Ю. Лотман говорить про «два можливих напрямки передачі повідомлення». Першим є напрямок «Я»-«Інший», «у якому “Я” – це суб’єкт передачі, власник інформації, а “Він” – об’єкт, адресат. В даному випадку передбачається, що до акту комунікації певне повідомлення відомо “мені” і невідомо “йому”». Другим є «напрямок в передачі комунікації, який можна охарактеризувати як напрям “Я”-“Я”. Випадок, коли суб’єкт передає повідомлення самому собі» [1, c.24]. Ключовим, у даному відношенні, стає той чинник, що повідомлення є апріорі відомим адресату. «Якщо комунікативна система “Я - Інший” забезпечує лише передачу певного константного об’єму інформації, – пише Ю.Лотман, – то в каналі “Я - Я” відбувається її якісна трансформація, яка призводить до зміни самого цього “Я”» [1, с.26]. Відповідно до сказаного, комунікативний акт починає працювати на переосмислення змісту повідомлення: «… текст в каналі “Я-Я” має тенденцію набувати індивідуальних значень і отримує функцію організатора невпорядкованих асоціацій, що накопичуються у свідомості особистості. Він перебудовує ту особистість, яка включена у процес автокомунікації» [1, с.35].
Виходячи зі сказаного можна говорити про два виміри комунікації, один із яких працює на передавання змісту, а тим самим є екстенсивним, забезпечуючи кількість інформації та її незмінність. Другий вимір пов’язаний із якістю змісту, а отже його можна охарактеризувати як інтенсивний. Ю. Лотман називає такий вимір «автокомунікацією», або «автокомунікативною системою» [1, с.30].
Для нашого міркування важливим є те, що інтенсивний вимір комунікації пов’язаний із тривалістю, оскільки остання, за словами В. Шкловського, пов’язана із «переживанням роблення речі» [3, с.13] в мистецтві, в чому можна побачити ключовий момент семіозу як презентації знаком зображуваної речі, про що можна говорити як про перебування у певному стані свідомості. Автокомунікація, з огляду на сказане вище, є тим особливим видом комунікації, який обумовлює трансформацію свідомості, «перемикаючи» її в режим самонавіювання, коли артикулювання тексту, його наділення змістом починає змінювати саму сприймаючу свідомість.
В даному відношенні М. Мамардашвілі та О. П’ятигорський говорять про те, що: «текст – це певна тривалість змісту, орієнтована на певний стан свідомості» [2, с. 67], а «свідомість є такий текст, який виникає актом читання цього тексту» [2, с. 77]. Отже, мова йде про перебування у певному стані, в «акті читання тексту». Можна побачити, що тривалість, на думку авторів, є умовою, необхідною для формування даного стану, – в даному випадку, як про це йшлося вище, – стану артикулювання повідомлення, тобто його означування або наділення змістом. Кожне нове сприйняття твору мистецтва, з даних позицій, є новим процесом означування. Звичайно, що сам твір, в основі якого, як про це теж було сказано вище, покладено певне повідомлення із константним змістом, – не змінюється. Змінюється стан свідомості реципієнта. Останній є кожного разу новим станом, який потрібно із необхідністю пережити в акті сприйняття твору мистецтва.
В останньому полягає суттєва різниця між двома вимірами комунікації, описаними вище – екстенсивним та інтенсивним. Суть даної різниці полягає в тому, що зміст комунікується, тобто передається як повідомлення від адресанта до адресата, тоді як стан свідомості – не комунікується, а виникає. Саме в цьому можна побачити суть феномену «катарсису», який є відомим з часів Аристотеля і являє собою не що інше, як оновлення стану свідомості. З даної точки зору можна розглядати один із ключових феноменів артизації сучасної культури, а саме, «рекреацію». Рекреація є не що інше як «перестворення», тобто створення дечого в новому вигляді, оновлення. Саме такого оновлення прагне сучасний споживач культурних цінностей, занурюючись, наприклад, у світ видовищ – телевізійних шоу. Яскравим прикладом такої рекреації є шоу на кшталт «Шукачів неприємностей», коли людина ніби потрапляє у тропічні джунглі або пустелю, де вимушена існувати на межі виживання. За суттю – це вистава, яка розігрується перед глядачем, але таким чином, що глядач не просто спостерігає, а відчуває себе у одному просторі із дійовою особою.
Аналогічну мету – рекреацію свідомості – переслідує ленд-арт, але йде до неї іншим способом: твори цього напрямку покликані змінювати простір навколо людини. Такими є, наприклад роботи Христо Янчева, який обгортає тканиною природні об’єкти, створюючи з них арт-об’єкти, або роботи Роберта Смітсона, зокрема його «Спіральна пристань». Аналогічну функцію виконують також об’єкти «стріт-арту» – «мурали», «граффіті» тощо. Такі різновиди дизайну, як ландшафтний дизайн і дизайн інтер’єру теж йдуть описаним вище шляхом, змінюючи оточуючий людину простір, а тим самим, оновлюючи його сприйняття.
Висновки. Сучасне мистецтво, як це стає зрозуміло виходячи із здійснених міркувань, спілкується посередництвом зображення чи інших матеріальних носіїв, що комунікують зміст через презентацію певного «образу», але робить це не стільки для того, щоб презентувати цей образ, скільки для того, щоб створити саму презентацію, тобто викликати у свідомості дещо незмістове – те, що не комунікується, а лише виникає – враження, настрій. Текст, в даному відношенні, стає «дзеркалом» свідомості, символом, який може бути наповнений будь-яким змістом. Свідомість може входити в одну й ту ж змістову структуру повідомлення, але для мистецтва, при цьому, важливим є не стільки ця структура, скільки процес структурування свідомості, який оновлює останню.
Список використаних джерел:
1. Лотман Ю.М. Внутри мыслящих миров. Человек – текст – семиосфера – история / Ю. М. Лотман. – М.: Языки русской культуры, 1996. – 464 с.
2. Мамардашвили М. К. Символ и сознание / М.К. Мамардашвили, А. М. Пятигорский. – М.: Языки русской культуры, 1997. – 217 с.
3. Шкловский В. Искусство как прием // О теории прозы / Виктор Шкловский. – М.: Изд-во «Федерация», 1929. - 266 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter