Органічне сільське господарство розглядається і як новітній метод господарювання, і як один зі способів підприємництва, і як засіб підтримки екологічної, економічної, медико-біологічної сфер життєдіяльності суспільства [1, с. 93], а також пріоритетний напрям державної аграрної політики. Україна у 2021 році відповідно до звіту Європейської Комісії посіла 5-те місце зі 126 країн за обсягами імпортованої органічної продукції до ЄС. Так, протягом 2021 року до ЄС було ввезено 2,87 млн. тон органічної агропродовольчої продукції, з них – 190 тис. тон (6,6%) з України [5]. Стрімкий розвиток органічного сільського господарства потребує відповідного нормативно-правового регулювання, яке б охоплювало всі основні аспекти та здійснення такої господарської діяльності, тому аналіз і конкретизація правової основи органічного сільського господарства не втрачає своєї актуальності.
Питанню щодо законодавчого забезпечення органічного сільськогосподарського виробництва присвячені праці таких дослідників, як: Н.А. Берлач, Х.А. Григор’єва, А.В. Духневич, Н.Я. Кутаренко, Т.О. Коваленко, С.М. Романко, Т.С. Сиротенко, Т.А. Сокур та інших, напрацювання яких взяті за основу у цьому дослідженні.
Правова основа органічного сільського господарства формується навколо Закону України «Про основні принципи та вимоги до органічного виробництва, обігу та маркування органічної продукції» від 10 липня 2018 року, прийняття якого стало визначальним в даній сфері. Цим Законом закріплено правові та економічні основи виробництва, обігу та маркування органічної сільськогосподарської продукції та сировини, зокрема, врегульовано відносини контролю та нагляду за функціонуванням на ринку органічної продукції, встановлено вимоги до виробників та виробничих процесів такої продукції, наведено загальні засади сприяння раціональному використанню ґрунтів та забезпечення доцільного використання і відтворення природних ресурсів.
В цьому аспекті важливе значення мають положення Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 року, яким передбачено проведення обов’язкової агрохімічної паспортизації земель. Результатом проведення паспортизації є формування агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки сільськогосподарського призначення, розробка якого здійснюється з метою державного контролю за зміною показників родючості, забруднення ґрунтів токсичними речовинами і радіонуклідами, раціонального використання земель сільськогосподарського призначення. Агрохімічна паспортизація є комплексним інструментом регулювання, що відображає оцінку якісних змін стану ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення [2], що особливо важливо для ведення органічного сільського господарства.
Також вартий уваги Закон України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів». Важливість цього Закону для розвитку органічного виробництва полягає в закріплені норм безпечності та якості харчових продуктів, постанові вимог маркування продукції з вказуванням наявності чи відсутності генетично модифікованих організмів [4]. Водночас висловлюється думка, що основними проблемами розвитку аграрного сектору економіки є: нестабільність конкурентних позицій вітчизняної сільськогосподарської продукції на зовнішніх ринках внаслідок незавершення процесів адаптації до європейських вимог щодо якості та безпечності харчових продуктів; відсутність у сільськогосподарських товаровиробників мотивації до дотримання агроекологічних вимог [5].
Продовжуючи шлях адаптації до європейських вимог варто брати до уваги, що Європейський Союз перебуває на етапі впровадження низки нових підходів у сфері органічного виробництва. Нові зміни вступили в дію з 2022 року, та Україна повинна брати їх до уваги при формуванні державної політики стосовно органічного виробництва. Важливою зміною, яка вплине на українських виробників органічної продукції, є зміна до підходів щодо визнання еквівалентності. На сьогодні більшість органічних виробників сертифіковані приватними органами сертифікації, які працюють в Україні за стандартами ЄС на основі «еквівалентності». Вже сьогодні українським виробникам та органам сертифікації потрібно готуватися як до нових змін, які відбудуться в «органічних стандартах» ЄС, так і до початку повноцінного функціонування українського стандарту для органічного виробництва [4]. Саме органічні стандарти, з метою покращення якості харчової продукції, встановлюють вимоги до виробництва продукції, а інспекція та сертифікація забезпечують дотримання даних вимог. Отже, сертифікація є необхідною умовою для збалансування інтересів виробника та споживача. В Україні розроблено власний державний стандарт, що визначено Законом України «Про основні принципи та вимоги до органічного виробництва, обігу та маркування органічної продукції». Цей стандарт максимально наближено до стандартів ЄС. В той же час, оскільки національне законодавство України у сфері органічного виробництва, обігу та маркування органічної продукції ще не запрацювало в повній мірі, то сертифікація продовжує здійснюватися переважно за стандартами, що еквівалентні стандартам ЄС. Основою сертифікації органічної продукції є такі різновиди стандартів:
- Існують приватні, так звані базові стандарти IFOAM (COROS), ухвалені Міжнародною Федерацією рухів органічного сільського господарства (IFOAM – Organics International).
- Постанова Ради ЄС 834/2007 та Постанова Ради ЄС 2092/91 про органічне виробництво та відповідне маркування сільськогосподарської продукції і продуктів харчування;
- Стандарти органічного сільськогосподарського виробництва та маркування сільськогосподарської продукції і продуктів харчування «БІОЛан» - приватні українські стандарти [7].
До правової основи органічного сільського господарства також варто включати нормативно-правові акти, які втілюють стратегію державної економічної та аграрної політики. Зокрема, на органічному секторі акцентувала увагу Стратегія розвитку аграрного сектору економіки на період до 2020 року, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року за №806-р, в якій серед пріоритетних напрямів досягнення стратегічних цілей було вказано забезпечення продовольчої безпеки держави шляхом сприяння розвитку органічного землеробства, насамперед в особистих селянських і середніх господарствах.
Отже, можна стверджувати, що на даному етапі розвитку органічного виробництва є достатньо сформована правова основа, яка складається з двох рівнів: загального та спеціального, який формується навколо Закону України «Про основні принципи та вимоги до органічного виробництва, обігу та маркування органічної продукції» від 10 липня 2108 року . Однак, існує, те, що ще потребує подальшого нормативно-правового регулювання, наприклад, необхідним є розвиток запровадження власних стандартів сертифікації щодо цієї сфери, та також є доцільним враховувати досвід Європейського Союзу. Також варто було би прийняти нову Стратегію розвитку аграрного сектору економіки на період від 2022 року, в якій зазначити більш детально положення щодо розвитку органічного господарства.
Список використаних джерел:
1. Сиротенко Т.С. Правові аспекти розвитку органічного сільського господарства в Україні. 2017. С.1-30.
2. Агрохімічна паспортизація земель сільськогосподарського призначення. URL: http://surl.li/eatlw
3. Кутаренко Н.Я. Правове регулювання виробництва органічної сільськогосподарської продукції в Україні. Агросвіт. 2013. №22. С.1-8.
4. Мовчан Ю. Нові тенденції в правовому регулюванні органічного виробництва ЄС. URL: https://blog.liga.net/user/yumovchan/article/38912
5. Органічне виробництво в Україні. URL: https://minagro.gov.ua/napryamki/organichne-virobnictvo/organichne-virobnictvo-v-ukrayini#:~:text=%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96% D0%B4%D0%BD%D0%BE%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%B7%D0%B2%D
6. Сокур Т.А. До питання про удосконалення засад правового регулювання органічного виробництва в Україні. Правові та інституційні механізми забезпечення розвитку України в умовах європейської інтеграції : матеріали Міжнародної науково-практичної конференці 2018. С.
7. Гуцаленко О.О. Сертифікація органічної продукції в Україні. URL: https://www.sworld.com.ua/index.php/economy-411/environmental-economics-and-the-environment-411/11827-411-1103.
______________________
Павлюченко Юлія Миколаївна, доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри господарського та адміністративного права Донецького національного університету імені Василя Стуса
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter