ORCID: 0000-0002-7659-6002 (Шульженко Юлія Миколаївна)
Переклад художнього твору є складним, багатовимірним процесом. Перед перекладачем неодмінно постають проблеми не лише відтворення сюжетної лінії, а й проблема адекватної передачі ідіостилю автора. Від того, наскільки будуть збережені домінанти мовної майстерності письменника засобами цільової мови, залежить кінцевий результат перекладу.
Відсутність точних дефініцій термінів «ідіостиль» і «ідіолект» спонукало і спонукає лінгвістів неодноразово звертатися до теоретичного обговорення цього питання. Незважаючи на відмінність підходів і те, що досі немає єдиної позиції як у визначенні суттєвих рис категорії ідіостилю, так і у вживанні терміна (ідіостиль, ідіолект, індивідуальний стиль, мовленнєва манера), що легко пояснюється відносною «молодістю» самої проблеми, дослідники загалом досить схоже описують / бачать його сутність.
У нашому дослідженні ми не розмежовуємо поняття «ідіостиль», «ідіолект», «індивідуальний стиль», «мовленнєва манера». Ми відштовхуємося від розуміння індивідуального стилю автора «як своєрідної, історично зумовленої, складної, структурно цілісної системи засобів і форм словесного вираження в її розвитку; у стилі письменника поєднані, внутрішньо пов’язані та естетично виправдані усі використані мовні засоби». [1, с. 169] положення, від яких ми відштовхуємося у трактовці поняття «ідіостиль» у нашому дослідженні є наступними: 1) індивідуальний стиль – складна і цілісна система; 2) ідіостиль не є простою тотожністю сукупності усіх мовних засобів окремих рівнів чи набором окремих тропів; 3) ідіостиль є художньою цілісністю, що відображає світогляд автора; 4) ідіостиль – сукупність глибинних механізмів, що творять авторський текст і відрізняють автора художнього твору з-поміж інших.
Донна Тартт (нар. 1963) – американська письменниця, уродженка штату Міссісіпі. Її перу належать три романи, на написання кожного з яких вона витратила по 10 років: «Таємна історія» (1992), «Маленький друг» (2002) та «Щиголь» (2013). Кожен із романів є складним синтетичним цілим, що складається з безлічі алюзій на живопис, літературу, кінематограф. Донна Тартт детально опрацьовує свої тексти: кожне слово, кожен образ у її романах має своє завдання [5]. Таке ставлення до письменницького ремесла у Донни Тартт сформувало її зв’язок із мистецтвом, і зокрема з літературою, ще з дитинства.
Ідея роману «Щиголь» прийшла Донні Тартт в Амстердамі, коли вона презентувала «Таємну історію», там же з’явилися і перші нотатки, які згодом заклали основу роману [6]. Тартт довго вибирала картину, яку можна було б взяти як головний артефакт, але, побачивши полотно Фабриціуса, вона зрозуміла, що на ньому її пошук закінчиться, оскільки картина виявилася досить маленькою, щоб її могла винести дитина, і співзвучною роману за атмосферою і смисловою наповненістю [8]:
Саме в цьому романі максимально відбилися риси поетики Донни Тартт та традиції американської літератури. Головний герой, Теодор Декер, – сирота, продавець антикваріату, людина, яка втратила все – сидить у готелі в Амстердамі і під звук дзвонів із церкви Крейтсберг розповідає історію загибелі своєї матері та свою подальшу долю, намагаючись таким чином відновити та оцінити своє життя.
Роман «Щиголь» Донни Тартт має фрагментарну структуру й численні елементи сюжету, що перегукуються, віддзеркалюють один одного і водночас імітують літературні моделі романів Ч. Діккенса, Ф. Достоєвського та Дж. Роулінг. Багаторівнева літературна гра дозволяє письменниці дотримуватися власного бачення історії через наслідування. А літературна реконструкція, таким чином, стає простором діалогу між минулим та сучасністю, між різними ідентичностями та поглядами. [2]
Текст роману «Щиголь» Д. Тартт певного мірою можна вважати реконструкцією досвіду сприйняття і переживання мистецтва засобами самого мистецтва. Інтертекстуальність тут багаторівнева – зв’язки постають на рівні тексту, художніх прийомів, образів, мотивів і навіть ідей.
Так, сторінки роману наповнені назвами класичної («Ідіот» Ф. Достоєвського, «Війна і мир» Л. Толстого, «Олівер Твіст» Ч. Діккенса, «Євгеній Онегін» О. Пушкіна, «Макбет» В. Шекспіра, вірші Уолта Вітмена, «Кельтські сутінки» В.Б. Єйтса тощо) та сучасної світової літератури (Е. Уортон, «Френні і Зуі» Дж.Д. Селінджера), живопису («Урок анатомії» Рембрандта, натюрморти Адріана Коорта, «Хлопчик із черепом» Франца Хальса, пейзажі Егберта ван дер Пула, полотна Ван Гога), музики (Бетховена, «Четвертої симфонії» Шостаковича). Назви розділів («Хлопчик із черепом», «Вітер, пісок і зірки», «Ідіот» тощо), кількість розділів і частин можуть трактуватися як додатковий знак (5 частин п’ятиактної трагедії, 12 глав, серед назв яких «Хлопчик із черепом», «Урок анатомії», «Льодяник із морфіном»), адже у фіналі при зовнішньо оптимальному для головного героя вирішенні ситуації в його душі залишається пекло – «життя як катастрофа». Епіграфи із творів А. Камю, А. Рембо, Ф. Ларошфуко, Ф. Шиллера, Ф. Ніцше викликають не лише інтерес, а й бажання зрозуміти авторський культурний код. Через введення до сучасного дискурсу тих чи інших елементів та ідей попередньої культури створюється своєрідний простір діалогу між минулим і сучасністю. [2]
Специфіка ідіостилю роману Донни Тартт «Щиголь» визначається його інтертекстуальністю та інтермедіальністю. Як зазначає О. Козій: «у романі «Щиголь» Д.Тартт виявила себе талановитим майстром, живописцем слова, тонким психологом та філософом. А її твір – це багатогранний кристал, скринька із секретами, які ще будуть розкриті. Завдяки художнім деталям – зоровим та слуховим – перед читачем розкривається процес становлення людини і митця».
Грунтуючись на класифікації інтертекстуальних елементів Н. А. Фатєєвої [4], в ході дослідження роману були виявлені наступні інтертекстуальні включення: цитати, алюзії та ремінісценції.
Оскільки в романі «Щиголь» цитата, алюзія та ремінісценція відіграють одну спільну роль – внесення додаткового змісту в авторський твір, що надає тексту найбільшої глибини, та враховуючи не лише інтертекстуальність, а й інтермедіальність роману, у нашому дослідженні ми об’єднуємо їх у поняття «алюзивний елемент», і слідом за О. Селівановою потрактовуємо це поняття як «вияв текстової категорії інтертекстуальності, прийом художньої виразності, що змістовно збагачує текстову інформацію, створюючи численні асоціації унаслідок явного натяку на події, факти, реальних осіб, інші тексти, їх персонажів» [3].
Слід зазначити, що у романі «Щиголь» питома вага алюзій, що базується на джерелах кінематографа, телебачення і поп-музики є значною порівняно з більш традиційними (історичними чи біблійними, наприклад). Алюзія у тексті роману функціонує як засіб розширеного переносу властивостей і якостей не тільки міфологічних, біблійних, літературних і історичних персонажів і подій, але і зі сфери сучасної поп-музики, мас-медіа та інші. Тобто, є не лише засобом підсилення того чи іншого значення, привносячи додаткові знання в інтерпретацію поняття. Функціонування алюзії у романі є засобом непрямого опису або харак¬теристики певного персонажа чи явища.
Проведений аналіз емпіричного матеріалу дозволяє зробити висновок, що у романі «Щиголь» алюзивність виконує характеризуючу функцію, формуючи групи персонажів виходячи з їх ставлення до мистецтва, функцію пророчого зображення майбутніх подій і психологічну функцію, реалізовану відображенні емоційних станів героїв.
Тематична атрибуція алюзій у романі Донни Тартт надзвичайно широка. досліджуваній вибір¬ці, що базується на тексті роману Донни Тартт «Щиголь», ми виокремлюємо такі тематичні класи алюзій:
1) теологічні: Running my fingertip incredulously around the edges of the board, like Doubting Thomas across the palm of Christ.; 2) міфологічні: There sat my tweed-cap nemesis Mr. Beeman, pompous as ever with his waistcoat and watch chain…; 3) літературні: On the Lower East Side—well, you know what it’s like down there, always something new, but for me it’s more this Rip van Winkle feeling, always further and further away.; 4) історично-суспільні: His ruddy cheeks and his long, old-fashioned nose, in combination with the prematurely white hair, gave him the amiable look of a lesser founding father, some minor member of the Continental Congress teleported to the twenty-first century.; 5) термінологічні: … but trying to get Boris to understand about the Bill of Rights, and the enumerated versus implied powers of the U.S. Congress, reminded me of the time I’d tried to explain to Mrs. Barbour what an Internet server was; 6) побутові: “Everybody always says this painting is about reason and enlightenment, the dawn of scientific inquiry, all that, but to me it’s creepy how polite and formal they are, milling around the slab like a buffet at a cocktail party.; 7) географічні: Clearly, it was the Sargasso Sea of the apartment, where objects banished from the carefully decorated public rooms washed up; 8) світ моди: Mrs. Barbour (all Valentino-ed up and on her way out the door to an event at the Frick) stopped by Andy’s room …; 9) мистецькі алюзії (музика, образотворче мистецтво, реставрація меблів, світ кіно): …it’s almost, like, kind of retro and cool? Coke bottle glasses? Orange corduroys and a haircut like Darth Vader’s helmet?.
Як бачимо з наведених прикладів, алюзії входять до складу порівнянь, когнітивних метафор, метонімій, слугують засобом гіперблізації чи іронії.
Проведений аналіз емпіричного матеріалу дозволяє зробити висновок, що у романі «Щиголь» алюзивність є багатофункціональною домінантою з широкою тематичною атрибуцією в авторському ідіостилі. Алюзії в романі утворюють безліч зв’язків, що перегукуються один з одним, формуючи вертикальний і горизонтальний контекст.
Список використаних джерел:
1. Виноградов В. В. О языке художественной литературы. Москва: Гослитиздат, 1959. 654 с.
2. Бугрій А. Літературна реконструкція як діалог минулого і сучасного у романі «Щиголь» Д. Тартт. Studia philologica. № 2. 2019. с. 106 – 111.
3. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. Полтава: Довкілля. Київ, 2006. 716 с.
4. Фатеева Н. А. Контрапункт интертекстуальности, или интертекст в мире текстов. Москва: Агар, 2000. 280 c.
5. Birnaum R. Donna Tartt Interview. URL: http://www.identitytheory.com/donna-tartt/
6. Miller L. Donna Tartt: «The fun thing about writing a book is that it really is a different life». URL: https://www.salon.com/2013/10/22/donna_tartt_the_fun_thing_about_writing_a_book_ is_that_it_really_is_a_different_life/
7. Tartt D. The Goldfinch. N. Y.: Little, Brown and Company, 2013. 880 р.
8. Wark K. Donna Tartt discusses The Goldfinch. Waterstones. 2014. URL: https://www.youtube.com/watch?v=RPgPixshbXo
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter