Аксіологія діалогу культур базується на ідеї, прийняття «інакшості». Позаяк жодна культура не є самодостатньою, їй є чому «повчитися» у інших. Взаєморозуміння та повага забезпечують кращу оцінку різноманітності та культурного розвитку. Реалізація даної ідеї з необхідністю містить низку етичних запитів, зокрема наявністю поваги до культурних відмінностей без засудження та відкидання; відповідальності однієї культури перед іншою щодо етичності її продуктів (таких, що не порушують мир, безпеку людини та навколишнього середовища); рівності у праві мати свою точку зору, творчу позицію, можливість проявляти свій потенціал. Саме ці етичні запити покликані створити середовище для діалогу (який стає одним із найефективніших регулятивів культурної діяльності), в якому до всіх культур, незалежно від їхнього культурного походження, ставляться з повагою.
Поряд з цим, одна з особливостей міжкультурного діалогу постає як проблема взаєморозуміння, через повне або часткове незнання іншої культури. «Інакшість» культури проявляється у відмінних символічних системах кодування світоглядних уявлень, що оприлюднюються у мові, мистецтві тощо. Саме ціннісні орієнтації, на ґрунті яких формуються культури, інколи можуть перешкоджати взаєморозумінню. Наприклад, теорія ціннісних орієнтацій Ф. Клюкхона та Ф. Стродтбека [1] представлена п’ятьма основними категоріями, які повсюдно є спільними для всіх людей в усі часи: вроджена схильність, ставлення людини до природи, часовий вимір, ціннісний тип особистості та модель стосунків.
В контексті першої ціннісної орієнтації йдеться про притаманну людині природу, схильність до добра чи зла (Ф. Клюкхон описав американський погляд на природу людини як злу і досконалу, що виросла з пуританської спадщини [2], водночас японці, приміром, вважають, що люди від природи хороші, і ця вроджена схильність залишається незмінною). Друга ціннісна орієнтація – ставлення людини до природи – маніфестується у формах: підкорення природі, гармонії з природою, панування над природою (в цьому аспекті західний менталітет з ідеєю активної перебудови світу протиставляється японській схильності цінувати єдність/гармонію відношення «Людина-Природа»). Третя ціннісна орієнтація – відношення до часу передбачає, що кожне суспільство у свій спосіб осмислює пріоритетність минулого, сьогодення та майбутнього (американська культура орієнтована на майбутнє і «дивиться вперед», її представники планують і ставлять цілі, прагнуть змін і росту. Орієнтовані на минуле, культури, такі як Японія, Китай, Корея, цінують традиції та досвід і схильні розглядати їх як орієнтир для ухвалення рішень). Четверта ціннісна орієнтація – модальність людської діяльності – пріоритетними вважає саму діяльність, буття або буття в становленні (західні культури надають перевагу діяльності, яка веде до досягнень, що є вимірюваними. Китайські, японські, арабські культури орієнтовані на буття; почуття ідентичності в цих культурах базується на, традиційно укладених, стосунках і стійкій соціальній структурі – люди досягають успіху як команда або зазнають невдачі поодинці). Щодо п'ятої ціннісної орієнтації – модальність людських стосунків, Ф. Клюкхон пропонує три її варіанти: індивідуалістичну (північноамериканські культури), побічну та лінійну (східні культури).
Ціннісні орієнтації культур – глибинні основи їхньої «інакшості». Незнання відмінностей часто призводить до того, що інакші культурні ідентичності формують різні стереотипи на рівні сприйняття, а це створює прірву між внутрішньою та зовнішньою культурою. Останнє призводить до виникнення нових стереотипів та упереджень вже на рівні ставлення. Для вирішення вищеозначеної проблеми, на наше глибоке переконання, варто застосувати діалог (як кращий спосіб культурної взаємодії), учасники якого виходять з передумови, що «Інший» не означає неправильний, «Інший» – це Інший. Якщо припустити, що універсальних цінностей, навколо яких можна побудувати ідеальну культуру, не існує, то чи не може сам процес їхнього обговорення стати єдиним способом створення найкращого спільного культурного простору; єдиним способом уникнення ситуації, коли культурні конфлікти переростають у криваві? Але цінність діалогу ми бачимо в тому, що він виступає водночас і інтегратором, і мотиватором щодо збереження культурної ідентичності, і до можливої її трансформації. Звичайно для мовної гри між культурами стосовно їхніх цінностей, окрім, окреслених вище, етичних настанов (які набуваються в процесі діалогу з розвитком культури спілкування), важлива ще природна здатність культур – бути відкритими задля свого ж процвітання.
Теорія Ф. Клюкхона і Ф. Стродтбека дала поштовх для подальшого дослідження ціннісних відмінностей культур з урахуванням того, що їхня інакшість є стимулом для діалогічного процесу, а не перешкодою. Сприйняття культурно-історичних відмінностей можна подолати шляхом інтеграції «іншого» мислення. Дискурс про ціннісну відмінність може провадитись в різних моделях культурного діалогу, але найоптимальнішою, на нашу думку, є методологія філософського споглядання, що передбачає процес аналізу фундаментальних питань про природу реальності, знання та цінності. Оскільки, єдина мета філософа в культурному діалозі – зробити його можливим і результативним, що досягається забезпеченням консенсусу між позиціями. Методологія філософського споглядання – одна із можливих моделей культурного діалогу. В сучасному мінливому світі діалог постає майданчиком для створення стабільності, а нейтралітет філософа забезпечує дистанцію – дає можливість «вбудувати», критично проаналізовані, позиції в контекст інтелектуальної культури, відкриваючи нові горизонти; розуміти культури; шукати нові шляхи вирішення проблем.
Власне такими ми бачимо цінності діалогу в міжкультурному просторі.
Література:
1. Kluckhohn F., Strodtbeck F. Variations in Value Orientations. New York: Row, Peterson and Co., USA, 1961. 187 р.
2. Kluckhohn F. Dominant and variant value orientations. Personality in nature, society, and culture / C. Kluckhohn & H. Murray (Eds.) NY: Alfred A. Khopf, 1953. P. 342-357.
|