Дана робота демонструє основні ідеї М.Фуко влади, які було сформовано в період активної фази життєдіяльності мислителя. Філософ хронологічно-логічно виклав свої судження в працях: «Історія безумства», «Наглядати і карати», «Воля до істини». Основна його мета досліджень – «конституювання самого себе в якості творця свого власного життя». Розкриваються онтологічні та гносеологічні засади дискурсу влади.
Основний період формування концепції влади припадає на XX-XXI сторіччя. Ці сторіччя насичені прогресивними,реформаторськими процесами. В цілому більшість концепцій даного періоду не сумісні між собою.
Французька філософія відома прогресивними ідеями М.Фуко. Активну діяльність мислителя можна розділити на два періоди - структуралістичний та постструктуралістичний. Саме другий період припадає на час активної громадянської позиції філософа, щодо викликів сучасності та визначення проблеми філософського суб’єкта.
М.Фуко був соціально активним, а в політичному середовищі – реформатором. Філософ на своїх лекціях наголошував: «Не используйте мысль для придания политической практике ценности истины»[1, с.6].
Мішель Фуко завжди був в епіцентрі історичних подій не лише у Франції, а й за кордоном. В 1979 р. мислитель виступив з підтримкою ісламської революції в Ірані на боці протестантів. Він вбачав у діях протестантів «народний прорив до свободи», слідкував за хронологією подій та публікував свої вислови у газеті «Ліберасьйон». Слід зазначити, що «Ліберасьйон» - це наймолодша французька газета національного характеру.
Фуко завжди прагнув пізнати невідоме, відкрити нове, завдяки своєму скепсису не мав догматизму. Лекції Мішеля систематично відвідували відомі політики , його висновки історичних знакових подій, нотували та записували на магнітофонні касети. На одній із лекцій мислитель відзначив проблему «влади» і «знання». Його праця «Історія безумства» чітко аналізує та демонструє взаємозв’язок даних категорій. Не забуваємо, що саме в 60-х роках XX ст.. у Франції домінує екзистенціалізм та феноменологія, а Фуко перебував під впливом філософських поглядів М.Хайдеггера і Е.Гуссерля. Перебуваючи в пошуці істини Фуко аналізує праці Ф.Ніцше та Гегеля. Їх ідеї сприяли формуванню теми генезису сучасного європейця. Ідея Ф.Ніцше про генеалогії моралі, де мораль виступає історичною формою досвіду суб’єкта , була повністю переосмислена М.Фуко. Він стверджував , що в результаті зіткнення і модифікації різновидів свободи призводить до влади. Свобода і влада – рушійна сила генеалогій, саме ці категорії відображаються в концепції « влада - знання» у працях М.Фуко.
На тему влади у Фуко вплинув і марксизм. Вчений , навіть три роки був членом комуністичної партії. Досвід праці з авторитаризмом сприяв зацікавленості ролі владних відносин у процесі формування різновидів знання у відношенні до влади.
Фуко з глибокою зацікавленістю вивчав співвідношення влади і знання не лише в політичному колі, а й різних соціальних сферах суспільства: відносини між лікарем і пацієнтом, вчителем і учнем , батьками і дітьми.
Мішель Фуко у розмові з журналістом у 1977 р., аналізуючи свою наукову діяльність, говорить: «…Подлинную трудность для меня представляло решение вопроса, который, впрочем нынче является вопросом для всего мира, а именно вопроса о власти [2, с.280]. Він стверджував, що для формування основних проблем поняття «влади» пройшов тернистий шлях, для усвідомлення потрібно свідомо підійти до даної проблематики.
Для видатного філософа в 1955 році настає час , коли постає непорозуміння поняття «надлишкова влада». Дане поняття ототожнюється з періодом сталінізму в Радянському Союзі та фашизмом у Німеччині. Деякі вчені досліджуючи вище зазначені політичні системи, пояснювали та аргументували з економічної позиції. Але Фуко, зазначає , що припинення їх існування не припиняє існування поняття «надлишкова влада», відповідно такий процес потребує глибокого аналізу політично-соціальних процесів. Фуко пише: «…у нас небыло никаких понятий и исторических инструментов, которые позволили бы как следует уловить всю сложность вопроса власти, посколько XIX ст.., завещавшее нам эти инструменты , воспринимало эту проблему лиш посредством различных экономических схем» [2, с.281].
Але в даному контексті філософ аргументує марксистку систему влади , яка неофіційно існує до середини XX ст.., і говорить про існування інших видів влади, які офіційно невизнані .
М.Фуко стверджує, що його творчість спрямована на проблеми влади і це творчість не просто хвилинна, дана проблематика є лейтмотивом його діяльності і проблематика по-різному вирішується та аналізується. Під час лекції, яка відбулася у франко-японському інституті Кансай в Кіото, Фуко зазначає:« Мои исследования обращаются к техникам и технологам власти. Они сосредоточены на узучении того, как власть властвует и заставляет себе повиноваться»[3, с.319].
Філософ відзначає, що влада є складним феноменом і щоб зрозуміти цю загадкову річ, яка є одночасно видимою і невидимою, присутньою і прихованою, інвестованою повсюди , потрібно довгий час здійснювати глибокий історичний аналіз. Фуко бачить проблему неспроможності існування загальної концепції влади. Такою проблемою постає ототожнення феномену влади з інтерпретацією державної влади і її інститутами (армія, судочинство). В даному випадку теорія держави не могла претендувати на те, щоб охопити феномен влади в її цілісності. Обмеженим, в даному аспекті є і дослідження різного характеру соціальних інститутів. Влада, а головне її сутність і механізми здійснення, вислизають і є не доступними для дослідження. В такому випадку монолітне вивчення влади та політичних інститутів неможливе. Фуко говорить , що народ живе в окулярах і не усвідомлює владного процесу, який реалізується за рахунок соціальних інститутів та установ, які здавалося б, що не мають ніякого відношення один до одного. Наприклад, освітні заклади, пенітенціарні установи, медичні організації, кожна має свою специфіку впливу та використовує власні методи та технології реалізації влади. До того ж, влада проникає у суспільне життя набагато глибше ніж здається, вище зазначені інститути та установи є фундаментом суспільного життя, а принципи їх діяльності формуються віками і є сталими величинами.
Владу, Фуко не ототожнює з політичною владою. В дійсності, говорив філософ : «отношение власти существуют (это – то, несмотря ни на что, нам известно, однако отсюда не всегда извлекают выводы) и проходят через множество других вещей. Ведь отношения власти существуют между мужчиной и женщиной, между тем, кто знает, и тем , кто не знает , между родителями и детьми, внутри семьи. В обществе имеются тысячи и тысячи различных властных отношений[ 2, с.289].
І дійсно, суспільні відносини різного характеру (виробничі, сімейні, шлюбні і т.д.) тісно переплетені і мають одночасно визначальну та обумовлену роль. Недоцільно говорити, наприклад, владні відносини між чоловіком і жінкою, між хворими і здоровими, між освіченими і неосвіченими відбуваються виходячи з позиції державної влади, але не залежать один від одного, скоріше за все навпаки - державна влада спирається на них. Фуко пише у свої працях, що індивід знаходиться в площині де існує «цілий пучок владних відносин», які допомагають йому реалізуватися. У зв’язку з цим, безглуздо, стверджує Фуко, намагатися змінити державну владу, обмежившись зміною державного уряду та деяких соціальних інститутів, завдяки яким здійснюється реалізація державної влади. Змін, перш за все, потребує система мікровлади, адже влада є всевладною, тому що у будь-якій точці виробляє і відтворює себе: «Власть повсюду, не потому, что она все охватывает, но потому, что она отовсюду исходит» [ 5, с.193].
Владу, особливо державну, зазвичай асоціюють з насильством і оцінюють як негативний феномен, але Фуко заперечує, говорить , що таке твердження не відповідає дійсності. Державна влада не може породжувати насильство, в такому випадку вона була б вразливою і слабкою, але вона авторитетна та сильна, завдяки методології на рівні мікровладних систем.
Одним із ключових питань у Фуко постає «відносини влади», «отношения власти являються отношениями силы, противостояниями»[2, с.290]. Тобто відносини влади чітко визначають дві сторони, два полюси: полюс прагнення і полюс протистояння чи то полюс спротиву, тобто сили протидії. Відносини влади, відповідно, перебувають в постійній динаміці та напрузі. Мислитель підкреслює, що «отношения власти являються отношениями силы, противостояниями, а стало быть, они всегда обратимы. И нет отношений власти , которые восторжествували бы целиком и полностю и господство которых было бы необратимым» [2, с.290]. Це пояснюється тим, що існує внутрішній дисонанс відносин влади, але він ще більше прослідковується на рівні мікровлади і абсорбує соціум. У зв’язку з цим існує дивергенція видів влади і їх боротьби. «Всякая борьба, - пишет Фуко, -разворачивается вокруг конкретного очага власти одного из тех безчисленных мелких очагов, каковым может оказаться какой-нибудь мелкий начальник, приватник в муниципальном доме, начальник тюрмы, судья, работник профсоюза, главный редактор журнала» [4, с.76].
Аналізуючи вище зазначені позиції М. Фуко про владу, можемо погодитися у феноменальності даної категорії. Філософ має рацію, державна чи то політична влада – це лише одна із форм феномену влади. В суспільстві можуть існувати і неполітичні, але авторитетні та діючі форми власті. На практиці ми спостерігаємо, як державна влада використовує армію, правоохоронні органи та інші інститути для реалізації своїх дій. Але в конкретно існуючих історичних умовах вони можуть набувати відносної самостійності. Твердження Фуко, що влада зосереджена у всі соціокультурних інститутах без винятку, на мій погляд, не відповідає дійсності. Мислитель намагається довести будь якою ціною, що влада існує не лише в соціокультурних інституціях а й міститься сама в собі. Моя позиція пояснює феномен влади в унікальності її форм та принципів існування як в соціальному так і державно-політичному житті.
Список використаних джерел:
1. Вен П. Фуко. Его мысли и личность / Пер. с фр. В.Ю. Быстрова. – СПб: Восход, 2014. – 195 с.
2. Фуко М. Интеллектуалы и власть: статьи и интервью, 1970-1984: В 3 ч.: Избранные политические статьи, выступления и интервью. Часть 2 / Пер. с фр. И. Окуневой под общ. ред. Б. М. Скуратова. – М.: Праксис, 2005. – 318 с.
3. Фуко М. Воля к истине. По ту сторону знания, власти и сексуальности. / Пер. с фр. С. Табачниковой под ред. А. Пузырея. – М.: Магистериум-Касталь, 1996. 4. – 448 с.
4. Фуко М. Интеллектуалы и власть: статьи и интервью, 1970-1984: В 3 ч.: Ч. 1. / Пер. с фр. С. Ч. Офертаса под общ. ред. В. П. Визгина, Б. М. Скуратова. – М.: Праксис, 2002. – (Новая наука политики.) – 381 с.
5. Фуко М. Воля к истине: по ту сторону знания, власти и сексуальности. Работы разных лет. М., 1996.- 448 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter