Місцевий референдум є формою вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення, що передбачено чинним законодавством України.
У Конституції України є низка статей, які безпосередньо стосуються місцевого референдуму, зокрема, стаття 38: «Громадяни мають право брати участь…у всеукраїнському та місцевих референдумах…»), стаття 69: «Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії»; стаття 92 пукнт 20: «Виключно законами України визначаються … організація і порядок проведення виборів і референдумів); стаття 143: «Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування…забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів…» [4], проте, організація та проведення місцевих референдумів вимагає окремого регулювання на законодавчому рівні, а відсутність відповідного закону в Україні обумовлює актуальність дослідження цього питання.
Враховуючи наявність у парламенті держави проектів закону щодо врегулювання зазначеної проблеми, хотілося б зупинитися на окремому аспекті досліджуваного інституту, а саме вимог щодо формулювання питань, які можуть виноситися на розгляд місцевого референдуму. …» [1,с.5]
Погоджуємось із думкою дослідників, що воно має бути ясним; не повинно вводити в оману; не повинно наводити на відповідь; виборці повинні бути поінформованими про наслідки референдуму і мають бути здатними відповісти на поставлене питання виключно «так» / «ні» або залишити бюллетень незаповненим [2,с.4]. Слушними є також думки вчених, що питання можуть бути провокативними, які розколюють націю, чи популістськими тощо (наприклад, щодо скасування пільг для депутатів; щодо нагородження посмертно державними нагородами певних історичних осіб, хоча й важливих для історії України, але які викликають суперечливі почуття; щодо надання статусу державної мови якійсь іншій мові, окрім української тощо) [3, с.2].
До того ж вважаємо доцільним закріпити в майбутньому законі вимогу щодо неможливості виносити на розгляд місцевого референдуму більше двох питань одразу, оскільки йдеться про прийняття рішень із найважливіших питань місцевого значення, тому до їх вирішення варто підходити виважено, обгрунтовано і відповідально. На нашу думку, більша кількість питань, з одного боку, буде дещо знижувати значущість цієї найважливішої форми народовладдя, з іншого – певним чином може розпорошуватися увага щодо актуальних проблем місцевого життя, з`явитися відчуття «легкого» вирішення будь-якого питання і зніцінення важливості прийнятого рішення. …»
Отже, інститут місцевого референдуму є не лише важливою формою народовладдя, але й впливовим інструментом вирішення певних суперечок та непорозумінь між громадою та відповідними органами та посадовими особами місцевого самоврядування. Він може бути ефективним саме у випадках, коли відповідна рада не може чи не хоче прийняти суспільно-значиме рішення, як спосіб розв`язання конфлікту представників більшості та опозиції та можливість досягти певної згоди між сторонами.
Враховуючи досвід інших країн, законодавцю варто передбачити не імітацію залучення громадян до участі у суспільно-політичних процесами, а забезпечити реалізацію рішень місцевого референдуму та унеможливити використання цього інституту представниками певних політичних сил чи груп впливу для підняття своїх рейтингів або перенесення відповідальності прийняття рішень на громадян, що зможе підвищити рівень політичної культури українців та дасть реальну можливість безпосередньої участі у вирішенні місцевих проблем своїх громад. …»
Також важливим є використання досвіду демократичних зарубіжних країн щодо чіткого визначення переліку питань, які виступають в якості предмету місцевого референдуму, зокрема, ті, які стосуються змін адміністративно-територіального устрою; назв населених пунктів; прийняття основних нормативно-правових актів муніципалітетів (концепцій, стратегій розвитку); розпорядження муніципальною власністю і т.і.
Список використаних джерел:
1. Гультай Б.В. Тенденції розвитку конституційно-правового регулювання проведення місцевих референдумів в Україні. Конституційне право. Муніципальне право 2022. №2.С.1-6.
2.Бодрова І.І. (2012). Проблеми правового регулювання інституту місцевих референдумів в Україні. Державне будівництво та місцеве самоврядування.2012. № 8 С.1-13.
3. Желнін В.Є.(2021). Проблеми реалізації безпосередньої демократії в Україні в контексті всеукраїнського та місцевих референдумів. Юридичний науковий електронний журнал.2021 №3 С.1-5.
4.Конституція України від 28 червня 1996 року. 254к/96-В. Відомості Верховної Ради України.1996. Ст.38,69,70,92,143
________________
Науковий керівник: Щебетун Ірина Степанівна, к.ю.н., доцент, Донецький національний університет імені Василя Стуса
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter