Інтродукція інжиру звичайного (Ficus сarica L.) є одним із напрямків розвитку сучасного садівництва України та сприяє збагаченню видового та сортового різноманіття плодових малопоширених культур [1,4]. Успішній інтродукції інжиру сприяють створення селекціонерами більш стійких до умов зростання самозапильних сортів, створення та перевірка адаптованої агротехніки вирощування садівниками-аматорами та Ботанічними садами, а також зміна температурного режиму в зимовий період часу на фоні загального глобального потепління клімату, що обумовлює збільшення успішності виживання взимку в умовах відкритого грунту [2,3].
Мета досліджень: дослідити біологічні особливості культивованих сортів інжиру в умовах відкритого грунту.
Об’єкт досліджень – сорти інжиру різних груп стиглості, інтродукованих в ґрунтово-кліматичних умовах Лісостепової зони України.
Для вивчення біоекологічних особливостей інжиру та ступеня адаптації до ґрунтово-кліматичних умов території досліджень, нами попередньо відібрано сорти, які вирощуються у господарстві та поділено за строками стиглості.
Ранні сорти – Адріатичний білий, Брунсвік, Далматський білий, Далматський жовтий, Далматський фіолетовий, Кадота, Королівський.
Середньостиглі сорти – Кримський чорний, Медовий.
Пізньостиглі сорти – Магарачський.
Дослідження біологічних особливостей сортів інжиру здійснювались на території неспеціалізованого приватного господарства, розташованого в селі Рідківці Чернівецього району Чернівецької області.
Нами проведено дослідження біологічних особливостей інтродукованих сортів інжиру в умовах відкритого грунту.
Встановлено, що більшість досліджуваних сортів інжиру належать до ранньої групи стиглості, що дозволяє забезпечити необхідні умови для розвитку генеративної сфери, плодоношення та успішної зимівлі. Всі представлені сорти належать до столової форми використання і мають хороші смакові якості плодів. Вирощування пізньостиглих та частково середньостиглих сортів є не доцільним, оскільки формуються плоди з недостатніми показниками споживчої якості на фоні успішної перезимівлі.
Нами досліджено, що найкращими показниками за сукупністю проаналізованих параметрів, які визначають їх споживчі властивості, володіють сорти Медовий- 4.8 бали з максимальних 5, а також Далматський жовтий та білий- по 4,7 бали. В процесі культивування виявлено, що більшість апробованих сортів характеризуються високим ступенем зрілості плодів, що визначає перспективи їх вирощування на даній території. Окремі сорти - Магарачський, Кримський чорний та Медовий відзначаються середнім ступенем зрілості плодів, що необхідно враховувати при їх культивуванні.
Нами досліджено способи розмноження інжиру. Встановлено, що використання сіянцевого способу є неефективним. Це зумовлено рядом чинників: низькими посівними якостями насіння, істотним збільшенням тривалості онтогенезу та пізнішими термінами вступу у фазу плодоношення, а також частковою втратою сортових властивостей.
Виявлено, що для отримання необхідної кількості якісного посадкового матеріалу доцільно застосовувати метод живцювання як спосіб вегетативного розмноження. Нами встановлено, що найвищими показниками успішності приживлення характеризуються сорти Магарачський, Далматський фіолетовий та Брунсвік – по 80 %. Найменші значення нами відмічені для сортів Медовий- 50%, а також Адріатичний білий та Королівський- по 60%.
Сформований посадковий матеріал має відповідні морфометричні параметри та володіє високою (50% сортів) і середньою (також 50% сортів від загальної кількості) морозостійкістю.
Встановлено, що для зниження наслідків впливу негативних факторів в зимовий період часу рослини доцільно культивувати у кущовій життєвій формі з кількістю пагонів від трьох (сорти Кадота, Королівський) до семи- дев’яти (для сортів Далматський фіолетовий, Медовий та Магарачський), що дозволяє компенсувати втрати в окремі роки певної кількості надземних пагонів. Виявлено, що всі сорти характеризуються середніми показниками стійкості до хвороб та шкідників, які проявляються в даних насадженнях. Тривалість вегетаційного періоду в умовах досліджуваного регіону становить 180-190 днів для сортів ранньої групи стиглості та 200-215 днів для пізньостиглих сортів інжиру.
Таким чином, вирощування інжиру у відкритому грунті в грунтово-кліматичних умовах досліджуваної території є одним з перспективних напрямків сучасного садівництва, який ґрунтується на враховуванні сукупності господарсько-біологічних особливостей сортів та культури, грунтово-кліматичних умов та застосування апробованої агротехніки вирощування, яка максимально враховує потреби рослин в комплексі факторів зовнішнього середовища.
Список використаних джерел:
1. Клименко С.В. Нетрадиційні плодові рослини у світлі адаптивного садівництва // Біорізноманіття: теорія, практика та методичні аспекти вивчення в загальноосвітній вищій школі: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. Полтава: Друкарська майстерня, 2008. С. 163-164.
2. Красовський В. В. Первинне інтродукційне випробування ficus carica L. у Лісостепу України / В. В. Красовський // Ботанічні сади: проблеми інтродукції та збереження рослинного різноманіття: матеріали Всеукраїнської наукової конференції. Житомир: Вид-во ЖНАЕУ, 2013. 140 с.
3. Меженський В. М. Нетрадиційні ягідні культури: рекомендації з селекції та розмноження / В. М. Меженський, Л. О. Меженська, Б. Є. Якубенко. К.: ЦП «Компринт», 2014. 119 с.
4. Черевченко Т. М. Збереження та збагачення рослинних ресурсів шляхом інтродукції, селекції та біотехнології: монографія / [Черевченко Т. М., Рахметов Д. Б., Гапоненко М. Б. та ін.]; відп. ред. Т. М. Черевченко. К.: Фітосоціоцентр, 2012. 432 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter