Вплив інформаційної сфери на формування політико-економічного та духовно-естетичного світогляду громадян посилюється в умовах лібералізації та демократизації суспільства. Суспільна формація за сучасних умов залежить від характеру тієї інформації, яку вона отримує зі ЗМІ, що впливає не лише на формування інформаційної картини світу членів соціуму, але й підвищення їхньої мовної культури. Названий процес актуальний через те, що більша частина населення України свідомо чи автоматично використовує засоби масової інформації (далі – ЗМІ) як сферу функціонування сучасної української літературної мови.
Питанню функціонування мови у сфері діяльності ЗМІ присвячені праці багатьох учених-філологів: Н. Бабич, В. Гак, М. Жовтобрюх, О. Зелінська, А. Капелюшний, Є. Карпіловська, Н. Карпенко, Б. Коваленко, І. Лисичкіна, Н. Лиса, А. Мамалига, Н. Непийвода, Б. Обритько, О. Пономарів, В. Різун, О. Сербенська, І. Соколова, Л. Ставицька, О. Стишов, О. Тараненко, С. Федорець та ін. Вони розробили загальні теоретико-методологічні оcнови особливостей використання літературної мови у ЗМІ, дослідили специфіку вживання окремих лексичних одиниць у цій сфері та виявили закономірності у функціонуванні мовностилістичних особливостей цього виду діяльності.
На сучасному етапі активізації державотворчих процесів у демократичному руслі велика увага приділяється лінгвістичному аспектові діяльності ЗМІ. Уваги заслуговує мовлення телеведучих, які не лише інформують населення за допомогою засобів мови, а й впливають на мовні норми (вимову, мелодику), словниковий запас глядачів. Відомим є той факт, що тележурналісти порушують правила вимови звуків, звукосполучень, граматичні та лексичні норми, неправильно наголошують слова, також їм часто бракує ораторської майстерності.
Метою статті є виявлення недоліків у мовному середовищі сучасних українських ЗМІ.
Закономірності економічного та соціального розвитку держави в трансформаційний період переходу до інформаційної економіки створюють якісно нові завдання діяльності ЗМІ. Окрім інформаційного наповнення, мовне забезпечення в ньому є інструментом не лише продуктивного та доцільного викладу інформації, але й є для сучасного суспільства своєрідним зразком функціонування сучасної української літературної мови.
Враховуючи аналіз діяльності сучасних ЗМІ, можна зробити висновок про низький рівень їх мовного забезпечення та, як наслідок, негативний вплив на формування мовної компетенції та культури членів соціуму. Звичайно, вплив ЗМІ на формування мовної культури є суміжним з іншими факторами. Головною причиною низького рівня мовної культури є необізнаність із мовними нормами, байдуже ставлення, лінивство думки, мовна неохайність, невміння контролювати себе. Ці критерії нами сформульовано щодо пересічного носія мови, але у сучасних умовах глобалізації та суцільної інформатизації ці фактори посилюються культивуванням ненормованих мовних одиниць у суспільному житті. ЗМІ – це продукт праці багатьох авторів. Якщо їхня інформаційна актуальність і наповненість залежить від рівня професійної компетенції фахівців інформаційної сфери, то мовне забезпечення її залежить від рівня сформованості мовно-мовленнєвої компетенції та освіченості. Можна стверджувати, що джерелом виникнення мовних помилок у ЗМІ є саме особистісний фактор фахівця.
Дослідження мовного середовища українських ЗМІ розмежовується на функціонування мови у друкованих виданнях та у прямому ефірі.
Щодо особливостей функціонування мови у друкованих виданнях України можна стверджувати, що оперативність роботи журналіста не дає змоги опрацьовувати матеріал на належному рівні. Деякі ЗМІ, прагнучи зекономити час, не звертають належної уваги на неякісне виконання роботи. Тому так важливо, на нашу думку, звертати увагу працівників ЗМІ на мовленнєві неточності, що найчастіше зумовлені «нерозумінням мовцем справжнього (точного) лексичного значення слів» [2, с. 306] або характерних смислових відтінків, певних особливостей сполучення слів з іншими.
Аналіз мови друкованих ЗМІ показав наявність таких основних помилок:
- ненормативне використання закінчень -у/-а в іменниках чоловічого роду ІІ відміни, наприклад: …кілька полотен усе ж можна побачити в Луврі, музеї Орсе... Російському музеї Санкт-Петербургу… [4];
- неправильне відмінювання першої частини слова, утвореної від числівників – назв десятків, наприклад, восьмидесятники, шістидесятники тощо;
- ненормативне утворення форм наказового способу за допомогою дієслівної частки давай/давайте (вплив російської мови): …давай розпочнемо з екскурсу в минуле; давайте рахувати методом виключення [4];
- використання невдалих лексичних одиниць, що несуть негативне семантико-стилістичне забарвлення, наприклад, Донедавна діти-товстуни в Україні були радше винятком, ніж правилом, а зараз, здається, ситуація змінюється [5];
- надмірне та часом невиправдане використання жаргонів, що призводить до їхнього перетворення з лексики обмеженого до лексики повсякденного вжитку. Найпопулярнішими в українській друкованій пресі є жаргони: відшити, бабло, лимон, втовкти, заказуха тощо. Л. Ставицька так пояснює актуальність використання жаргонів у ЗМІ: «…Функціонально-стилістичний параметр жаргонної лексики насамперед пов'язаний із потужною сміховою першоосновою, котра є складником культури як такої та національної сміхової культури зокрема» [3, с. 11-12];
- надмірне використання слів іншомовного походження (найчастіше англіцизмів) при наявності українського відповідника: наприклад, вживання англіцизмів спіч (промова), меседж (повідомлення), перфоменс (вистава);
- порушення лексичних норм та вживання ненормативних словосполучень телеведучих: не стидно, вот так, винувата, на даний час, судячи по твому виду;
- ненормативне вживання у друкованому матеріалі термінологічних одиниць журналістики, наприклад: Мене не цікавить біжучий рядок із вказівкою марки одягу ведучого, було б цікавіше прочитати прізвище редактора передачі [1], де замість словосполучення біжучий рядок нормативно вживати термін «рухомий рядок»;
- відсутність розмежування літер г і ґ: грунтуються, підгрунтя, обгрунтовані;
- вживання росіянізмів та їх калькованих форм;
- недотримання правил пунктуації тощо.
Окрім наведеного списку найуживаніших помилок у мові ЗМІ, звичайно, існують й інші відхилення від норм чинного правопису, що характерні для всіх функціональних стилів мовлення (невиконання правил евфонічності, неправильне наголошування слів, недотримання правила вживання великої літери, помилки у творенні третьої особи дієслова та ін.).
Таким чином, мовний стан українських друкованих ЗМІ є не дуже сприятливим для його ототожнення із джерелом нормативного мовного забезпечення. Воно потребує докорінного реформування та радикальних змін для створення позитивного іміджу національного масмедіа.
Щодо специфіки українського прямого ефіру, то можна стверджувати, що він виступає, як і друковані видання, посередником у процесі передачі-сприймання інформації, оскільки потреба в інформуванні широкого кола людей змушує журналістів у сучасних умовах створювати різновидові телевізійні продукти, орієнтуючись не на якість інформаційної програми, а на масштабність заповнення телевізійного ефіру.
Аналіз мовлення телеведучих (на телеканалах «1+1», «Інтер») показав наявність не лише помилок у пропонованій інформації, а й загальноорганізаційних, зокрема, і мовних, які умовно можна поділити на два види: 1) помилки, викликані низьким рівнем мовно-мовленнєвої компетенції фахівця, 2) цілеспрямоване відхилення від норм чинного правопису.
До першого виду належать помилки, які є індикатором рівня культури мови та мовно-мовленнєвої компетенції працівника українського ефіру. До них можна віднести низьку освіченість фахівця, індивідуальні особливості мовлення, фактори тимчасової дії (механічні помилки, технічна специфіка організації ефіру тощо). Мовні помилки прямого ефіру співпадають із помилками преси, хоча трапляються й дещо інші:
- вживання прийменників у невластивому їм значенні: с комплементами, в третіх;
- вживання неправильних закінчень при творенні відмінкових форм у власних назвах: жителі Львівщині;
- орфоепічні: гуртожúтки, відвéзли, кілóметрів, феномéном;
- вживання слів у невластивому їм лексичному значенні: перебігає фестиваль;
- використання тавтології: рятувальника, що кинулися рятувати;
- труднощі в поєднанні числівника з іменником: два з половиною раза, ста дев’яноста п’ять кілограмів;
- труднощі в утворенні ступенів порівняння прикметників: самий великий, самий новий, найбільш прийнятніший;
- нехтування формами кличного відмінка та вживання невластивих українській мові пестливих форм: Анічка, Катічка, Ваня, Лєночка;
- використання суржику як «некодифікованої просторозмовної мови, яка виникла як наслідок масової тривалої контактної українсько-російської двомовності в її диглосній формі» [3, с. 77]: дієслова-гібриди (наприклад, поняв (утворене від рос. понял та укр. зрозумів), зробил (від укр. зробив та рос. сделал); запозичення російських слів в українському морфологічному та фонетичному оформленні (больниця (лікарня), ніззя (не можна), садік (садок); фонетичні відхилення (зокрема, так зване «акання»): кааліція, мажливість, пам’якшення.
Складніше мінімізувати кількість другого виду помилок, до якого належить цілеспрямоване нехтування чинними нормами правопису. Це зумовлюється неприйняттям мовного середовища, невдоволення певними аспектами організації нормативного мовного забезпечення, політичними поглядами та спробою модернізувати розвиток мови в сучасних умовах.
Систематизовано помилки, що виникають у процесі мовно-мовленнєвої діяльності телеканалів, виглядають так:
- використання як нормативної флексії -и в родовому відмінку однини іменників IІІ відміни з основою на групу приголосних: вісти, злости, радости;
- відмінювання невідмінюваних іменників: пальта, кіна, авта, бюра;
- вживання апострофа у випадках, коли я, ю позначають пом’якшення приголосного: б’юджет, б’юро тощо;
- вживання літери е замість літери є: Европа, евро тощо.
Зрозуміло, що наявність помилок як на телебаченні, так і у друкованих українських виданнях призводить до їх культивування у всіх сферах суспільного життя і, як наслідок, спричиняє зниження загальної мовної культури суспільства.
Таким чином, сучасний стан мовного середовища українських ЗМІ вимагає структурних змін і розробки дієвого алгоритму подолання диспропорцій у процесі функціонування мови в цій сфері.
Список використаних джерел
1. День: газета [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.day.kiev.ua/ (дата звернення: 19.12.2022).
2. Дудик П.С. Стилістика української мови: навч. посіб. К., 2005. 368 с.
3. Ставицька Л.О. Суржик: суміш, мова, комунікація / Л. Ставицька, В. Труб // Українсько-російська двомовність. Лінгвосоціокультурні аспекти: зб. наук. праць; за заг. ред. Л. Ставицької. К.: Пульсари, 2007. С. 31-120.
4. Український тиждень: журнал; гол. ред. Д. Крапивенко [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://tyzhden.ua/ (дата звернення: 19.12.2022).
5. Урядовий кур’єр: газета Кабінету Міністрів України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ukurier.gov.ua/uk/ (дата звернення: 19.12.2022).
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter