації освітньої установи; 28% – вказують на відомість та престижність установи (організації, фіз. особи), яка надає освітні послуги; 43,6% респондентів надає перевагу, формам організації навчального процесу; 26,5% респондентів обирає відповідність організації, що надає освітні послуги міжнародним стандартам, а ціна складає пріоритет лише у 20% респондентів. Вважаємо, за результатами дослідження, що основними критеріями у виборі освітніх послуг є якісний склад персоналу, якісний, прикладний характер освітніх програм та форми організації навчального процесу.
Щодо форм (конкретно) організації навчання, розподіл пріоритетів респондентів наступний: лекція – 23,7%; семінар – 20,4%; практикум – 45,5%; вебінар – 19%; тренінг – 50,2%; гра – 51,7%; дослідницький проєкт – 40,3%; групова консультація – 24,2%; індивідуальна консультація – відповідно 29,9%.
Результати анкетування засвідчують, що педагоги надають перевагу інноваційним формам організації освітнього процесу: тренінг, гра, практикум та дослідницький проект, а дистанційна форма організації роботи не є в пріоритеті сучасного вибору даної категорії споживача.
Враховуючи, що нині внутрішній ринок освітніх послуг в Україні характеризується перевищенням пропозиції над попитом, та у зв’язку із вимушеною зовнішньою еміграцією населення за кордон в умовах воєнного стану, спостерігається посилення конкуренції на ринку освітніх послуг, що істотно знизило конкурентоспроможність недержавних освітніх установ. Доходимо висновку, що недержавним освітнім установам слід звернути увагу не лише на цінові методи конкуренції, а більшу увагу приділити якісним інноваційним характеристикам програм прикладного характеру, інтерактивним формам організації освітнього процесу, а в перспективі звернути увагу на індивідуалізацію навчання, що дасть можливості гармонізації вітчизняної освіти з міжнародними стандартами в контексті сучасних умов транзитивності українського суспільства.
Література
1. Індикатори науки та інновацій : міжнародні стандарти та практика їх використання в Україні : кол. моногр. ; за ред. І. Ю. Єгорова. НАН України. К., 2016. 156 с.
2. Закон України «Про освіту» 05.09.2017 р. № 2145-VIII2017. Відомості Верховної Ради (ВВР), Київ, № 38–39, ст. 380. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19#Text (дата звернення: 05.04.2023).
3. Про схвалення Стратегії розвитку вищої освіти в Україні на 2022–2032 роки. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 р. № 286-р. Київ. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/286-2022-%D1%80#Text.
_______________________________________________________________________________________
Науковий керівник: Собко Ольга Миколаївна, доктор економічних наук, професор
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter