Нинішня демографічна криза в незалежній Україні, багато в чому є наслідком негативних тенденцій, витоки яких - у радянському минулому. В означений період мали місце скорочення тривалості життя і темпів народжуваності; зростання смертності та ознаки «старіння нації». Однак, за період незалежності ситуація в країні не покращилася, а скоріше погіршилася.
Особливо гострою є соціально-демографічна ситуація на селі. Всю територію України депопуляція сільського населення охопила ще з 1979 року. Тривалий час відносно благополучними, в демографічному відношенні, вважалися області Карпатського регіону, де природний приріст населення становив у середньому 7,4 особи на 1000 населення, тоді як по Україні цей показник становив всього 3,5. Проте, за наступні 20 років ситуація значно змінилася. Щорічне зменшення чисельності сільських жителів впродовж 1980-1990 років становило 60,2 тис.осіб. В селах зазначених областей було зафіксовано природний приріст населення на рівні 3,4 %, найвищим він був у Закарпатській області – 7,7 %,. Найнижчий – у Львівській – 0,7 %. У містах регіону цей показник в середньому становив 6,5 % [2,с.41-43; 4.с.329]. Проте, на кінець 90-х років ситуація погіршилася і в благополучних раніше, в демографічному відношенні, карпатських областях. Таке різке скорочення народжуваності й різке зростання смертності в Україні стало наслідком антисоціальної політики стосовно села впродовж як радянського періоду, так і в роки незалежності нашої держави.
Впродовж 2000-2005 років перевищення смертності над народжуваністю досягло 156 тис. осіб за рік. Кількість померлих перевищувала кількість народжених майже у 90% сіл, а в 11% – за цей час не народилося жодної дитини [3, с.15]. Загалом же впродовж 2010–2015 років чисельність сільського населення України скоротилась на 8,7%. Упродовж зазначеного періоду щорічне зменшення становило в середньому 210,4 тис. осіб. Порівняно ж з 1990 роком сільське населення України скоротилось на 22,4 % [5, с. 76–78]. Незначний приріст чисельності спостерігався лише у Київській області (на 0,2 тис. осіб).
Відповідно до результатів опитування «Соціально-економічний стан українського села», проведеного Інститутом Горшеніна, 44,3 % опитаних основною проблемою українського села визначили саме скорочення сільського населення [8]. Серед вагомих причин такого становища було вказано: зниження рівня народжуваності в сільській місцевості через відсутність робочих місць і можливостей забезпечення відповідного добробуту сімʼї; поганий благоустрій сіл; низьку якість медичного обслуговування.
Науковці вважають, що в Україні вичерпаний потенціал демографічного зростання. "Для того, щоб покоління батьків чисельно заміщувалося поколінням дітей, треба, щоб на одну жінку припадало 2,13-2,15 дитини. В Україні стільки не народжується із 60-х років минулого сторіччя. Та й у жодній країні Європи не народжується. І кожне наступне покоління чисельно є меншим за попереднє. У найгіршому році - це був 2001 рік – було трохи більше 1. Зараз показник становить 1,5"[7]. Лише впродовж 2020-22 років кількість сільського населення скоротилася з 12,8 до 12,5 млн.ос. [6].
Депопуляція населення є лише однією з ознак демографічної кризи, що має місце в Україні. До основних її ознак відносять ще :- високий рівень смертності, особливо передчасної у чоловіків (вірогідність смертності чоловіків у працездатному віці близько 38-40%); - низьку середню тривалість життя (станом на 2021 рік - 66,92 років у чоловіків і 76,98 років у жінок, що є менше, ніж в середньому у світі); - статеву диспропорцію (станом на 2021 рік в Україні на 1000 чоловіків припадає 1158 жінок, а у світі це співвідношення – 0,99, у країнах ЄС – 1,052); - довготривалий міграційний відплив молоді, що негативно позначається як на чисельності населення, так і на народжуваності [1].
Для покращення ситуації важливо на державному рівні створити умови для стабільного та сталого розвитку країни. А вдасться цього досягти лише за умов соціальної підтримки з боку держави молодих сімей з дітьми, належного рівня профілактики захворювань; забезпечення доступу до висококваліфікованого медичного обслуговування; вжиття заходів зі зменшення забруднення повітря та навколишнього середовища; підтримки поселенської мережі, що за нинішніх умов залишається недосяжним.
Список використаних джерел:
1. Біленко О. В., С.Ф.Горбань. Демографічна ситуація в Україні: сучасний стан та основні проблеми. URL: http://www.economy.nayka.com.ua/pdf/1_2022/80.pdf
2. Народне господарство Української РСР у 1990 р. Стат. щорічник. -К.:Техніка, 1991. – 496 с.
3. Пирожков С. Демографічний фактор у глобальній стратегії розвитку України. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/11854/01-pirojkov.pdf?sequence=1
4. Статистичний щорічник України за 2000 р.- К.: Техніка, 2001. - 598 с.
5. Україна у цифрах у 2015 році. – К. : Державна служба статистики України, 2016. – 250 с.
6. Україна у цифрах, 2021. Статистичний збірник. URL:https://ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2022/zb/08/zb_Ukraine%20in%20figures_21u.pdf
7. Українська демографія: що змінилося за 25 років URL:ttps://www.bbc.com/ukrainian/society/2016/08/160801_ukraine_demography_az
8. Які проблеми турбують українське село (опитування) URL: https://www.unian.ua/politics/498183-yaki-problemi-turbuyut-ukrajinske-selo-opituvannya.html
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter