Конкурентні переваги являють собою концентровану форму прояву переваг у організаційній, економічній, технічній сферах виробничо-господарської діяльності підприємства та включають характеристики, властивості продукції, які створюють для суб’єкта господарювання певні переваги над конкурентами-товаровиробниками. Досягнення конкурентних переваг у сучасних умовах можливе за рахунок низької собівартості продукції, запровадження нововведень, сегментування ринку, високого рівня диференціації товарів, оперативного реагування на потреби ринку, а також вищого рівня продуктивності праці, кваліфікації виробничого, технічного, комерційного персоналу, якості та технічного рівня виготовленої продукції.
Конкурентоспроможність підприємства є комплексною порівняльною характеристикою, яка відображає рівень переваг суб’єкта господарювання над підприємствами-конкурентами за певною визначеною сукупністю показників оцінки його діяльності. Саме тому проблема якості виготовленої продукції є актуальною для будь-якого підприємства.
Результативність діяльності підприємств олійно-жирового комплексу України впродовж останніх п’яти років у черговий раз підтвердила переваги переходу економіки від сировинного типу, коли держава перетворюється на сировинний додаток до економік розвинених країн, до створення конкурентного продукту з високою доданою вартістю всередині країни. Українська соняшникова олія експортується у 124 країни світу. На світових ринках основними споживачами її є Індія, Китай та країни ЄС, а також країни Близького Сходу, Африки, Азії.
Олійна продукція користується зростаючим попитом на світовому ринку, що зумовлено двома основними факторами: переорієнтацією у структурі харчування людей на олії та жири рослинного походження через їхні фізіологічні переваги і більш доступні ціни порівняно із тваринними жирами, а також динамічним зростанням у всьому світі виробництва біодизельного палива на основі рослинних олій на фоні прогресуючого зростання цін на мінеральні енергоресурси та зменшення їхніх природних запасів.
Важливими чинниками розвитку олійно-жирової галузі є членство України у СОТ та підписання Угоди про асоціацію з країнами Європейського Союзу, а також створення в рамках цієї Угоди поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі, що відкриває вітчизняним товаровиробникам перспективи для освоєння нових ринків збуту, підвищення рівня якості та безпечності продукції. Проте, незважаючи на певні здобутки олійно-жирової галузі, актуальними проблемами, що заважають повною мірою реалізувати власний експортний потенціал, залишаються невідповідність якості та безпечності олійно-жирової продукції міжнародним та європейським нормам і правилам. Зростаюча роль олійно-жирової галузі у подоланні кризового стану та відновленні економічного зростання національної економіки потребує формування дієвої системи державної підтримки її експортного потенціалу.
Одним з основних чинників, що перешкоджає розширенню доступу української продукції на європейський ринок в умовах запровадження зони вільної торгівлі, є невідповідність національних стандартів вимогам ЄС. Проведення політики ЄС у сфері забезпечення якості актуалізувало необхідність розробки єдиного підходу до забезпечення якості продукції, що виробляється та реалізується у країнах-учасницях.
Практичний досвід свідчить про те, що товаровиробники для забезпечення переходу на нові міжнародні стандарти в середньому витрачають суми, еквівалентні 14% від собівартості продукції. Тестування такої продукції потребує додаткових витрат в обсязі ще 4% від собівартості. З огляду на кризовий стан національної економіки, у нинішніх умовах господарювання підприємствам буде важко залучити необхідні кошти для фінансування переходу на нові технічні стандарти. До того ж Угода про асоціацію не передбачає спеціальної програми фінансової допомоги для вирішення цієї проблеми. Отже, актуальним завданням вітчизняної економіки у сучасних умовах є створення системи фінансової підтримки переходу на нові європейські стандарти.
Пріоритетними напрямами підвищення рівня якості олії, на думку фахівців-практиків, є поліпшення споживчих якостей олії; підвищення технологічного рівня виготовлення продукції; покращення смакових якостей олії; поліпшення вітамінного складу продукції; закупівля якісних інгредієнтів; покращення естетичних якостей; зниження рівня розбризкування олії при термічній обробці; зниження кількості консервантів та стабілізуючих речовин, що перешкоджають псуванню продукту; використання сучасного обладнання для виготовлення олії; зниження гіркоти олії; зниження рівня штучного смаку і запаху; зниження частки осаду в загальній масі олії; впровадження сучасних систем автоматизації управління виробництвом; покращення якості пакувальної тари (застосування скляної затемненої тари).
Отже, основні напрями підвищення рівня якості продукції українськими товаровиробниками у контексті забезпечення її конкурентоспроможності у сучасних умовах можна звести до наступного:
1) Проведення гнучкої та активної превентивної політики реагування на зміни конкурентного середовища господарювання, що дозволяє вчасно та швидко обґрунтувати та реалізувати відповідні заходи, використати сприятливі можливості на ринку для подальшого розвитку.
2) Використання досягнень науки і техніки у бізнес-процесах, організаційних, збутових, управлінських та інших процесах на підприємстві, що дозволяє підвищити рівень якості продукції та продуктивності праці, а також знизити рівень виробничих витрат на якісній основі.
3) Постійний і систематичний аналіз ринку та потреб потенційних споживачів з метою своєчасного реагування на нові вимоги.
4) Використання дієвих інструментів стратегічного управління якістю продукції, що дозволяє сформувати товаровиробнику довготермінові конкурентні переваги.
5) Ефективне використання потенціалу працівників суб’єкта господарювання шляхом формування ефективної системи стимулювання та підготовки персоналу, підвищення рівня їхньої кваліфікації.
6) Формування та впровадження дієвої системи управління якістю та конкурентоспроможністю продукції, важливими інструментами якої повинен стати належний рівень системи внутрішньотехнічного контролю на підприємстві.
Список використаних джерел:
1. Єрмошенко М.М., Гольцев Д.Г. Система управління якістю як чинник підвищення конкурентоспроможності підприємства. Держава та регіони. 2017. № 1. С.89-92.
2. Лисенко О.М. Системи управління якістю: особливості впровадження згідно з новою версією стандарту ISO-9001. Вісник Східноєвропейського університету економіки і менеджменту. 2016. № 1 (20). С. 27–34.
3. Терлецька Ю.О. Використання інноваційних технологій у процесі удосконалення якості продукції на підприємстві. Молодий вчений. Вип. № 3(55). 2018. С.712-715.
4. Траченко Л. А. Важливі аспекти формування систем управління якістю в контексті вимог міжнародного стандарту ISO 9001:2015. Ефективна економіка. 2018. № 4. URL: http//: www.economy.nayka.com.ua
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter