Досліджуючи писемність давніх германців, не можливо не приділити увагу готській мові, оскільки вона є єдиним представником східногерманської групи мов, на якій збереглося достатньо повних писемних пам’яток, що дають уявлення про найбільш ранній стан у розвитку німецької писемності.
Метою дослідження вбачаємо встановлення близькості готської мови до загальногерманської, визначення єдності її письмової фіксації, проведення реконструкції та порівняння прагерманських форм.
Актуальність та доцільність даного дослідження визначається тим, що писемні пам’ятки готської мови дозволяють точніше виявити становлення найважливіших загальногерманських типологічних і структурних мовних особливостей та простежити певні мовні зміни, які пізніше отримали свій розвиток в різних ареалах. Вивчення та аналіз взаємин готської та інших давньогерманських мов дозволяє правильно тлумачити складні генетичні зв'язки між ними, визначати характер їх розвитку і взаємовпливу після розпаду прагерманської спільноти.
В роботі було використано метод спостереження, дескриптивний та порівняльно - історичний методи дослідження.
Матеріалом дослідження слугували писемні готські пам’ятки "Срібний кодекс" та "Каролінгський кодекс", а також словники, вибірка з яких склала 4 185 лексичних одиниць.
Серед багатьох лінгвістів, таких як В.В. Левицький, В.Н. Бублик, В.М. Жирмунський, В. Леман є припущення, що прабатьківщиною готів є південна Швеція, звідки на початку нашої ери готи почали свій рух на південний схід. З етнонімом готи пов'язують багато топонімічних назв у Скандинавії: острів Готланд (Gutland - буквально "країна готів"). У І-ІІ ст. н. е. готи жили на Віслі й Одері, звідки на початку II століття вони переселилися на південь, у напрямку Чорного моря. У III столітті готи розселилися на великій території від Дону до Дунаю, об'єднуючись із деякими іншими народностями. Очевидно, тоді ж, у III столітті, готи розділилися на дві великі етнічні групи - вестготи (тервінги) і остготи (грейтунги).
Писемні пам’ятки готської мови часто приймають за точку відліку при проведенні порівняльно-історичних та типологічних досліджень германських мов. Поява готської писемності пов’язана з розповсюдженням серед готів християнства в IV ст. На думку багатьох дослідників, таких як В. В. Левицький, В. Г. Таранець, П. Ернст, Е.-М. Крех, В. Шмідт єпископ Вульфіла (перший християнський проповідник) є творцем готського алфавіту, але стосовно часу написання окремих манускриптів, що збереглися і дійшли до нас, їх думки розходяться. Більшість мовознавців сходяться на тому, що оригінальні рукописні готські тексти IV століття не збереглися, а ті, які дійшли до нашого часу, є переписаними з оригінальних текстів у VI столітті. Що ж до місця створення рукописів, то тут до сьогоднішнього дня також немає спільної думки: називається місто Равенна, столиця Остготського королівства та монастир Боббіо на Півночі Італії, місцевість у басейні річки Дунай, навіть Галлія. Таке розходження думок пояснюється висновками досліджень технології заготовки пергаменту та результатами хімічного аналізу чорнила. Усі відомі нам рукописи Готської Біблії є переписами вестготського тексту, зробленими остготами в V–VI ст. – періоду розквіту королівства Теодоріха. Збереглося декілька рукописів Готської Біблії:
1) “Срібний кодекс” (Codex Argenteus) V–VI ст. Рукопис складався з 330 аркушів, до нашого часу дійшло лише 188 аркушів, які містять уривки чотирьох Євангеліє, (Упсала, Швеція). Манускрипт написаний на пурпурному пергаменті срібними та золотими літерами і містить великі уривки з Євангелій від Матвія, Іоана, Луки та Марка.
2) “Амброзіанські кодекси” (Codices Ambrosiani) VII–VIII ст. (Амброзіанська бібліотека – Мілан). Уривки Нового та Старого Заповітів, Послання апостола Павла.
3) “Каролінгський кодекс” (Codex Carolinus) – двомовний рукопис (готська та латина) – V ст. – 4 аркуші. Містить текст “Послання до римлян”.
4) “Гессенський уривок” (назва за місцем зберігання), знайдено в Єгипті, датується V–VI ст. Налічує два аркуші (готська та латина).
Дрібніші пам’ятки (уривки з готського календаря, глоси, власні назви в латинських та грецьких текстах та ін.) представлені у праці Х.Ф. Массмана ‘Gothica minora’.
Як зазначалось вище, готські тексти були написані готським алфавітом, створеним на основі давньогрецького уніціального письма з додаванням шести латинських літер та двох рун (В.Н. Бублик, В.В Левицький, Жирмунський В. М., В. Волф). Про те, що в основу нового алфавіту було покладено грецький, свідчать контури та форма більшості букв та порядок їх розташування. Крім того, готські букви, як і грецькі виконують функцію цифрових знаків. Дві букви (koppa ų й sampi ↑) не мали ніякого фонетичного значення й слугували тільки для позначення чисел (90 й 900). Деякі букви були запозичені також з латини (f, j, h, q, r, s), та рунічного алфавіту (u, o,). Готський алфавіт складається з 27 букв. (див. Малюнок 1)
Малюнок. 1. Готський алфавіт
Хоча багато питань готської графіки і до сьогодні не мають остаточного рішення, процес зіставлення готської мови з іншими германськими мовами, наявність грецьких і давньоєврейських імен у готських текстах, порівняння різних форм того самого слова дозволяють нам реконструювати звукові значення знаків готського письма та встановити правила читання букв та буквосполучень. Вимова багатьох літер, що позначали приголосні, залежала від їх позиції у слові. Букви p, t, k, f, s, z, þ, l, m, n, r, j вимовлялись відповідно до письмового еквіваленту. Готське q вимовлялося як [kw]: qiman "приходити". Букви b, d, g на початку слова та всередині після приголосного відповідають дзвінким проривним [b], [d], [g], а всередині після голосного - дзвінким щілинним [v], [ð], [γ]. У “Срібному кодексі” нами були зафіксовані такі приклади, що це підтверджує: bairan ‘нести’, diups ‘глибокий’, giban ‘давати’, gudja ‘священик’. Щодо літери g, то вона зустрічається і в кінцевій позиції слів: daga, dag ‘день’. Буквосполучення gg, gk читалися як [ŋ] в усіх позиціях: aggilus ‘ангел’, drigkan ‘пити’. Виключення становлять такі слова, як triggws ‘правда’ and skuggwa ‘дзеркало’, де gg вимовлялося як довгий проривний [gg]. Диграф gg означає, як правило, ŋg в інтервокальній позиції, напр., gaggan "йти". У деяких випадках ggw означало не тільки ŋgw (siggwan "співати", пор. двн. singan), але й ggw (triggws "вірний", пор. дісл. tryggr -розвиток за законом Гольцмана). Буква h вимовлялась як [h] на початку слова та як [x] в інших випадках: haurn ‘ріг’, nahts ‘ніч’. Літера lυ звучала як глухий фрикативний [hw], напр.: lυas ‘хто’. У результаті першого пересуву приголосних букви f, Þ, h , які виникли з іє. р, t, k/ќ, означали відповідно [f], [Ө], [x], а р, t, k, які виникли з іє. b, d, g означали звуки [р], [t], [k]. У позиції перед t гот. р > f, тобто рt > ft. Буква w мала таку ж вимову, як і в англійській мові - дзвінкий білабіальний щілинний. У словах, запозичених із грецької (або єврейської) w могла означати [у:]: Jairusaulwmeis "жителі Єрусалиму"(“Амброзіанські кодекси”). При передачі готських імен, що містять w, у латинських текстах використовувались буквосполучення uu або ub. Буква q читаєть як kw: qiman "приходити". Буква Ђ, що виникла зі стягнення h+ v, означає звук [xw], реконструйований за допомогою етимологічного аналізу (гот. Ђeits "білий", двн. hwīz, да. hwīt, дісл. hvītr). Букви s й z позначали відповідні дзвінкий і глухий [s] й [z]. Звук [z] у готській не зустрічався на початку слова, тому що він виник з s за законом Вернера. Наприкінці слова герм. - z у закінченні називного відмінка оглушувався і зустрічався в готській мові у вигляді s, у той час як у давньоісландській z > r; гот. dags - дісл. dagr "день", гот. gasts - дісл. gestr "гість".
На думку багатьох дослідників (Е. Арндт, Г. Брандт, О.І. Москальська, В.М. Жирмунський, П. Ернст та ін.) система голосних є характерною для загальногерманського типу. Насамперед, необхідно мати на увазі, що в готській мові (на відміну, наприклад, від давньоанглійської, давньоверхньонімецької або давньоісландської) відсутні спеціальні позначення довготи голосних, але існують три основні короткі голосні звуки i, u, a. Відсутність короткого голосного о зближує систему голосних звуків готської мови із загальногерманською. Вважається безперечним, що довге і завжди передається диграфом еі. За грецьким зразком, диграф еі завжди означає довге ī, що відповідає герм. ī і може походити із двох джерел: іє. ī гот. swein "свиня", < іє. ei гот. steigan "підніматися". Пізніше з'явилися коротке [ε], що передавалось на письмі диграфом аі, перед h, r, Ђ, наприклад: bairan "нести", saihs "шість" та короткий [о], що передається диграфом au. Коротке о у готській мові, як і в інших герм. мовах, виникло з іє. u, тому що іє. о > герм. а. Готський дифтонг аu відповідає герм. аu і міг виникнути або з іє. оu, або з іє. аu. Довге [e:] відповідає букві е, довге [о:] - букві о. Інакше кажучи, е, о, еі позначають довгі ē, ō, ī. Відмінності між довгими й короткими a й u на письмі ніяк не позначаються. Лише за допомогою порівняльно-етимологічного аналізу можна встановити кількісний характер цих голосних. Наприклад, а є довгим у словах brahta "приніс", þahta "думав", тому що при випадінні носового ŋ перед h попередній голосний подовжувався. Так само гот. rums "просторий, великий" відповідає дісл. rumr, двн. rumi. Це дозволяє зробити висновок, що u у гот. rums має бути довгим. Довге u зустрічається рідко й відповідає герм. ŭ (< іe. ŭ) у таких словах, як ŭt "поза, зовні", dŭbō "голуб". Окрім цього, в готській мові існувало три дифтонги:
Слід відмітити, що на відміну від інших германських мов, готська не має безперервної писемної традиції, яка б дозволяла простежити розвиток фонетичної й граматичної системи мови впродовж сотень років, як це можна зробити для англійської або німецької мов. Проте деякі приклади з писемних пам’яток дозволяють нам шляхом порівняльного аналізу відновити основні напрямки змін:
1. Внаслідок переломлення гот. u > о, а і > e. Так, у "Срібному кодексі" відмічаємо такі варіанти: гот. gulÞ "золото" відповідає гот. goltz, а гот. Þu "ти" - гот. tzо; гот. rign "дощ" - гот. reghen, гот. sibun "сім" - гот. sevene "сім".
2. Довгі ē й ō у "Срібному кодексі" виявляють тенденцію до підвищення, тобто переходу в ī та ŭ. Про цe свідчать такі видозміни у вульфіліанському тексті: fraleitais замість fralētais (форма дієслова fralētan "відпускати"), qeins замість qēns "дружина". Зустрічаються й зворотні заміщення: ē замість ī (еі): wēhsa замість weihsa "святий". Це свідчить про тe, що ē й ī втрачають істотну різницю й плутаються при написанні тексту. Перехід ē > і(у) підтверджується й прикладами з "Каролінгського кодексу": гот. mēki - гот. mycha "меч", гот. slēpan "спати" - гот. schlipen. Довге ō переходить в ŭ: гот. brōÞar "брат" - гот. bruder.
3. Готські дифтонги виявляють тенденцію до монофтонгізації, наприклад: гот. brauÞ "хліб" - гот. brое, гот. аugōna "очі" - гот. оeghene; дифтонг іu: гот. skiutan "стріляти" - гот. schieten. ("Каролінгський кодекс").
При розгляді готських писемних пам’яток, нами було виявлено, що незважаючи на різні хронологічні рамки створення цих текстів, їх особливістю є типологічна однорідність, відсутність істотної варіативності мовних форм, що свідчить про відсутність чітко виражених територіальних діалектів і про стабільність внутрішньодіалектної писемної традиції. Ця уніфікованість мови готських текстів дає змогу припустити наявність певного літературного зразка, існування готського розмовного койне. Отримані результати можуть бути корисними для подальших досліджень в площині порівняльно-історичного та історико-типологічного індоєвропейського і германського мовознавства.
Список використаних джерел
1. Бублик В.Н. Історія німецької мови: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / В.Н. Бублик. Вінниця: Нова книга, 2004, 272с.
2. Голубенко Л.М., Кулина І.Г., Березіна Ю.О. Історія німецької мови. Практикум з курсу. Одеса: Фенікс, 2017, Ч. 11, 36 с.
3. Голубенко Л.М., Кулина І.Г., Козак Т.Б. Вступ до германської філології Практикум з курсу. Одеса: Фенікс, 2019, 152 с.
4. Жирмунский В. М. История немецкого языка, 5-е изд. - / В. М. Жирмунский. М.: Высшая школа, 1965, 408 c.
5. Левицький В. В. Основи германістики. Вінниця: Нова книга, 2008, 520 с.
6. Левицкий В. В. Этимологический словарь германских языков / Виктор Васильевич Левицкий. – Винница : Нова Книга, 2010. - T. 1, 616 с., T. 2, 368 с.
7. Москальская О. И. История немецкого языка. - М: Академия, 2003, 288с.
8. Таранець В.Г. Діахронія мови: Збірка статей, Одеса: Друкарський дім, 2008, 232с.
9. Arndt E., Brandt G. Einführung in die Geschichte der deutschen Sprache und in die historische Grammatik. - Teil 1, 2. - Berlin, 1978, 172 S.
10. Ernst P. Deutsche Sprachgeschichte. Wien: WUV, 2006, 254 S.
11. Krech E.-M. Stock E. Deutsches Aussprachewörterbuch. De Gruyter, 2010, 1176 S.
12. Massman H.F. Gothica Minora. In: Zeitschrift für deutsches Altertum. Bd I, 2005, 294 S.
13. Lehmann W.P. Gothic Etymological Dictsionary. Leiden, 1985, 467 S.
14. Schmidt W. Geschichte der deutschen Sprache. S. Hirzel Verlag Stuttgart, 2007, 10. Aufl.,489 S.
15. Sonderegger S. Althochdeutsche Sprache und Literatur. Walter de Gruyter, 2003, 390 S.
16. Wolff G. Deutsche Sprachgeschichte von den Anfängen bis zur Gegenwart. A. Francke Verlag Tübingen und Basel, 2009, 330 S.
_____________________
Науковий керівник: Кулина Ірина Георгіївна, кандидат філологічних наук, доцент, Одеський національний університет імені І. І. Мечнікова
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter