Дистанційне навчання в процесі свого розвитку пройшло тривалий шлях від простих листів, що надсилаються поштою, до надсучасних інтернет-технологій та супутникового зв’язку. У кожній країні цей шлях був особливий. У той час, поки в західних країнах розвивали технологічну складову процесу освіти, в Україні воліли звертати увагу на методику викладання та організації контролю знань, звертаючись переважно до методу поєднання практики й теорії у закладах освіти різних рівнів.
В Україні датою офіційного початку запровадження дистанційного навчання можна вважати 21 січня 2004 року, коли наказом № 40 Міністерства освіти і науки України було затверджено «Положення про дистанційне навчання» [3], яке поклало початок запровадженню нових технологій у галузі освіти. На сьогоднішній день порядок організації та запровадження дистанційного навчання визначено Положенням про дистанційну форму здобуття повної загальної середньої освіти, затвердженим наказом Міністерства освіти і науки України від 08.09.2020 № 1115 [1].
Дистанційне навчання – тип навчання, заснований на освітній взаємодії віддалених один від одного педагогів та учнів, що реалізується з допомогою телекомунікаційних технологій та ресурсів мережі Інтернет. Для дистанційного навчання характерні всі притаманні навчальному процесу компоненти системи навчання: зміст, цілі, організаційні форми, засоби навчання, система контролю та оцінки результатів [3].
Дистанційна форма освіти широкого використання набула за часів пандемії COVID-19 й зі зменшенням темпів її розповсюдження по сьогоднішній день активно використовується в Україні через повномасштабне вторгнення росії на її територію. Така форма навчання слугує альтернативним способом набуття знань, що спрямована не тільки на забезпечення та цілісність освітнього процесу, а й на збереження життя здобувачів освіти та педагогів.
Утім, як показав вітчизняний досвід, на момент широкого впровадження дистанційної освіти в України освітня система, незважаючи на певні переваги цього формату (використання в освітньому процесі новітніх досягнень інформаційних і телекомунікаційних технологій, формування компетентності у використанні ІКТ, підвищення комп’ютерної грамотності у сучасному інформаційному суспільстві; доступ до обширних інформаційних ресурсів, недоступних під час звичайних занять у традиційному форматі навчання; великий ступінь свободи учня порівняно з традиційною формою навчання; індивідуальна організація процесу навчання, що допомагає підлаштуватися до потреб та особливостей дитини; відкриття можливостей для підвищення популярності та ефективності методів навчання, пов’язаних із розвитком креативності учнів, створення умов для творчого самовираження школярів тощо), не була готова до такого несподіваного кроку [2].
Підтвердженням цьому є результати теоретичних і прикладних досліджень ряду науковців, зокрема Н. Муліна, Л. Калайдова, Л. Віткіна, М. Миговича, О. Адаменко, М. Мурашко й ін., які вказали на труднощі, пов’язані з утіленням дистанційного навчання в освітньому процесі. Серед його недоліків дослідники виокремили перш за все труднощі технічного й педагогічного характеру, пов’язані з освоєнням нових технологій і нового програмного забезпечення; з обробкою великих обсягів інформації; з організацією робочого дня та відпочинку (навчальний процес виходить за межі звичайного графіка занять і може розтягнутися на весь день – складається враження, що навчання займає весь час). Серед психологічних проблем, які супроводжують дистанційне навчання, було звернуто увагу на труднощі встановлення контакту та отримання зворотного зв’язку від педагогів; брак у школярів емоційної підтримки та зацікавленості з боку вчителів; наявність почуття неповноцінності у тих учнів, які мають недостатньо сучасне технічне обладнання (телефон, планшет, ноутбук, комп’ютер); прояв надмірної сором’язливості школярів, викликаний відеозаписом уроку, присутністю родичів на заняттях (не у всіх є можливість усамітнитися під час уроку через житлові умови).
Як бачимо, зазначені вище проблеми є різнобічними й несуть для учнів різне психологічне навантаження, яке сьогодні є предметом вивчення та подолання багатьох представників як педагогічної, так і психологічної науки. Натомість, виступаючи дещо незвичною, іноді стресовою формою навчання у нашому суспільстві, дистанційна освіта все ж таки залишається зручним, прийнятним типом освіти в Україні сьогодні, в екстремальний, нелегкий період життя країни, забезпечуючи щодня безперервність здобуття молоддю знань, досвіду, які знадобляться їй в недалекому майбутньому для відбудови нашої держави.
Список використаних джерел:
1. Деякі питання організації дистанційного навчання : Наказ МОН України від 08.09.2020 № 1115. URL : https://zakon.rada.gov.ua/go/z0941-20 (дата звернення: 16.01.2023).
2. Пітулей В. В. Особливості впливу дистанційного навчання на психіку студента та викладача // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія «Психологія» : науковий журнал. Острог, 2021. № 12. С. 64–68.
3. Про затвердження Положення про дистанційне навчання : Наказ МОН України від 21.01.2004 № 40. URL : https://zakon.rada.gov.ua/go/z0464-04 (дата звернення: 25.01.2023).
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter