Сьогодення освіти актуалізувало проблематику організації змішаного навчання. В контексті освітніх викликів апріорного значення набуло питання співпраці у системі «педагоги – здобувач – зацікавлені в якості освіти особи» на засадах рівності, поваги особистості, паритетності, системного зворотного зв'язку. Програма формування національної ідентичності майбутніх педагогів відповідно до Закону України Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності [1] передбачає поступовий відхід від апріорного значення ролі педагога – вихователя до співпраці і поступальної адаптації людини в освітній культурний простір національно насиченого контенту [2].
Змішане навчання диктує важливі орієнтири у формуванні національної ідентичності кожного здобувача освіти. Наведемо ті, які, на наш погляд, набули актуального звучання в реаліях нашого часу, провадження в Україні воєнного стану. А саме: відкритість, і публічність громадянської позиції вихователя, наставника; єдність цілей виховання і навчання, усвідомлення значення спільних дій у досягненні таких цілей, усвідомлена відповідальність у виборі ресурсів забезпечення виховної роботи, позитивна взаємозалежність суб’єктів, що виявляється у докладанні спільних зусиль для вирішення викликів освітнього процесу. В контексті змішаного навчання особливої уваги потребує питання реалізації права на автентичність кожного учасника виховного процесу, усвідомлення ролі внутрішньої і зовнішньої мотивації до спільної діяльності суб’єктів освітнього процесу. Не менш вартісним для формування національної ідентичності є можливість задовольняти міжособистісні потреби в процесі спільної діяльності та спілкування. Така можливість твориться засобами підтримуючої взаємодії, безумовного психологічного комфорту, системної роботи з розвитку соціально значимих компетентностей, досвіду спілкування.
Для формування національної ідентичності в умовах провадження воєнного стану, в контексті впливів інформаційної війни, від якої так само потерпають освітяни, значущим є рефлексивний аналіз кожною людиною власної поведінки в контексті поведінки інших суб’єктів. Таким чином формується необхідний базис спілкування на засадах соціальної відповідальності.
Педагог-вихователь матиме потужний ресурс творення національної ідентичності у кожного свого вихованця, якщо опікуватиметься практичною підтримкою натхнення і досліджуватиме освітні, культурні запити вихованців, на основі цих запитів і проявів натхнення формуватиме індивідуальну траєкторію прогресу. Національну ідентичність з перших виховних впливів формуємо морально виправданими засобами: безумовної любові і прийняття дитини, системної уваги до кожного вихованця і оцінки її вчинків, а не неї самої, створення академічно виправданого середовища успішного спілкування з ровесниками.
Список використаних джерел:
1. Закон України Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2834-20#Text (дата звернення: 04.01.2023)
2. Освітнє лідерство: від теорії до практики : монографія / авт. кол. ; за наук. ред. В. Р. Міляєвої ; Київський університет імені Бориса Грінченка [Електронне видання]. Київ ; Кривий Ріг : Вид. Р. А. Козлов, 2021. 296 с. – URL: https://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/36659
_____________________
Науковий керівник: Бойчук Ю.Д., доктор педагогічних наук, професор, ректор Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter