Тема пропонованої розвідки пов’язана із новітньою практикою залучення до репертуару та наукового обігу творів маловідомих або забутих жінок-композиторок ХІХ –початку ХХ ст. У розвідці вперше в українському музикознавстві розглянуто камерно інструментальну творчість і, зокрема Струнний квартет Аманди Майєр-Рентген – шведської скрипальки та композиторки романтичної доби, чия творчість не є широко висвітленою не лише в українському музикознавстві, але й у світовій музичній науці. Аманда Майєр-Рентген (Amanda Maier-Röntgen, 1853–1894) – вихованка Королівської академії музики в Стокгольмі та Лейпцизької консерваторії, де вона вчилася композиції в Карла Рейнеке та зі скрипки в Енгельберта Рентгена (Engelbert Röntgen), концертмейстера оркестру Гевандхауз зі скрипки. Активно гастролювала Європою як скрипалька, її твори та виконавська діяльність досить схвально оцінювалися критиками і сучасниками.
Сьогодні творчість А. Майєр знову відкривається й популяризується у світі завдяки зусиллям як Шведського музичного товариства, так і інших європейських та американських музикантів.
Перу композиторки належить низка камерно інструментальних творів, в переважній більшості для скрипки або за участю скрипки, інших струнних інструментів та фортепіано.
Струнний квартет Ля мажор було написано в 1877 р., у зрілий період творчості мисткині, якою тоді вже було написано Сонату для скрипки і фортепіано, Тріо для скрипки, віолончелі і фортепіано та інші камерні твори, частина з яких не зберіглася. Квартет, з одного боку, продовжує продовжує тенденції, що намітилися у попередніх творах такі як лаконізм композиції, пластичність мелодичних ліній, плинність та зв’язність форми, обумовлена інтонаційною спорідненістю тем, «відкритістю» синтаксичних структур та вуалюванням кадансів; динамічність розробкових розділів. З іншого боку Струнний квартет має нові риси порівняно зі скрипковою Сонатою та фортепіанним Тріо. Якщо композиція Тріо відрізнялася класичною врівноваженістю, то у Квартеті А. Майєр ніби віддає данину певним традиціям жанру, що починаючи з часів віденських класиків, особливо Л. ван Бетховена, часто мислився композиторами як своєрідне поле для експериментів. Це проявляється як на рівні загальної будови циклу, так і на рівні композиції окремих частин. Так, чотиричастинна структура Квартету (з повільною другою частиною і скерцо на третій позиції, на відміну від Тріо) є тонально незамкненою: перша частина написана в A-dur, друга – Andante – в D-dur, скерцо в cis-moll, фінал – в fis-moll. Принцип тональної розімкненості розповсюджується також і на внутрішню будову частин, структуру окремих епізодів. Так, тематичний матеріал побічної партії першої частини у репризі далеко не одразу приходить до основної тональності: першу тему ПП подано у паралельному мінорі, і лише друга звучить в A-dur; теж саме стосується проведень основного тематичного матеріалу й у репризі фіналу: тема головної партії спочатку звучить в a moll і тільки потім у основній тональності частини fis-moll. Слід також відмітити активний тональний рух не лише в розвиваючих частинах, але й в експозиційних: вже головна партія першої частини містить відхилення в далекі тональності (наприклад, низьких VII і VI щаблів); відхід від класичних тональних співвідношень на рівні циклу і будови окремих частин (тональність першої теми побічної партії першої частини є верхньою медіантою відносно основної тональності, і в цій самій тональності написано й третю частину, а тональність фіналу, навпаки, є нижньою медіантою відносно основної тональності A-dur). Водночас велику роль у Квартеті починають відігравати тональні арки: наприклад, і перша тема побічної партії в експозиції першої частини, і третя частина написані в cis moll, проведення першої теми ПП в репризі першої частини ніби готує тональність фіналу (fis-moll). Тональні зв’язки присутні й між другою темою першого розділу третьої частини й фіналом, а також – між тріо третьої частини й першою частиною (A-dur).
Як і в Тріо, у Струнному квартеті велику роль відіграють похідний тематизм та наскрізні інтонації.
Щодо образного строю твору, то окрім ліричного і драматичного модусів в Квартеті також отримує розвиток жанровість, а саме – різні грані танцювальності. В першій частині практично всі теми мають вальсову основу, друга частина із розміром 6/8 за рухом дещо нагадує сициліану, третя частина – менует. В темі заключної партії першої частини також простежується народний колорит завдяки бурдонним квінтам в басу.
Отже, тональна розімкненість, відхід від класичних тональних співвідношень між частинами, розімкненість форми та образна різноманітність дозволяють говорити про відображення експериментальної природи жанру у творі, що перебуває в межах романтичного стилю і не є результатом пошуків радикального новаторства.
Список використаних джерел:
1. Martyn, J. F. (2018). Amanda Maier: Her Life and Career as a Nineteenth-Century Woman Violinist. (D. Of Mus. Arts diss.). Faculty of Music University of Toronto, Toronto.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter