Інноваційна модель розвитку, економіки країни, є визначальним чинником прогресу суспільства, та підвищення добробуту його громадян, тому, потреба державної підтримки, інноваційного розвитку, як джерела, економічного зростання, має велике значення. Першочерговим завданням інноваційного розвитку, є пошук, та ефективне використання, інвестиційних ресурсів, на реалізацію науково-технічних ідей, та розробок. Сучасні тенденції, економічного розвитку, чітко вказують, на необхідність переходу України, до дієвої моделі, інноваційного розвитку економіки, що потребує, значних інвестицій[3,с.855]. Сьогодні, наша країна, має ряд перешкод фінансового, політичного, правового, організаційного характеру, що постають на шляху, до реалізації інноваційного розвитку, та підвищення конкурентоспроможності країни. Процеси створення нових інноваційних структур, інститутів, які здатні реалізовувати новаторські проекти, та провести їх в обіг, мають стихійний характер.
Оскільки, забезпечення динамічного розвитку, промислових підприємств, проведення технічного й технологічного оновлення виробництва, зміцнення конкурентних позицій, на вітчизняному й зарубіжному ринках, потребує ефективного, фінансового забезпечення інноваційного розвитку, що нажаль залишається загостреним питанням, української економіки, та вітчизняної промисловості[7]. А в сучасних, економічних умовах, фінансове забезпечення наукових досліджень, розробок та інновацій, стає важливим завданням, будь якої країни, де зміцнення наукових і технологічних основ розвитку, підвищення продуктивності праці, формування інноваційної та конкурентоспроможної економіки, забезпечить довгострокове економічне зростання.
В загальному вигляді, фінансове забезпечення інноваційного розвитку, має три головні форми. Державне фінансування — це фінансування, суб’єктів господарювання, інноваційної розвитку на безповоротних засадах, за кошти бюджету і позабюджетних фондів. За рахунок бюджетних асигнувань, виконують цільові комплексні програми[5,с.195]. Зауважимо, що головним фактором інноваційного розвитку, є фінансове забезпечення, яке характеризується фінансовою стійкістю підприємств, рівнем його прибутковості, та показниками ефективності інноваційних проектів[2,с.7]. Державне фінансування, містить пряме, дотаційне фінансування через, державні цільові програми підтримки нововведень, створення системи державних контрактів, на придбання будь-яких товарів і послуг, надання кредитних пільг, для реалізації нових ідей. Непрямі методи, спрямовані на стимулювання інноваційних програм, та створення сприятливих умов, для новаторської діяльності[6,с.163]. Фінансове забезпечення інноваційного розвитку є багатогранним процесом, пов’язаним з управлінням капіталу, щодо залучення різних його видів. Та в першу чергу сприятливих умов та економічну підтримку з боку своєї держави.
Згідно з оцінкою спеціалістів, Європейського центру досліджень, підприємницький ризик інвестицій в Україні, становить 80%, тому, в сучасних умовах економічного розвитку України, фінансування інноваційних програм, здійснюється шляхом самофінансування, або з використанням позичкових, чи залучених засобів. Основним джерелом фінансування інноваційного розвитку, в 2018-2021 рр. так само як і в мину роки, це власні кошти підприємств, питома вага яких, у 2021р. складала 65,02 % у загальному обсязі, фінансування технологічних інновацій[1]. Інноваційний розвиток Української економіки, стримують певні фактори, а саме, недостатній ступінь державного регулювання інноваційного розвитку, відсутність інноваційної інфраструктури, венчурного фінансового капіталу, та правового захисту інтелектуальної власності, а ще, слабка фінансова підтримка, та високопроцентна ставка банківсько - кредитної системи[2,с.6].
Розглядаючи кредитування, в Україні, як один із методів, фінансового забезпечення інноваційного розвитку, це будуть, позики банку, або інших кредитних інституцій, які в свою чергу будуть вимагати величезні ставки, ще також можливе, за рахунок емісії боргових цінних паперів, що майже не практикується. Сучасні, комерційні банки, фінансують інноваційні проекти, лише, які володіють, реальними термінами окупності, та мають джерела повернення, наданих фінансових коштів[5,с.199], що відсутнє у більшості початківців малого або середнього бізнесу.
Нові десятиліття, принесли нові способи та методи, так в епоху інформаційних технологій, з’явився новий метод кредитування - краудфандинг, сучасний спосіб, залучити кошти, для росту і розвитку проекту, ініціативи, підприємства або програми, за рахунок внесків від великої кількості сторонніх осіб, які можуть бути, не пов’язані, ані з самим проектом, ані з професійним бізнес-інвестуванням[4,с.14]. Та, являючись інформаційно-технологічною сферою, краудфандинг, стає не дієвим, для інших ланок інноваційного розвитку.
Онкольний кредит, позику надають банки або інші кредитні організації без обмежень в термінах кредитування. Тобто повертати гроші потрібно тільки на вимогу банку. Найчастіше банк попереджає позичальника про те, що йому необхідно повернути гроші приблизно за тиждень, після закінчення терміна, гроші в обов'язковому порядку потрібно повернути.
На теперішній час, в Україні, діє практика консорціумного кредитування, що тільки набуває, свого розповсюдження, та пов’язана в основному, з великими кредитними проектами, фінансування яких, не під силу окремо взятим банкам. Використання зазначеної схеми, сприятиме дотриманню всіх нормативів регулятора, диверсифікації кредитних ризиків, задоволенню потреб інвесторів у ресурсах. Використання консорціумного кредитування, сприятиме послабленню обмежень, Національного банку України, щодо розмірів надання кредитів, які стримують банківське кредитування інноваційних проектів, допоможе розв’язанню проблеми, нестачі, власних ресурсів банків, при фінансуванні великих інноваційних проектів, забезпечить підтримку суб’єктам інноваційного розвитку, в реалізації інноваційних проектів, з боку потужних та впливових структур[5,с.193]. Це має гарні перспективи, але малому та середньому бізнесу взагалі не допоможе.
Венчурне фінансування, виконує роль попередньої оплати видатків, виконання замовлень на новацію[6,с.156]. Особливістю, венчурних інвестицій, є те, що прибуток від них створюється і зростає у процесі впровадження і капіталізації інвестованих проектів[3,с.853]. Проте, для залучення венчурного капіталу, обов’язковою умовою, є наявність прозорого та ефективного вторинного фондового ринку, що забезпечить повернення вкладеного капіталу[4,с.5]. Венчурний капітал – це інвестиції, вкладені власником у проекти нових підприємств за умови його участі в прибутках від нової справи[6,с.149]. Поки що, вітчизняний венчурний капітал, не інвестує в інноваційні проекти, оскільки, інвестиції в окремі галузі традиційної економіки, мають достатньо високий рівень дохідності, при відносно коротких термінах інвестування, та за умов низького рівня ризику. Стає необхідним, формування нових умов, та методів, для фінансового забезпечення інноваційного розвитку, за для використання доступних ресурсів, та створення нових, лояльних умов, в банківській сфері, сучасної економіки України.
Сьогодні, економіка України, має певні чинники, що загрожують подальшому фінансовому забезпеченні інноваційного розвитку, це:
• недостатній рівень фінансування науково-технічних робіт;
• комерціалізація інноваційної продукції
• надвисокі ризики інноваційної діяльності;
• нецільове, та неефективне використання фінансових ресурсів, спрямованих на підтримку інноваційного розвитку
• спекулятивне використання державних пільг
• слабкий захист інтелектуальної власності
• слабкий розвиток інфраструктури трансферу технологій;
• недосконалість податкової системи та відсутність державної підтримки[7].
Тому, на сучасному етапі, процеси інтеграції України у світовий економічний простір, вимагають необхідності вирішення, ряду питань, що стримують, інноваційний розвиток економіки, необхідно, формування принципово нових, теоретико-методологічних підходів, та обґрунтування практичних заходів, щодо впровадження результатів наукових досліджень[]. Створення й освоєння нових технологій, з одночасною максимізацією прибутку, та з підвищеною долею ризику, потребує надання можливостей співпраці з активними, досвідченими, стратегічно орієнтованими, інституційними інвесторами. Для яких, необхідно створити комфортні умови, в політичній, юридичній, та економічній сферах, створити сприятливі умови для заохочення інвестицій.
Висновки.
Основним завданням, фінансового забезпечення, є прийняття рішень, щодо визначення джерел, ресурсів, та засобів, фінансового забезпечення інноваційного розвитку. З розвитком ринкової економіки, збільшується попит на позиковий капітал, оскільки використання кредиту дає можливість, швидко підвищити ефективність виробництва, проте, в Україні, на жаль, дуже мала частка, фінансується, за рахунок банківського сектору. Банки, оцінюючи всі можливі ризики, віддають перевагу, низько технологічним галузям. Також, самі підприємці, мало зацікавлені в даному джерелі отримання коштів, насамперед через складність оформлення, сплату відсотків, надання майна під заставу, постійне дорожчання кредитних ресурсів. Відсутність сформованої інноваційної інфраструктури, за допомогою якої можна було б синтезувати виробничий, фінансовий і торгівельний капітал в освіту, науку та виробництво, створює певні проблеми, ефективному інноваційному розвитку економіки, нашої держави.
Список використаних джерел
1. Дердавний служба статистики України. Режим доступу - https://ukrstat.gov.ua/operativ/oper_new.html
2. Черваньов Д.М., Сторожук В.М. Фінансові важелі інноваційного розвитку економіки України//Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Економіка. – 2007. - №91.-С. 4-7.
3. Грубляк О.М., Іванюк М.А. Аналіз фінансового забезпечення інноваційного розвитку держави. «Молодий вчений» • № 10 (50) • жовтень, 2017 р. С 853 – 857.
4. Волосович С. В., Василенко А. В. //Краудфандінг як інноваційний метод фінансування проектів.// Електронне наукове фахове видання з економічних наук «Modern Economics», №4 (2017). С – 13-19.
5. Калініченко Л. Л. Кредитування підприємництва як форма фінансової підтримки.// Проблеми економіки № 3, 2015. С193 – 199.
6. Онишко С.В., Паєнтко Т.В. //Фінансове забезпечення інноваційної діяльності//: Навчальний посібник. — Київ 2008. Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладі. ББК 74.3 УДК 376.3:616.89. С 110-125.
7. С. М. Ілляшенка // Проблеми управління інноваційним розвитком підприємств у транзитивній економіці : моногр. / за заг. ред. д-ра екон. наук, проф. С. М. Ілляшенка. — Суми : ВТД «Університетська книга», 2005. — 582 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter