Духовне виховання дитини – запорука стабільного і гідного майбутнього для кожної країни. Неможливо переоцінити роль духовності в розвитку особистості, в розвитку суспільства. Духовність завжди була пріоритетом виховання і самовиховання, в усі часи філософи, педагоги, літератори наголошували на першорядній ролі духовності у формуванні особистості дитини. Сучасне українське суспільство особливо потребує духовної сили, єдності від своїх громадян, зокрема й духовного виховання дітей, яке починається з дошкілля, з родини, з найближчого оточення маленької особистості.
Духовність і духовне виховання є предметом чисельних досліджень педагогів, психологів, теологів, культурологів і філософів, проте й досі немає єдиного визначення цих понять і критеріїв, компонентів, які забезпечать ефективний процес духовного виховання [2, c. 18]. Ці питання полемічні і вимагають ґрунтовних полінаукових досліджень. Проаналізувавши праці українських педагогів і психологів (А. Батрак, І. Бех, М. Боришевський, Н. Гірліна, О. Кисельова, О. Шевченко, Ж. Юзвак та ін.), зупинимось на компонентах духовності людини:
1. Потребово-ціннісний компонент відображає духовні потреби і духовні ціннісні орієнтири. Духовні потреби людини зумовлюють прагнення до засвоєння духовних еталонів (цінностей): добро, любов, чесність тощо і залучення їх до власного життя. Духовні ціннісні орієнтири – позитивне спрямування на духовний тип поведінки. Від сформованості зазначених характеристик духовності залежатиме успішність і можливість становлення інших її складових [3, c. 32].
2. Вчинково-поведінковий компонент характеризує духовний тип поведінки та духовний саморозвиток. Духовний тип поведінки проявляється у побудові людиною власної поведінки і життя згідно з гуманістичними і естетичними ідеалами. Духовний саморозвиток – це «процес свідомого управління своєю діяльністю і поведінкою, відповідно до духовних орієнтирів, який має на меті самовдосконалення та самореалізацію» [3, c. 33]. Оптимальним (сензитивним) періодом для формування психічних якостей, необхідних для подальшого саморозвитку, є ранній вік.
3. Пізнавально-інтелектуальний компонент визначається такими інтелектуальними характеристиками, критичність мислення, його глибина і самостійність, здатність до аналітичних операцій, спостережливість, допитливість тощо.
4. Вольовий компонент проявляється у цілеспрямованості, наполегливості, саморегуляції, самовладанні, сензитивним періодом для закладання психічних основ вольових якостей – є дошкільний вік.
5. Чуттєво-емоційний компонент характеризує рівень розвитку емоційної сфери – здатність до емпатії і переживання різних емоцій та почуттів. Значне місце тут займають такі морально-духовні поняття, як: любов, совість, надія, співчуття, віра тощо. Ці почуття вперше проявляються у дитини в ранньому віці й залежить від соціального оточення дитини.
6. Естетичний компонент відображає специфічне чуттєво-емоційне та інтелектуально-пізнавальне ставлення особистості до соціального оточення, природи, матеріальних і духовних цінностей, культурних надбань людства. Формується цей компонент у дитини починаючи з молодшого дошкільного віку, також під впливом довколишніх людей, соціальних і природних умов [4, c. 35-37], [6, c. 5-7].
Отже, означені компоненти формуються в особистості в період дошкільного дитинства, що вимагає особливої уваги до духовного виховання саме від батьків і закладів дошкільної освіти. Серед визначених компонентів духовності одними із ключових для духовного становлення людини учені (А. Батрак О. Кисельова, Ж. Юзвак) вважають естетичний компонент. Таке припущення виходить із констатованого дослідниками у процесі розвитку особистості тісного зв'язку її пізнавально-інтелектуальної, чуттєво-емоційної сфер та поведінки, з одного боку, й естетичних характеристик – з іншого.
У дітей дошкільного віку спостерігається так зване явище перенесення позитивно-емоційного ставлення до естетичних об'єктів на етичні характерис-тики та пізнавальні показники: діти демонструють потребу у сприйманні не лише естетичних предметів, а й інших об'єктів, виявляють більш високу форму емпатії, гуманне ставлення до людей, до живої природи, тобто красивий – добрий, лагідний приємний [5, c. 188].
Дитина сприймає духовні ознаки черес естетичні характеристики. Це свідчить про те, що, розвиваючи естетичний компонент духовності, можна ефективно впливати на формування інших її складових та оптимізації духовного розвитку особистості, за допомогою ефективних методів формування її естетичних характеристик. Адже людина, яка вміє відчувати красу, тобто має розвинену потребу естетичного сприйняття і здатність до нього, водночас розвивається інтелектуально, оскільки таке сприйняття потребує спостережливості, аналітико-синтетичного мислення, формує вміння оцінювати, висловлювати певні судження.
Найвищий рівень естетичного сприйняття – естетичне споглядання – це здатність дитини самостійно виділяти з довкілля об'єкт для його тривалого естетичного сприймання. Під час естетичного споглядання розвиваються навички зосередження й утримування уваги, тобто розвивається її стійкість. Саме на це спрямована виховна робота в ЗДО, яка має на меті спостереження за явищами природи, ознайомлення з витворами мистецтва та матеріально-культурного надбання людства. Сприйняття музичних та художніх творів також опосередковано впливає на розвиток естетичного сприйняття, оскільки через слуховий аналізатор дитина сприймає естетику твору, підкріплюючи її уявними образами та пропонованою наочністю.
Отже, завдяки багаторазовому переживанню позитивних естетичних емоцій у дитини формуються естетичні почуття. Будь-яке естетичне явище викликає радість, подив, захоплення. Складні й різноманітні почуття супроводжують сприймання творів мистецтва. Підготовлена до сприймання дитина, розглядаючи картину, відчуває її настрій, уявляє персонажів та їх емоційний стан, намагається зрозуміти їхні вчинки, все це стимулює розвиток емоційної сфери, емпатії дитини. Розвинутий естетичний компонент духовності сприяє формуванню потреби плекати та оберігати красу природи, витвори мистецтва тощо. Естетичні переживання сприяють розвитку уяви, зумовлюють творчу активність, оскільки естетичний об'єкт викликає бажання відтворити його зображувальними засобами (створити малюнок, аплікацію тощо).
Список використаних джерел:
1.Батрак А. Духовно-моральне виховання учнів. Завуч. Київ, 2014. № 1. С. 18-21.
2.Бех І. Духовний шлях зростаючої особистості: обґрунтування орієнтирів. Рідна школа. Київ, 2016. № 11-12 (1043-1044). С. 3-12.
3.Боришевський М.Й., Шевченко О.В. Психологічні закономірності розвитку духовності особистості: монографія / за заг. ред. М. Й. Боришевського. Київ: Педагогічна думка, 2011. 200 с.
4.Гірліна Н. Ю. Духовна культура та процес соціалізації. Грані. Дніпро, 2016. №3. С. 32-37.
5.Кисельова О.І. Духовно-моральне виховання дошкільників засобами українського фольклору. Наука і освіта. Одеса, 2011. №4. С.187-190.
6.Юзвак Ж. М. Духовність : погляд психолога. Початкова школа. Одеса, 2000. №3. С. 5-7.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter