Голокост був систематичним вбивством європейських євреїв нацистами та їхніми посібниками під час Другої світової війни. Ця програма цілеспрямованих масових вбивств була центральною частиною більш широких планів нацистів щодо створення нового світового порядку, заснованого на їхній ідеології. Нацистська програма антиєврейських переслідувань почалася з приходом А. Гітлера до влади у 1933 р. Спочатку вони використовували антисемітське законодавство та обмеження поряд із порочною пропагандою, щоб створити культуру сегрегації та ворожості.
Цей процес віктимізації був покликаний ізолювати єврейський народ від іншого населення, щоб спонукати його емігрувати. Процес переслідування осіб єврейської національності загострився наприкінці 1930-х рр., згодом він переріс у кампанію масових убивств у ході Другої світової війни. Великомасштабні вбивства розпочалися під час німецького вторгнення до Радянського Союзу у червні 1941 р. Мобільні розстрільні загони, що складалися з нацистів і підтримувалися місцевими колаборантами, діяли за німецькою політикою. Вони вбили понад мільйон єврейських цивільних осіб на окупованих територіях. Десятки тисяч ромів було вбито разом із євреями в рамках цієї політики Голокосту.
Із початку 1942 р. масові вбивства євреїв були об’єднані в програму скоординованого знищення. Мільйони євреїв були депортовані з гетто чи таборів для вбивства. Більшість із них були відправлені у спеціально збудовані центри, що отримали назву «табори смерті», інших представників цієї національності засуджували до концентраційних таборів. Нацисти займали центральне місце в цьому процесі, але вони діяли не поодинці і покладалися на підтримку та співучасть сотень тисяч людей по всій Європі.
Євреї, відправлені до концентраційних таборів, були ув’язнені разом із сотнями тисяч інших людей, які були поневолені та стали жертвами нацистів у гонитві за так званим новим світовим порядком. Політичні опоненти, роми, Свідки Єгови, поляки, радянські військовополонені та інші були вбиті або померли в таборах унаслідок голоду чи хвороб. Німеччина спочатку використовувала концентраційні табори як місця терору та незаконне ув’язнення політичних опонентів. Велика кількість євреїв була відправлена туди після Кришталевої ночі у листопаді 1938 р. На початку війни в 1939 р. було створено нові табори, багато з яких знаходилися за межами Німеччини в окупованій Європі. Після 1942 р. економічна функція таборів, що раніше була вторинною по відношенню до їх пенітенціарних і терористичних функцій, вийшла на перший план. Примусова праця табірних ув’язнених стала звичним явищем. Охоронці стали набагато жорстокішими, що призвело до зростання смертності ув’язнених. Vernichtung durch Arbeit («Винищення працею») – політика нацистів щодо ув’язнених у табори, які буквально працювали до смерті або до фізичного виснаження, після чого їх труїли газом або розстрілювали. Німці рахували середню тривалість життя ув’язненого в концтаборі – три місяці, внаслідок нестачі їжі та одягу, постійних епідемій та частих покарань за незначні провини. Що стосується кількості євреїв, які загинули під час Голокосту :
1. Розстріли в різних місцях центральної та південної частини Польщі, окупованої Німеччиною : не менше 200 000 чоловік.
2. Смерть в інших установах, позначених німцями в якості концентраційних таборів: не менше 150 000 чоловік.
3. Розстріли та застосування мобільних газових камер у сотнях місць на окупованих Німеччиною територіях Радянського Союзу: не менше 1,3 мільйони чоловік.
4. Розстріли в Радянському Союзі (німецькі, австрійські, чеські євреї, депортовані до Радянського Союзу) : приблизно 55 000 чоловік.
Підрахунок числа жертв має велике значення для дослідження та розуміння масштабів злочинів. І цей масштаб чітко означений. За кожною цифрою стоять люди, чиї надії та мрії були зруйновані. Зусилля щодо встановлення імен жертв важливі для відновлення індивідуальності та гідності, які так прагнули знищити їхні вбивці.
Список використаних джерел:
1. Зашкільняк Л. Козицький А. Геноцид та політика масового винищення цивільного населення у ХХ столітті (причини, особливості, наслідки): навч. посіб. Львів: Літопис, 2012. 608 с.
2. Шаповал Ю. І., Левенець Ю. А. Політична енциклопедія. Київ: Парлам. вид-во, 2011. 807 с.
3. Українська дипломатична енциклопедія: у 2 т. / гол. ред. Губерський Л. В. Київ : Знання України, 2004. Т. 2. 797 с.
__________________
Науковий керівник: Міронова Ірина Сергіївна, доктор історичних наук, професор, Чорноморський національний університет імені Петра Могили
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter