Храм – це не лише осередок духовного спілкування людини з Богом, це центр громадського життя. Завдяки храму в хаос навколишнього світу вноситься лад і духовна дисципліна. Сучасні світові нації сформувалися довкола своїх храмів і Україна не є виключенням. Пам’ятки церковної архітектури є невід’ємною і найціннішою складовою нашої національно-культурної спадщини.
Церква на Сокирянщині (Дністровський район Чернівецької області), як і скрізь в Україні, була центром культурного життя, найвизначнішою пам’яткою і скарбницею творів мистецтв. Найперші прямі задокументовані свідчення про існування церкви в селі Білоусівка відносяться до XVIII століття. В 1769 році у Білоусівці почали зводити нову церкву на честь Святого Великомученика Димитрія Солунського. За іншими даними будівництво почалося ще в 1764 році, але через несприятливе становище і фінансові труднощі будівництво затрималося. У 1770 році у Білоусівці була освячена і відкрита для прихожан Свято-Димитріївська церква. На охоронній табличці, яка встановлена на церкві, роком закінчення будівництва зазначено 1794 рік. У «Відомостях про стан церков Бессарабії у 1812-1813 рр.» зазначається про стан Свято-Димитріївської церкви: «побудована з дерева доброго але мала і доволі стара; одягу та церковних книг доволі мало» [2, С. 261].
У «Відомості про Димитріївську церкву Хотинського повіту селища Білоусівка» за 1832 рік сказано, що церква побудована в 1770 році «старанням прихожан» [1]. У 1770 роках при Свято-Димитріївській церкві служив один священик – Сімеон. Церковним старостою в той же час був місцевий селянин Василь Трач (1728 року народження).
За своїм виглядом, церква повторює характерну для Буковини композиційно-просторову схему тризрубного безверхого храму. Всі зруби квадратні. Накрита загальним високим скатним дахом з сильним виносом на кронштейнах-випусках верхніх вінців зрубів. З бабинця в неф веде фігурна арка-виріз. Враження висотно розкритого простору підсилює контраст коробового перекриття нефа з плоскими стелями апсиди і бабинця. Дзвіниця поставлена на захід від церкви, дерев’яна, квадратна в плані, двоярусна, каркасна, четверик на четверику. Пам’ятник являє зразок дерев’яної народної архітектури, приклад будівель архаїчного типу, поширених на Буковині в XVIII-XIX ст. [3, с. 10].
Протягом всієї відомої нам історії церкви в селі Білоусівка, місцеві прихожани проявляли всіляку турботу про неї. За народними переказами в 1890 році була надана подяка єпархіального начальства селянину Семену Цуркану, який пожертвував 467 рублів на придбання для церкви різного роду речей. В 1900 році йому ж було надане архіпастирське благословення за придбання для церкви дзвона і священицького облачення вартістю 300 рублів. У 1901 році надане архіпастирське благословення землевласнику Миколі Анастасійовичу Статевічу за пожертву в церкву села Білоусівка одягу для священника і трьох покривал вартістю 110 рублів. У 1902 році архіпастирське благословення отримала Євдокія Цуркан за придбання для церкви траурного священицького облачення, двох великих позолочених хоругв, двох покривал на престол і великої позолоченої лампади. У 1903 році було оголошено схвалення єпархіального начальства Михайлу Маркітону за пожертвування в церкву села Білоусівка семисвічника і висячої лампади, а також за придбання для церкви срібних речей. Тоді ж вже згадана селянка Євдокія Цуркан придбала для Свято-Димитріївської церкви дарохранительницю, трисвічник великоденний і кропила [3, с. 10].
Відомий дослідник В. Г. Курдіновський, обстеживши на початку XX століття Білоусівську церкву, зазначив, що в ній є стародавнє Євангеліє, надруковане у Львові в 1690 р., і старовинна полотняна риза. Є також ікони з 1812 року. В 1910 році місцевий священик передав це унікальне Євангеліє Бессарабському церковному історико-археологічному товариству, про що в «Журналі річного зібрання» товариства, від 18 березня 1911 року був зроблений наступний запис: «Преосвященний Никодим доповів зібранню, що
від священика церкви села Білоусівка 5 округу, Хотинського повіту, Петра Полянського при проханні від 16 грудня 1910 року за №72 надійшло Євангеліє, передане в бібліотеку товариства Преосвященним 20 грудня 1910 року. Євангеліє надруковано 28 листопада 1690 року у Львові, про що свідчить титульний лист. Постановили: жертводавця дякувати, Євангеліє, передане бібліотекарю, занести в каталог» [3, с. 16].
Нині у старій Свято-Дмитріївській церкві, яка розташована на кладовищі, один раз на рік проводиться богослужіння. З хрестами, що знаходяться біля церкви, пов’язано чимало різних цікавих переказів, спогадів і навіть легенд. Вони колись були переважаючими в місцевих переповідках минулого. Адже священне для корінного білоусівчанина – це не стільки загадкова пам’ятка минулого, але й вікова родова спадщина. До цього кладовища разом з віруючими приходить і нинішній настоятель Свято-Дмитріївської церкви села Білоусівка отець Юрій.
Збільшення чисельності населення с. Білоусівки та мала місткість церкви змусило місцевих жителів задуматися про будівництво нової церкви в селі. 10 травня 1889 року було затверджено Білоусівське церковно-приходське піклування (складалося з голови і 12 постійних членів), яке спочатку оголосило своєю метою збір коштів на спорудження нової церкви.
21 серпня 1911 року на центральній площі села була закладена нова кам’яна церква, також на честь святого великомученика Димитрія Солунського. Учитель місцевої Білоусівської церковно-приходської школи І. Чорней про цю подію у своїй статті, опублікованій в Кишинівських єпархіальних відомостях, в тому ж 1911 році, пише наступне: через необґрунтовані розтрати з боку духовенства, будівництво затяглося. Дійшла справа навіть до селянських стихійних бунтів, наприклад, такі факти засвідчені в 1913 році: «Селяни с. Білоусівка Хотинського повіту відмовилися будувати церкву і нести повинності на користь духовенства. У відповідь на вмовляння прибулого губернатора з натовпу пролунали крики, що їм «церква не потрібна, бо нема коли її відвідувати, так як вони мають працювати у поміщиків і на них молитися» [4].
За даними на 1914 рік нова «споруда доведена до даху». Але, різного роду обставини (Перша і Друга світові війни, войовничий атеїзм та ін.) призвели до того, що будівництво церкви було законсервовано на десятиліття. Після закінчення другої світової війни, з приходом Радянської влади, в незавершеній будові був розміщений клуб [4].
Церква була добудована у 1990 році. Вона покрита алюмінієвою бляхою з одним великим куполом посередині, і чотирма меншими по боках, спереду розташована дзвіниця. Освячення церкви відбулося 8 листопада 1990 року на честь святого Дмитра Солунського і церква прийняла назву Свято-Дмитрівської. Вона є правонаступницею старої Свято-Дмитріївської християнської церкви, яка була зведена в 1794 році.
Список використаних джерел
1. Відомість про Дмитрівську церкву Хотинського повіту селища Білоусівки 1832 рік.
2. Відомості про стан церков Бессарабії у 1812-13 рр. Праці Бессарабської Губернської вченої архівної комісії. Т. III. Кишинів, 1907. С. 261. http://oldchisinau.com/lib/files/SostoianieTserkveivBesarabii1812-1813gg-Halippa(BGUAK1907).pdf (дата звернення: 10.01.2023).
3. Журнал річних зборів Бессарабського церковного історико-археологічного суспільства, від 18 березня 1911 р. // Праці Бессарабського Церковного Історико-Археологічного товариства. Вип. VI-й. / За ред. В. Курдіновського. Кишинів: Єпархіальна друкарня, 1912. 497 с.
4. Мандзяк О.С. Православна церква на Сокирянщині. «Сокирянщина», 2016. 748 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter